Чи можна порівнювати музичну школу з гуртком?

 

Львівська музична школа 3 ·

Стежити

16 год ·

Чи можна порівнювати музичну школу з гуртком?

— Та це ж просто гурток. Не сподобається — покине.

Саме цю фразу можна почути найчастіше, коли мова заходить про музичну школу.

Але чи справді музична школа — це лише гурток?

Ні.

Бо гурток — це переважно дозвілля.

Захоплення.

Місце, куди дитина приходить цікаво провести час.

Музична школа — це освіта.

Це уроки, домашні завдання, академічні концерти, іспити, заліки, ансамблі, оркестри, теорія музики, сольфеджіо, музична література...

Це роки системної праці, яка непомітно змінює не лише музичні навички, а й саму дитину.

Саме тому музичну школу не можна оцінювати за принципом:

«Походив кілька місяців — і досить».

Адже результат тут не народжується за один семестр.

Він народжується після сотень годин за інструментом.

Після сліз через невдалий твір.

Після тремтячих рук перед концертом.

Після першої маленької перемоги над собою.

Музична школа вчить не тільки грати.

Вона вчить працювати тоді, коли не хочеться.

Вчить слухати.

Вчить концентруватися.

Вчить виходити на сцену, навіть коли страшно.

Вчить приймати поразки й не втрачати бажання рухатися далі.

Саме тому багато випускників музичних шкіл не стають професійними музикантами.

І знаєте що?

Це абсолютно нормально.

Бо головний диплом вони отримують не з вивчених творів на фортепіано, скрипки чи вокалу.

Вони отримують диплом внутрішньої сили.

Терпіння.

Самодисципліни.

Відповідальності.

Уміння доводити справу до кінця.

І це ті якості, які залишаються з людиною незалежно від того, ким вона стане —

лікарем, учителем, програмістом чи підприємцем.

Тому музична школа — це не просто місце, де навчають музичної грамоти та гри на інструменті.

Це школа, де формується характер.

І, можливо, саме тому її не можна порівнювати зі звичайним гуртком.

А як вважаєте ви?

Все, що в українській освіті стає необов’язковим, миттєво вмирає. Чи виживе математика?

 

Peter Chernyshov

3 дн. ·

Імперія ~~(закреслено)~~ МАТЕМАТИКА завдає удару у відповідь!

У парламенті заговорили про скасування обовʼязкового складання математики на НМТ.

А я ж не просто диванний експерт – я математик за освітою, моя мама все життя була викладачкою математики в інституті, мій дід – професор математики й сам створив наукову школу в теорії напівгруп. Усе серйозно – а тут безграмотні депутати вирішили піти атакою на математику

Наша ректорка КАІ (Авіаційного) Ксенія Семенова написала дуже правильний пост (в 3ем коменте) про те, як ми цим рішенням остаточно добиваємо власну оборонку та інженерні кадри (посиланням ділюся в коментарях). Причому на довгі роки вперед – убити математику просто, а як її потім відновити? Я зі свого наглядового дивана її повністю підтримую. В свою чергу хочу розібрати цю історію суто на фактах і цифрах.

Для мене це особиста історія. Я вже вісім років поспіль веду проєкт https://www.facebook.com/kontoraP, де ми тренуємо шкільних вчителів математики, даємо їм сучасні методики, психологічну підтримку та створюємо навчальні відео, щоб дітям у школах було цікаво вчитися. Ми з командою роками за власні гроші намагаємося витягнути математичну освіту в Україні з болота, і дивитися на те, як держава паралельно намагається вбити цей предмет – м’яко кажучи, неприємно.У нас вже 11 курсів – і ми щомісяця викладаємо щонайменше для 200 вчителів – а тут (прости Господи!) депутати!

Але давайте перекладемо цю дискусію на сухі цифри і дві глобальні стратегії. Бо головне питання тут таке: яке майбутнє України ми всі насправді хочемо? Ми плануємо будувати високотехнологічну державу чи змирилися з роллю виробника сировини, агро та курятини?

Почнемо з локальної аксіоми: все, що в українській освіті стає необов’язковим, миттєво вмирає.

Діти прагматичні. Вони раціонально розподіляють свої сили і не вчитимуть складний предмет, якщо його не вимагають при вступі.

Подивіться на офіційні дані Українського центру оцінювання якості освіти: торік на понад 280 тисяч абітурієнтів фізику як предмет на вибір обрали всього 2,85%. Це приблизно 9 тисяч людей на всю країну. Хімію – взагалі 0,92%, або близько 2 800 осіб.

Уявіть собі масштаб – на всю державу хімія та фізика виявилися потрібними жменьці випускників.

Математику поки що складають усі, бо вона лежить в обов'язковому пакеті. Зробіть її добровільною – і за два роки ми отримаємо ті самі три відсотки. Профільний комітет Ради бачить цю катастрофу з природничими науками, але лікувати проблему пропонує так – скасувати обов'язковість ще й для математики.

Тепер подивимося, куди рухається світ.

Поки ми думаємо, як спростити дітям життя, азійські країни свідомо посилюють знання в точних науках. Є таке дослідження PISA – найавторитетніший глобальний освітній рейтинг, який кожні кілька років тестує реальні практичні навички 15-річних підлітків по всьому світу. У його останньому випуску за 2022 рік до лідерів з математики увійшли Сінгапур, Тайвань, Японія та Корея.

Сінгапур набрав у математиці 575 балів – найвищий результат серед усіх країн світу. Для нормальної людини це просто цифра, але за методологією PISA приблизно кожні 20 балів – це орієнтовно один рік шкільного навчання.

А тепер рахуємо: розрив між Сінгапуром і середнім рівнем розвинених країн (472 бали) – понад 100 балів. Тобто сінгапурські підлітки за рівнем математичного мислення випереджають своїх західних однолітків приблизно на п'ять років школи. І це не моя натяжка – рівно таку оцінку (від трьох до п'яти років) дає сам OECD.

Майже 41% їхніх дітей – це топові знавці математики, порівняно з жалюгідними 9% в середньому по розвинених країнах. І тут не питання генетики, бо це жорстка державна стратегія. Країна інвестує в мізки, а не в уявний психологічний комфорт (ще й під час війни).

Другий шлях показує Каліфорнія. Це шлях спроб зробити так, щоб нікому не було важко і нікого не образити. Ну і для боротьби з расизмом!

У 2014 році в окрузі Сан-Франциско вирішили скасувати вивчення повноцінної алгебри у восьмому класі. Логіка була нібито гуманна: сильні класи та поділ дітей за рівнем знань – це жорстоко, давайте зрівняємо програму, щоб слабші учні не почувалися гірше (слабкі учні дуже часто були з чорношкірих або латиноамериканських родин – в азійських сім'ях в Америці чомусь у дітей з математикою все гаразд).

Чим закінчився експеримент? Успішність упала по всьому округу. А серед чорношкірих дітей, заради яких усе це нібито й затівалося під гаслами боротьби з расизмом, рівень знань впав з 11% до 4%.

Економісти Стенфорду тоді пояснили, що округ спробував досягти рівності не через підняття підлоги для слабших, а через опускання стелі для всіх.

Дійшло до того, що на початку 2024 року розлючені батьки вийшли на референдум і 82% голосів змусили владу повернути алгебру назад (я от думаю – чи не доведеться через 10 років в Україні проводити референдум за повернення геометрії до шкіл?). Експеримент офіційно визнали провальним, але округ втратив десять років.

Найцинічніше, що політики, які підтримували цю рівність, як-от губернатор Гевін Ньюсом, своїх власних дітей віддають у приватні школи з жорсткою класичною програмою (ну тому що ти можеш бути соціалістом – але ж не дурнем!).

Тож у нас зараз дуже конкретний вибір. Ми на боці зростаючої Азії, яка вирощує інженерів, чи на боці Каліфорнії, яка десять років дурницею забивала собі голову, а тепер повертає математику в класи?

Ми зараз на повному серйозі копіюємо чужі помилки в країні, яка веде війну на виживання. У країні, де оборонні підприємства вже переганяють за зарплатами айтішників, але елементарно задихаються від кадрового голоду, бо проєктувати нікому.

Рівень знань фізики, хімії та математики – це і є наша реальна оборонка. Фізику з хімією ми вже успішно вгробили. Математика – це останній рубіж, який тримає загальний рівень.

Зробити її необов'язковою – це просто офіційно розписатися в тому, що власні інженери нам більше не потрібні.

Цікаво почитати вашу думку в коментарях!

Правила змінилися

 

Багато людей досі грають за старими правилами, хоча "гра уже повністю змінилася".

Ви не можете покладатися на те, що спрацювало для ваших батьків.

Ви не можете вважати, що компанія подбає про вас.

Ви не можете очікувати, що диплом відкриє всі двері.

Правила уже змінилися і продовжують змінюватись далі.

Що ж робити?

Вивчати нові правила.

Розвивати навички, які неможливо автоматизувати.

Створювати власну фінансову безпеку стратегічними рішеннями.

Заощаджувати.

Інвестувати.

Адаптуватися.

Перестати чекати, що хтось скличе нараду щодо змін.

Бо ніхто не прийде, щоби пояснити вам це достатньо дохідливо.

Грайте за сьогоднішніми правилами, а не вчорашніми.

ЧОМУ ДУРІСТЬ СЬОГОДНІ ЗБИРАЄ МІЛЬЙОНИ ПЕРЕГЛЯДІВ?

 

Математика для всіх ·

Стежити

15 год ·

Колись я звернув увагу на одну дивну річ. Я почав бачити блогерів із мільйонами підписників. Величезні аудиторії. Мільйони переглядів. І я намагався зрозуміти – що саме вони говорять людям.

Відкриваєш відео – а там гримаси, жарти, повтори одних і тих самих кліше. Контент, який не залишає після себе нічого. Ні думки, ні ідеї, ні запитання.

Але саме ці люди стають зразками для наслідування. Їх слухають. Їх цитують.

Їх вважають успішними.

І в той самий час є інші люди. Викладачі. Вчені. Філософи. Люди, які все життя працюють із ідеями. Але вони залишаються десь на периферії уваги.

Їхні думки занадто складні. Їхні виступи занадто довгі. Їхня правда занадто незручна.

І в якийсь момент я зрозумів, що проблема не тільки в людях. Проблема в самій системі. Раніше повагу здобували знанням і досвідом. Сьогодні – увагою.

Раніше важливим було те, що ти говориш. Сьогодні важливо, скільки переглядів це набрало.

Ми більше не запитуємо: «Чи це правда?» Ми запитуємо: «Чи це зайшло?»

І в цій новій культурі сенс поступово поступився місцем видимості.

Глибина – доступності. Складна думка програє простому шоу.

І найцікавіше те, що це не випадковість. Це результат того, як працює сучасний цифровий світ. Ми живемо в епоху алгоритмів. Невидимих математичних формул, які вирішують, що ми будемо дивитися, читати і навіть про що думати.

Алгоритми не розуміють сенсу. Вони не знають, що таке правда або неправда. Їм байдуже до глибини. Їхнє єдине завдання – утримати нашу увагу.

Якщо ти дивишся розіграші – тобі покажуть ще більше розіграшів.

Якщо ти клікаєш на гучні заголовки – їх стане ще більше.

Алгоритм просто вчиться на нашій поведінці.

І найслабше місце людини – це любов до простого, швидкого і емоційного. Саме тому в такій системі серйозні ідеї майже завжди програють.

Щоб зрозуміти складну думку, потрібен час, тиша і увага. А щоб подивитися п’ятнадцятисекундне відео з криком, жартом або провокацією – не потрібно нічого.

Достатньо одного пальця.

І коли система порівнює, що утримує увагу довше, вона майже завжди вибирає друге.

Так поступово формується нова культура. Культура, де поверхневість стає нормою.

Де дурість часто стає не помилкою, а інструментом. Де складність перестає бути перевагою.

І найнебезпечніше тут навіть не те, що люди стають простішими. Найнебезпечніше те, що система починає винагороджувати саме це. І тоді розумній людині доводиться робити вибір. Або спрощувати себе, щоб бути почутим.

Або залишатися складним – і ризикувати залишитися непоміченим. І ось тут починається найцікавіше питання. Чи готове суспільство знову цінувати глибину?

Чи ми остаточно обрали світ, у якому видимість важливіша за сенс.

Автор: Володимир Макух

Тиждень педмайстерності вчителів художньо-естетичного циклу «Барвистий світ мистецтва 2026»

Дороги, що ведуть до мистецтва, сповнені тернів, але на них вдається зривати прекрасні квіти. 

Ж. Санд

Концерт гуртка «Червона калина» (керівник – О.І. Волошенко)

Тиждень мистецтва в школі став чудовою можливістю для учнів дізнатися більше про мистецтво, активізувати інтерес до предметів художньо-естетичного циклу, розширити культурний кругозір та мотивувати на прояви власної творчості.

З 6 по 14 квітня у Білоцерківській гімназії-початковій школі № 7 імені генерал-полковника Геннадія Воробйова Білоцерківської міської ради Київської області пройшов тиждень предметів художньо-естетичного циклу «Барвистий світ мистецтва». Багато заходів тижня мистецтва мали колективний характер (спільні творчі виставки, уроки, концерт). Діти працювати в команді, домовлялися та підтримували одне одного.

Відкриття  тижня відбулося завдяки вчителям трудового навчання Л.Г.Ковтун та А.О.Лисенко із оформлення фотозони «Великоднє свято». 

Вчитель образотворчого мистецтва О.М.Задоненко оформила виставку дитячих малюнків «Візерунки Великодня».

Вчителі мистецтва та трудового мистецтва готували у 5-7 класах відкриті уроки.

Завершенням тижня мистецтва був концерт для учнів 2-3 класів «Хай буде весна 2026» у виконанні гуртка «Червона калина» (керівник – О.І. Волошенко).

Тиждень мистецтва створив простір для виявлення та підтримки обдарованих дітей, які отримали додаткову мотивацію розвивати свої здібності.

Ці заходи принесли учням багато нових позитивних вражень та розвиток навичок взаємодії та спілкування. 

Дякуємо усім за те, що цей тиждень ми провели разом!

Відома пісня гімн школярів "Нам непотрібне навчання"

 

Ця композиція з альбому "Зворотня сторона Місяця" гурту "Пінк Флойд"

Спрей-вонючка в школі — це не жарти, а небезпека

 Креативний вчитель 💗👍

  · 

Анна Соловей ·11 хв ·

Спрей-вонючка в школі — це не жарти, а реальна небезпека

На жаль, у школах трапляються випадки, коли діти приносять так звані “спреї-вонючки” і розпилюють їх у класах чи коридорах. Комусь це може здаватися смішним “жартом”, але насправді це вчинок, який може мати серйозні наслідки.

Різкий їдкий запах у закритому приміщенні здатен викликати у дітей і дорослих: головний біль, нудоту, кашель, сльозотечу, запаморочення, погіршення самопочуття, алергічні реакції, паніку, а в окремих випадках — необхідність залишити урок або навіть звернутися по медичну допомогу.

Наслідки таких “жартів” можуть бути дуже серйозними: — зрив уроків і навчального процесу;

— погіршення самопочуття учнів і працівників школи;

— стрес, страх і паніка у дітей;

— конфлікти між учнями, вчителями та батьками;

— виклик медиків або інших служб у разі потреби;

— дисциплінарна відповідальність для винних;

— втрата довіри та відчуття безпеки у школі.

Особливо тривожно тоді, коли подібні випадки залишаються без належної реакції. Бо безкарність породжує повторення. А мовчання дорослих лише дає сигнал, що так можна.

Що потрібно робити в таких випадках?

Не мовчати.

Не ігнорувати.

Не виправдовувати словами: “це ж просто дитячі пустощі”.

Потрібно одразу: — з’ясувати обставини події;

— повідомити адміністрацію школи;

— поінформувати батьків;

— провести роз’яснювальну роботу з учнями;

— вжити реальних заходів, щоб таке не повторилося.

Школа повинна бути місцем безпеки, поваги й захисту дітей, а не простором для небезпечних “експериментів” і отруйних “жартів”.

Безпека дітей — понад усе.

А відповідальність дорослих — не мовчати, а діяти.

А чи було у вас таке?

#школа #безпекадітей #вчитель #батьки #спрейвонючка #відповідальність #освіта #захистдітей