Оббріханий геній
Антоніо Сальєрі (1750 - 1825) - австрійський композитор, диригент і педагог італійського походження. Народився у заможній купецькій родині. З дитинства виявляв неабияку цікавість і талант до музики. Вивчав композицію в Падуї та Венеції. У 16 років переїхав у Відень, де познайомився з маестро В. Глюком, який став на довгі роки його наставником і вчителем. Талант і працьовитість Сальєрі буквально відразу відкрили йому ворота в музичну еліту Австрії, він був прийнятий на імператорську службу, а після смерті Гассмана отримав посаду придворного композитора, а в 1788 р. також і капельмейстера імператорського оркестру. Так, в 24 роки Сальєрі займає один з найважливіших музичних постів в Європі! Причому одним з тих, хто не приймає успіх Сальєрі, є ніхто інший, як Леопольд Моцарт, батько В. А. Моцарта. Адже йому досі не вдалося отримати вигідну при дворі посаду для себе або просунути свого сина. Багато біографів звертають увагу на те, що Сальєрі був дуже доброзичливим і відкритим до спілкування, мав безліч друзів. Та й Моцарта, безумовно, він вважав генієм і завжди по-дружньому поводився з ним. Звичайно, певне суперництво існувало між усіма композиторами рівня Сальєрі і Моцарта, але воно не виходило за рамки сцени. Музична і громадська діяльність Сальєрі давала цілком очікуваний результат, що підтверджують отримані ним титули: член Шведської академії наук, почесний член Міланської консерваторії, кавалер найвищої нагороди Франції - ордена Почесного легіону, член Королівської Академії витончених мистецтв.
Важливо, що на музичній арені Відня Сальєрі ніколи не зазнавав поразки від Моцарта, а ось Моцарт досить часто програвав подібні поєдинки. Так, своєрідний поєдинок між Сальєрі і Моцартом відбувся 7 лютого 1786 року в Шенбрунському палаці, де в один вечір були представлені їх невеликі комічні музичні твори. В результаті Сальєрі здобув беззаперечну перемогу над суперником, і розсудили композиторів зовсім не інтриги, а досвідчена віденська публіка. А. Сальєрі був дуже релігійною людиною і хорошим сім'янином та батьком. Любив свою дружину Терезу, яку називав ангелом. Влаштовував благодійні концерти, давав безкоштовні уроки і займався справами вдів і сиріт музикантів, надавав матеріальну допомогу обдарованим дітям. Сальєрі залишив велику музичну спадщину: 40 опер, безліч мес, симфоній, кантат, концертів та інших творів. Сальєрі також є автором духовної музики, в тому числі «Реквієму», написаному 1804 року, але вперше виконаному на його похороні. Про педагогічний талант Сальєрі свідчить найяскравіша плеяда композиторів, яких він виховав і здатності вчасно побачити талант. Серед його учнів - відомі нині всьому світу Людвіг ван Бетховен (який 8 років навчався у Сальєрі), Ференц Ліст, Франц Шуберт, Карл Черні, Луїджі Керубіні, Ян Непомук Гуммель, Джакомо Мейербер, Ігнац Мошелес, Франц Ксавер Зюсмайр, Йозеф Вайгль, Петер фон Вінтер і навіть молодший син Моцарта - Франц Ксавер Вольфганг Моцарт. За свідченням сучасників, відносини Сальєрі зі своїми учнями були дуже теплими та емоційними (вважається, що від'їзд Ліста з Відня став приводом для невдалої спроби самогубства Сальєрі). Як писав Ф. Шуберт, «Сальєрі зумів піднятися над неприродним маренням нашого часу». Творчість знаменитих учнів маестро, що ввібрали найкраще з творчості самого Сальєрі, теж можна назвати величезним внеском у світову культуру. З розквітом ідей романтизму народився міф про смерть Моцарта. Чудо-дитина, яка підкорила Європу, геніальний композитор, піднесений до небес, ідеальний герой - не може банально віддати Богові душу у власному ліжку від лихоманки - куди романтичніше, якщо він стане жертвою заздрісника-отруйника. І на цю роль після смерті Моцарта хтось вибрав безпорадного старого Антоніо Сальєрі. Чутки, розпущені через 30 років після смерті Моцарта, дійшли до Сальєрі. Несправедливе звинувачення похитнуло його і без того слабке здоров'я. З композитором трапився напад, після чого його помістили в госпіталь для божевільних. При здоровому розумі і пам'яті Сальєрі рішуче відкидав цей жахливий наклеп, бачив в ньому лише звичайну злобу і просив свого учня Ігнаца Мошелеса спростувати його перед усім світом. Сальєрі помер 7 травня 1825 року й був похований 10 травня на Мацляйндорфському католицькому цвинтарі у Відні. «За труною, - писав Ігнац фон Мозель, - йшов весь персонал імператорської капели на чолі з директором, графом Моріцем фон Дітріхштейном, а також всі присутні в Відні капельмейстери і композитори, натовп музикантів і безліч поважних любителів музики». У 1874 році останки композитора були перепоховані на Центральному кладовищі Відня. XX століття стало періодом відродження інтересу до творчості Сальєрі. Багато театрів знову ввели його опери в свій репертуар, а в Леньяго (в рідному місті Сальєрі), відкрився «Театр Сальєрі». Виявилося, що і сьогодні музика Сальєрі звучить сучасно і здатна зацікавити слухача нашого часу. Звичайно, легенда нікуди не ділася, ніяке спростування, швидше за все, не зможе пересилити міф, настільки вже він виявився чарівним.
Немає коментарів:
Дописати коментар