субота, 6 червня 2026 р.

Все, що в українській освіті стає необов’язковим, миттєво вмирає. Чи виживе математика?

 

Імперія ~~(закреслено)~~ МАТЕМАТИКА завдає удару у відповідь!
У парламенті заговорили про скасування обовʼязкового складання математики на НМТ.
А я ж не просто диванний експерт – я математик за освітою, моя мама все життя була викладачкою математики в інституті, мій дід – професор математики й сам створив наукову школу в теорії напівгруп. Усе серйозно – а тут безграмотні депутати вирішили піти атакою на математику
Наша ректорка КАІ (Авіаційного) Ксенія Семенова написала дуже правильний пост (в 3ем коменте) про те, як ми цим рішенням остаточно добиваємо власну оборонку та інженерні кадри (посиланням ділюся в коментарях). Причому на довгі роки вперед – убити математику просто, а як її потім відновити? Я зі свого наглядового дивана її повністю підтримую. В свою чергу хочу розібрати цю історію суто на фактах і цифрах.
Для мене це особиста історія. Я вже вісім років поспіль веду проєкт https://www.facebook.com/kontoraP, де ми тренуємо шкільних вчителів математики, даємо їм сучасні методики, психологічну підтримку та створюємо навчальні відео, щоб дітям у школах було цікаво вчитися. Ми з командою роками за власні гроші намагаємося витягнути математичну освіту в Україні з болота, і дивитися на те, як держава паралельно намагається вбити цей предмет – м’яко кажучи, неприємно.У нас вже 11 курсів – і ми щомісяця викладаємо щонайменше для 200 вчителів – а тут (прости Господи!) депутати!
Але давайте перекладемо цю дискусію на сухі цифри і дві глобальні стратегії. Бо головне питання тут таке: яке майбутнє України ми всі насправді хочемо? Ми плануємо будувати високотехнологічну державу чи змирилися з роллю виробника сировини, агро та курятини?
Почнемо з локальної аксіоми: все, що в українській освіті стає необов’язковим, миттєво вмирає.
Діти прагматичні. Вони раціонально розподіляють свої сили і не вчитимуть складний предмет, якщо його не вимагають при вступі.
Подивіться на офіційні дані Українського центру оцінювання якості освіти: торік на понад 280 тисяч абітурієнтів фізику як предмет на вибір обрали всього 2,85%. Це приблизно 9 тисяч людей на всю країну. Хімію – взагалі 0,92%, або близько 2 800 осіб.
Уявіть собі масштаб – на всю державу хімія та фізика виявилися потрібними жменьці випускників.
Математику поки що складають усі, бо вона лежить в обов'язковому пакеті. Зробіть її добровільною – і за два роки ми отримаємо ті самі три відсотки. Профільний комітет Ради бачить цю катастрофу з природничими науками, але лікувати проблему пропонує так – скасувати обов'язковість ще й для математики.
Тепер подивимося, куди рухається світ.
Поки ми думаємо, як спростити дітям життя, азійські країни свідомо посилюють знання в точних науках. Є таке дослідження PISA – найавторитетніший глобальний освітній рейтинг, який кожні кілька років тестує реальні практичні навички 15-річних підлітків по всьому світу. У його останньому випуску за 2022 рік до лідерів з математики увійшли Сінгапур, Тайвань, Японія та Корея.
Сінгапур набрав у математиці 575 балів – найвищий результат серед усіх країн світу. Для нормальної людини це просто цифра, але за методологією PISA приблизно кожні 20 балів – це орієнтовно один рік шкільного навчання.
А тепер рахуємо: розрив між Сінгапуром і середнім рівнем розвинених країн (472 бали) – понад 100 балів. Тобто сінгапурські підлітки за рівнем математичного мислення випереджають своїх західних однолітків приблизно на п'ять років школи. І це не моя натяжка – рівно таку оцінку (від трьох до п'яти років) дає сам OECD.
Майже 41% їхніх дітей – це топові знавці математики, порівняно з жалюгідними 9% в середньому по розвинених країнах. І тут не питання генетики, бо це жорстка державна стратегія. Країна інвестує в мізки, а не в уявний психологічний комфорт (ще й під час війни).
Другий шлях показує Каліфорнія. Це шлях спроб зробити так, щоб нікому не було важко і нікого не образити. Ну і для боротьби з расизмом!
У 2014 році в окрузі Сан-Франциско вирішили скасувати вивчення повноцінної алгебри у восьмому класі. Логіка була нібито гуманна: сильні класи та поділ дітей за рівнем знань – це жорстоко, давайте зрівняємо програму, щоб слабші учні не почувалися гірше (слабкі учні дуже часто були з чорношкірих або латиноамериканських родин – в азійських сім'ях в Америці чомусь у дітей з математикою все гаразд).
Чим закінчився експеримент? Успішність упала по всьому округу. А серед чорношкірих дітей, заради яких усе це нібито й затівалося під гаслами боротьби з расизмом, рівень знань впав з 11% до 4%.
Економісти Стенфорду тоді пояснили, що округ спробував досягти рівності не через підняття підлоги для слабших, а через опускання стелі для всіх.
Дійшло до того, що на початку 2024 року розлючені батьки вийшли на референдум і 82% голосів змусили владу повернути алгебру назад (я от думаю – чи не доведеться через 10 років в Україні проводити референдум за повернення геометрії до шкіл?). Експеримент офіційно визнали провальним, але округ втратив десять років.
Найцинічніше, що політики, які підтримували цю рівність, як-от губернатор Гевін Ньюсом, своїх власних дітей віддають у приватні школи з жорсткою класичною програмою (ну тому що ти можеш бути соціалістом – але ж не дурнем!).
Тож у нас зараз дуже конкретний вибір. Ми на боці зростаючої Азії, яка вирощує інженерів, чи на боці Каліфорнії, яка десять років дурницею забивала собі голову, а тепер повертає математику в класи?
Ми зараз на повному серйозі копіюємо чужі помилки в країні, яка веде війну на виживання. У країні, де оборонні підприємства вже переганяють за зарплатами айтішників, але елементарно задихаються від кадрового голоду, бо проєктувати нікому.
Рівень знань фізики, хімії та математики – це і є наша реальна оборонка. Фізику з хімією ми вже успішно вгробили. Математика – це останній рубіж, який тримає загальний рівень.
Зробити її необов'язковою – це просто офіційно розписатися в тому, що власні інженери нам більше не потрібні.
Цікаво почитати вашу думку в коментарях!

вівторок, 2 червня 2026 р.

«У нас все чудово, реформа йде за планом»?

 

Чергове соціологічне дослідження (цього разу від Rakuten Viber та EdEra) принесло прогнозовану, але від того не менш болючу цифру: 91% українських учителів фіксують погіршення навчальних результатів школярів.
Проте медійний простір миттєво вхопився за інший показник, перетворивши його на черговий привід для дорікань освітянам: 79,4% педагогів зазначили, що відповідальність за подолання цих втрат мають нести самі учні. Поверхневий погляд одразу знайде тут привід для звинувачень: мовляв, подивіться, наша школа знову «умиває руки» і перекладає свій прямий обов'язок на плечі бідних дітей.
Але якщо зануритися в проблему не з кабінетів міністерств, а з позиції практика, який щодня заходить у клас, ці відсотки відкриваються зовсім з іншого боку. Це не дезертирство. Це тверезий, чесний і глибокий крик розпачу українського вчителя, якого система зв'язала по руках і ногах.
Роками під гаслами НУШ та європейського «дитиноцентризму» вітчизняну школу привчали до небезпечної парадигми: навчання має бути легким, безтурботним і виключно в радощах. Учителя фактично звели до ролі «надавача послуг» або сервісного аніматора, завдання якого — розважати й утримувати увагу. Поняття академічної дисципліни, авторитету викладача та, головне, наполегливої праці самого учня були витіснені на маргінес як «застарілі й тоталітарні».
І ось сьогодні, на тлі хронічного стресу війни та років онлайну, ця мильна бульбашка лопнула.
Коли 79,4% вчителів кажуть, що учень має взяти на себе відповідальність, вони нагадують усім нам базову істину консервативної педагогіки: освіта — це двосторонній антропологічний акт. Це не вливання знань у пасивну посудину. Неможливо навчити того, хто закрився екранчиком гаджета і не бажає зробити бодай мінімального інтелектуального зусилля.
Вчитель може підготувати геніальний інтерактивний урок, принести інноваційні матеріали, але якщо учень (71% яких, за даними того ж опитування, повністю демотивовані) не увімкнеться в процес — результат буде нульовим. І звинувачувати в цьому педагога — це вища ступінь несправедливості.
Сьогоднішній український учитель робить неможливе: 86% із них без жодних доплат додатково повторюють матеріал, третина проводить консультації, і все це — під виття сирен, у сховищах, часто без світла та нормального зв'язку. Але замість підтримки держава продовжує тиснути на вчителя залізобетонними програмами та нескінченним паперовим рабством.
Система вимагає від педагога заповнення стосів електронних журналів, звітів про «формувальне оцінювання» та виконання планів вичитки годин, які абсолютно відірвані від земної гравітації воєнного стану. Учителя позбавили головного — часу на живу людину в класі. Затиснутий між бюрократичними інструкціями MOН та вимогами «надати якісну послугу», педагог просто фізично вигорає.
Порада 85% опитаних учителів використовувати відкриті онлайн-ресурси — це не спроба позбутися дитини. Це тверезий навігаційний дороговказ. Учитель чесно каже: «Я дам тобі базу, я підтримаю, я вкажу шлях (ось перевірені курси, ось відеолекції), але пройти цей шлях ти маєш сам, своїми ногами». Це і є справжнє виховання зрілості, а не кабінетний «дитиноцентризм» на папері.
Освітні втрати — це трагедія покоління, але зробити вчителя «цапом-відбувайлом» у цій ситуації — означає остаточно добити українську школу. Ми маємо негайно припинити імітацію реформ за рахунок ресурсу вчителя. Досить вимагати від педагогів звітувати про «успішні компетентності», коли діти не знають базових хронологічних таблиць чи формул. Потрібно безжально почистити програми, лишивши залізобетонне ядро знань.
Повернути вчителю статус Головного в класі. Освіта — це не сфера обслуговування. Це місія і важка праця. Поки ми не повернемо повагу до фігури Вчителя, до його права вимагати результату, дисципліни та виконання домашніх завдань, жодні інноваційні додатки.
Школа готова тримати стрій, і вона це доводить щодня. Але без відповідального батьківства, яке контролює дитину вдома, і без суб'єктності самого учня, який усвідомлює, що вчиться для власного майбутнього, а не «для галочки» в журналі — систему не врятувати.
Результати цього опитування — це не вирок школі. Це дзеркало, яке показує: українське вчительство залишається чи не єдиним тверезим інститутом, який відкрито називає речі своїми іменами. Вони відмовляються грати в гру «у нас все чудово, реформа йде за планом».
Вони чесно кажуть: дорогі дорослі, шановна державо, ми витискаємо з себе максимум, але ми не всесильні. Пора повертати в школу культуру праці, поваги та взаємної відповідальності. Тільки так ми зможемо вистояти.

субота, 23 травня 2026 р.

Правила змінилися

 

Багато людей досі грають за старими правилами, хоча "гра уже повністю змінилася".
Ви не можете покладатися на те, що спрацювало для ваших батьків.
Ви не можете вважати, що компанія подбає про вас.
Ви не можете очікувати, що диплом відкриє всі двері.
Правила уже змінилися і продовжують змінюватись далі.
Що ж робити?
Вивчати нові правила.
Розвивати навички, які неможливо автоматизувати.
Створювати власну фінансову безпеку стратегічними рішеннями.
Заощаджувати.
Інвестувати.
Адаптуватися.
Перестати чекати, що хтось скличе нараду щодо змін.
Бо ніхто не прийде, щоби пояснити вам це достатньо дохідливо.
Грайте за сьогоднішніми правилами, а не вчорашніми.

четвер, 7 травня 2026 р.

Пісня про дружбу Ольги Янушкевич (плюс зі словами)

 

Слова Марії Ясакової, музика Ольги Янушкевич

Знають всі коли є друг –
Все світлішає навкруг,
Якщо сам не підведеш –
Друзів більше ти знайдеш.

Приспів:
Дружать сонце і земля,
Дружать луки і поля,
Дружать діти на землі
І великі, і малі!

Разом ходим на гурток,
Поспішаєм на каток.
Нам незгоди не страшні –
З другом весело мені.

Приспів.

Де єднає дружба всіх –
Там лунає пісня й сміх,
Свято нам несуть у дім –
Буде весело усім.

Приспів.