Засновник романтичної опери і нарциз
Карл Марі́я фон Ве́бер (1786 – 1826 ) - німецький композитор, піаніст, диригент, засновник німецької романтичної опери. Двоюрідний брат Констанції Моцарт і сучасник Бетовена, Паганіні, Шуберта. Глава сімейства, в якому з'явився на світ Карл Марія Фрідріх фон Вебер, Франц Антон Вебер, був одружений вдруге і в цілому мав десять дітей. Він служив в піхоті, проте настільки захопився музикою, що залишив службу заради посади капельмейстера і антрепренера театральної трупи, пов'язаної з постійними гастролями і переїздами. Карл народився 18 грудня 1786 року в німецькому місті Ейтіне, і в дитячі роки разом з батьками об'їхав значну частину міст Німеччини. Батько, який грав на багатьох інструментах, і мати-співачка приділяли особливу увагу розвитку його музичних здібностей, і в кожному новому, хоч і тимчасовому місті проживання, знаходили для нього кращих педагогів. Франц Вебер покладає великі надії на здібності сина і після смерті своєї дружини переїжджає до Мюнхена. Там йому наймає кращих вчителів і старання приносять перші плоди. У 10 -му віці Карл створює перші повноцінні твори, а в 12 – першу комічну оперу «Сила кохання і вина». Партитура опери зберігалася в шафі і незабаром незбагненним чином ця шафа згоріла з усім вмістом, причому, крім шафи, нічого в кімнаті не постраждало. Вебер сприйняв цей випадок як "знак згори" і вирішив назавжди відмовитися від музики, присвятивши себе літографії. Однак, незважаючи на небесне застереження, пристрасть до музики не проходила і в 14 років Вебер пише нову оперу "Німа лісова дівчина". Опера була вперше поставлена в 1800 році. Потім її досить часто ставили у Відні, Празі і Петербурзі. В 15 років Карл Марія Вебер переїжджає в Зальцбург, де бере уроки у Міхаеля Гайдна (брата Йозефа Гайдна), довершує піаністичну майстерність і з батьком відправляється в концертний тур, під час якого вражає публіку своєю віртуозною грою. У 17 років перебрався до Відня і музичні заняття продовжилися під керівництвом абата Фоглера, який звернув особливу увагу на вивчення теорії музики, довівши музичну майстерність юного Вебера до досконалості. Після року кропіткої праці Фоглер дав 17-річному музикантові путівку у доросле життя: за його рекомендацією Карла взяли капельмейстером в оперний театр міста Бреславля. Працюючи в оперних театрах спочатку Бреславля, а потім Праги, Вебер виявив нові грані свого таланту. Він був відмінним диригентом, але, крім цього, ще й проявив себе як реформатор музично-театральних традицій. Він перший змінив розташування музикантів в оркестрі, розмістив їх за видами інструментів, що на той момент було досить сміливо, проте вже в 19 столітті стало звичним для всіх оперних театрів. Богемне життя і робота в Бреславлі змусила влізти в борги, від яких композитор втік в чергове турне. Він кілька років гастролює, ставить опери, поки не обіймає посаду капельмейстера оперного театру в Дрездені. Тут його реформаторські настрої зіткнулися з більш серйозним опором, так як в той час чільне місце в опері займали італійські традиції. Вебер прийшов до того, щоб просувати німецьку оперу силами німецьких талановитих артистів. Подолавши невдоволення навіть придворних кіл, Вебер все ж зібрав нову трупу, і успішно поставив кілька яскравих вистав. У Дрезденський період Вебер створює свої кращі твори, які прославили його. Це опери "Чарівний стрілець", "Евріанта". Перша з них ознаменувала початок нового періоду в розвитку німецької опери в цілому, а її прем'єра, що відбулася 1821 року, зробила Вебера національним героєм. Значне місце займали у творчості Вебера вальси, які можна вважати випередженням шопенівських доробків у цьому жанрі. Вебер вважається першим німецьким композитором, який глибоко розумів склад національної музики і підняв національний німецький фольклор до високої художньої досконалості. Він протягом всієї своєї діяльності залишився вірний національному напрямку, і в його операх лежить той фундамент, на якому Вагнер побудував «Тангейзера» й «Лоенгріна». Карл Вебер був доволі заздрісним до успіхів інших музикантів і самозакоханим, його нелюбов до чужої слави була безмежна. Особливо непримиренний він був до Россіні: Вебер постійно розповідав усім, що Россіні абсолютно бездарний, що його музика - всього лише мода, про яку забудуть через кілька років. У паризьких газетах час від часу з'являлися захоплені похвали найкращому маестро всіх часів – Веберу, причому хвалебні статті невідомого автора були написані зі знанням всіх тонкощів музики композитора. І не дивно, адже ці хвалебні оди писав сам Вебер. Карл Марія Вебер був настільки закоханий в себе, що за згодою дружини Кароліни троє з його чотирьох дітей були названі іменами батька-композитора: Карл Марія, Марія Кароліна і Кароліна Марія. Батько композитора, який вважав головною справою свого життя допомогу синові, мало не став винуватцем передчасної загибелі Карла. Щоб хоч якось розплачуватися з численними боргами, Франц зайнявся гравюрою. Одного разу Карл, не перевіривши вміст пляшки, зробив пристойний ковток кислоти. На щастя, поруч опинився близький друг музиканта, який викликав лікаря. Кислота встигла обпекти горло, і Вебер назавжди втратив свій гарний голос, говорячи тільки пошепки. Після цього випадку він любив жартувати: «Говорять, що Моцарта отруїв Сальєрі, а я обійшовся без його допомоги». Вебер дуже любив тварин, його дім нагадував зоосад: мисливська собака, кішка, мавпочка-капуцин і дуже багато птахів. А любимчиком був індійський ворон, котрий кожного ранку говорив «Добрий вечір». Якби Вебер не займався музикою, цілком ймовірно, що світ все одно почув би про нього як про художника: в юності Карл демонстрував неабиякі здібності до живопису. З українською тематикою пов'язані Варіації на пісню «Гарна Мінка», написані Вебером для герцогині Саксен-Ваймар-Айзенахської, насправді «Гарна Мінка» є німецьким переспівом відомої народної пісні «Їхав козак за Дунай». З творчістю Вебера був обізнаний Тарас Шевченко, зокрема з оперою «Вільний стрілець», яку чув у Петербурзі. Ці твори він згадував у повістях «Музикант» і «Нещасний» та в «Щоденнику». У 1826 році Вебер створює оперу "Оберон". Але це був плід не стільки творчого пориву, скільки холодного розрахунку: композитор передбачав свою швидку смерть, і написав її, щоб залишити сім'ї гроші на прожиття. Підхопив запалення легень і 5 червня 1826 року у віці 40 років – помер. Його творчий доробок це опери, меси, кантати, сонати, вальси, варіації, концерти для інструментів соло з оркестром.
Немає коментарів:
Дописати коментар