Роздум. Все, що мене не вбиває, робить мене сильніше?

Все, що мене не вбиває, робить мене сильніше! ", - так Ніцше сказав, потім збожеволів, а потім помер. Тому що це красиві слова, але це неправда.

Все, що нас не вбиває одразу, вбиває потроху, непомітно. Вбиває нашу доброту і довірливість. Ніжність і щирість.
Відкритість, щедрість, ясний погляд і м'яке серце ... Обман, зрада, ницість, невдячність, жорстокість, несправедливість можуть не відразу вбити. А по краплині, по краплині ...
Стерпимо, витримаємо, рана загоїться. Шрам залишиться - груба шкіра. І так, поступово, цієї шкірою і обрастешь, сам не помітивши - як це вийшло?
І можна себе втішати - я став сильнішим! Так.
Але в душі ще одна струна порвалась, ще один кришталевий дзвіночок затих.
Щось або хтось там помер, в душі, - добра фея або маленький ангел. Які були нашою частиною. І вже точно знаєш, як треба відповісти на удар. Як - на жорстоке слово. Як дати здачі, якщо потрібно. І точно знаєш, що можуть вдарити - просто так, ні за що. Або замість подяки. І нітрохи цьому не дивуєшся. Звик. І навчився терпіти або захищатися.
Але щось безповоротно втрачаєш з кожним ударом, зрадою, розчаруванням. Назавжди це йде і вмирає. І стаєш сильнішим, так. Але за рахунок інших важливих якостей.
Все, що мене не вбиває, просто вбиває не відразу. Але робить сильнішим чи бездушним? - хто знає.
Треба поменше того, що вбиває. І тих, хто вбиває, теж поменше. Тому що вони все одно - вбивці.
Вбивці чужих ніжних душ і добрих поривів ...

© А.Кірьянова