Варіант оформлення педагогічного портфоліо

Портфоліо вчителя

20 речей, які вчителі роблять щодня, але ніхто не визнає це за роботу

Не всі знають про позаурочні повсякденні обов'язки вчителів, які заповнюють їх життя і фактично заважають викладанню, – пише Ангела Бартон, вчителька з 25-річним стажем з Лас-Вегаса, штат Невада.

1. Ми шукаємо в інтернеті цікаві уроки, розробки, наочні матеріали

Через скорочення бюджету підручники застаріли або відсутні. Викладачам доводиться лаятись (закреслено) і відшукувати для своїх уроків цікавинки у Мережі.

Ми щотижня не одну годину перелопачуємо сайти (такі, як «Всеосвіта – прим.пер.). Це праця, і досить виснажлива.

 2. Ми вловлюємо рівень знань кожного, аналізуючи зошити, усні та електронні відповіді учнів.

Ми витрачаємо додаткову аналітичну енергію, виловлюючи із зошитів учнів та їх електронних робіт, а також із згадок про їх усні відповіді розуміння того, хто з учнів в якій темі «плаває», хто що не розуміє.

Це нібито автоматична властивість мозку – але все-таки це важка розумова праця: зрозуміти рівень знань кожного з кількасот дітей, ще й щодня динамічно оновлювати це розуміння.

 3. Ми допомагаємо колегам-учителям

Вчителі колегіальні. Коли колезі потрібно позичити матеріали чи книги, ми позичаємо. Це відбувається майже щодня.

 4. Ми документуємо, документуємо, а потім ще документуємо

Ми змушені щодня документувати всю академічну та соціальну діяльність. У деякі дні ця писанина не залишає ані хвилини вільного часу.

 5. Ми підвищуємо кваліфікацію.

Це робота, і вона нескінченна

6. Ми витрачаємо час і сили на підготовку уроків щодня.

Нам потрібно переглянути матеріали та спланувати ефективні уроки. Це вимагає часу, і це зазвичай означає, що ми приходимо рано і залишаємося пізно.

 7. Ми відвідуємо наради…

…і подеколи витрачаємо на них більше нервів, ніж на уроці з тим класом школи, який сьогодні поводився найгірше.

 8. Ми відповідаємо на безліч питань батьків і учнів в інтернеті й телефоном

Хоча інтернет і мобайл полегшили наше життя, вони також зробили нас доступнішими. Якщо ми включені в шкільні групи вайберу чи телеграму і не вимкнули звук про повідомлення – смартфон дзеленчатиме мало не щохвилини. Або його «дзинь» лякатиме нас опівночі в найінтимніші родинні хвилини.

Ми отримуємо запитання в усіх месенджерах і соцмережах, де ми є. Зокрема, й дикі запитання під власними інста-фото – на кшталт «а хіба пристойно вчительці на пляжі в купальнику засмагати?». І ми повинні виділити час, щоб усім батькам відповісти.

 9. Ми потужно «оремо» на копірувальних машинах, а то й лагодимо їх

Ми ксеримо, ксеримо, ксеримо.

Від такого навантаження шкільний копір ламається, якраз коли ми запізнюємось. Ми витрачаємо багато часу на його полагодження власноруч. Або на пошук того, хто починить.

 10. Ми психологічно готуємо учнів до важливих перевіркових робіт і заспокоюємо після них

Учні піддаються стресу під час іспитів та контрольних, під час підготовки до них. Ми думаємо про це постійно – і робимо все, що може зменшити їх стрес.

 11. Ми керуємо ІT-приладами в класі

Якщо в кабінеті є смарт-дошка, комп'ютер, принтер, планшети для роздачі учням – це все треба  підключати, оновлювати програми, виправляти помилки користування, а то й лагодити. І чия це робота? Наша.

 12. Ми наповнюємо корисними для учнів речами шафи в кабінеті

Якщо ми принесли в клас купу книжок, щоб учні їх брали читати – ми працюємо менеджерами цієї мінібібліотеки.

Якщо там іграшки чи настільні ігри – нам і контролювати їх використання учнями.

Якщо ж на відкриті полички шафи в класі щось прилітає від учнів і збиває всі наші картонні розробки на поличці – як би ми не намагалися змусити учнів все полагодити, скоріш за все, нам це розставляти доведеться власноруч. І це щодня.

 13. Ми ведемо батьківські збори…

…і коли їх закінчимо, того ж вечора і в наступні дні багато тем продовжуємо обговорювати з батьками в електронний спосіб.

 14. Ми читаємо книги з психології та педагогіки.

Це, власне кажучи, теж робота, а не дозвілля.

 15. Ми ламінуємо наочні матеріали

Хочемо використати роздруківку двічі? Ламінуємо її.

Немає ламінатора в школі? Беремо свій гаманець, ідемо шукати ламінатор.

А врешті решт замовляємо рідним чи друзям «подаруйте мені на Різдво домашній ламінатор і побільше плівки до нього». Така доля кожного вчителя.

 16. Ми ведемо соцмережеві акаунти своїх класів

Класні керівники Америки роблять усе можливе, щоби група Facebook та сторінка Instagram класу була оновлена свіжими світлинами й постами.

Також ми оновлюємо свої власні сайти – вони в маркетингових цілях є у всіх вчителів, що підробляють репетиторством.

 17. Ми роздаємо багато канцелярії, ми її докуповуємо

Скільки б школа не закупила паперу для принтера чи прозорих файлів – учителям цього обсягу бракуватиме.

 18. Ми заходимо в магазини перед роботою, щоби купити предмети, необхідні для уроку з науки

Знаєте, де я найчастіше випадково зустрічаю своїх колег? У сусідньому зі школою супермаркеті в будні дні десь о восьмій – вони підбирають щось для уроку.

Це потребує часу – і грошей.

 19. Ми з першачками зав'язуємо взуття, розшукуємо капелюхи. А з підлітками ведемо дорогою додому довгі діалоги про кохання чи про розлучення їх батьків

Усі вчителі виходять за рамки уставу школи, щоб задовольнити індивідуальні потреби своїх учнів.

У старших класах це іноді означає пройти з і старшокласником зайву мілю, аби він міг вам розказати про важку ситуацію й послухати ваших порад.

 20. Ми заохочуємо учнів не лише оцінками

Обійми, рукостискання, словесні компліменти – ми не забуваємо витрачати на це додатковий час.

джерело

Ідея, як прикрасити школу до Великодня

фото дивитися тут

Folk Tone - Рок

Жарт, а може й ні...

Folktone - Ой там на горі

Презентуємо відео на легендарну українську народну пісню "Ой там на горі". Вокальне аранжування Юлія Каталагіна та Тетяна Келебай "Folk-tone" ("Фольк - тон ") - вокальний український поп-фольк гурт, до складу якого входять чотири вокалістки, був створенний у 2015 році. Гурт має різноманітний репертуар, в який входять авторські та українські народні пісні в сучасних обробках, кавер версії популярних пісень, а також виконання а капела.

Звернення до батьків

Folknery - Karchata (Official video) / Фолькнери - Карчата

КАРЧАТА (українська народна пісня) Ой, на горі карчата, а в долині дівчата, Січи-рубай дерево, куди глянеш, зелено, карчата. Десь узявся Іванко, Десь узявся Іванко, Січи-рубай дерево, куди глянеш, зелено, Іванко. Всіх дівчат він розігнав, лиш Марійку собі взяв, Січи-рубай дерево, куди глянеш, зелено, собі взяв. Повів її у садок, нарвав її ягідок, Січи-рубай дерево, куди глянеш, зелено, ягідок. Їж, Марійко, ягідки, забувайся за дівки, Січи-рубай дерево, куди глянеш, зелено, за дівки.

До Шевченківских Днів: Хочу ЩЕ! - Тополя (за уч. Х. Валович, слова Т. Шевченка // Official video)

Хочу ЩЕ! - Тополя (за уч. Х. Валович, слова Т. Шевченка // Official video)

До Шевченківских Днів: Заповіт - Шевченко. Премьера песни. (Николай Осадчий)

Заповіт - Шевченко. Премьера песни. (Николай Осадчий)

"Десь собі" - українська версія. DANCE MONKEY. Плюс для розучування

новий кавер Десь собі від гурту "Майбутнє" слова РоманСтахнів музика: Tones And

Мріє, не зрадь – це емоційна пісенна прем'єра до дня народження Лесі Українки. Діти із Творчої школи Павла Табакова зарепували маловідомий вірш поетеси.

«Мріє, не зрадь»: репового прочитання поезії Лесі Українки ще не робив ніхто. А все розпочалося зі звичайних читань на заняттях з акторської майстерності у Творчій школі Павла Табакова, яка вже два роки діє у Львові. І все б так і закінчилось емоційним прочитанням, якби не Павло Табаков – музичний продюсер школи, композитор та експериментатор. Почувши вірш, він взяв текст - і вже до кінця заняття вийшов з демоверсією сьогоднішньої емоційної прем’єри у стилі реп.

Мріє, не зрадь! (сл. Лесі Українки, муз. Павла Табакова) - Творча Школа Павла Табакова

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
В серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
Вже ж тепера мине не одіб'ють від тебе примари,
І не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
І тепер вже немає мені вороття.

Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, –
Дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
Хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
А як прийдеться згинуть за теє – дарма!

https://maximum.fm/novini_t2

Правда життя

Ти - одинока? 

Тебе всі ігнорують? 

Ніхто тобі не дзвонить?

Вивчись на педагога! 

Ти будеш потрібна всім і кожному!

В будь-який час!

Колодій, а не Масляна: Що треба знати про справжнє українське свято.

Сонце (Колодія) величаймо – Весну зустрічаймо! Назву «Масляна», яку тепер часто поширюють ЗМІ, українцям нав’язуть московинські журналісти, точніше – ті, хто має московинські корені і думає в Україні московинською.

Свято Колодія. Фото: etno-selo.com.ua

Любов Сердунич, українська поетеса, журналістка важає, що назву «Масляна», яку тепер часто поширюють ЗМІ, українцям нав’язуть московинські журналісти, точніше – ті, хто має московинські корені і думає в Україні московинською, а про справжні українські свята вони «чули дзвін, та не знають, де він», повідомляють Патріоти України. Про це вона пише у матеріалі видання Західна інформаційна корпорація(ЗІК). Далі приводимо слова пані Любові Середунич.

Зокрема, я, як і багато моїх краян, про Масляну почули зовсім недавно, коли такі журналісти накинулись на модні теми. А тим часом з раннього дитинства і споконвіків живуть із нами не Масляна, а Масниця і Колодій.

Колодíй – це Бог шлюбу, примирення і взаєморозуміння. Приходить до людей на Стрітення. Поновлювач втрачених сил навесні. Свято Колодія – це прославлення Сонця.

Ма́сниця (Пу́щення, Сиропу́ст, Колодíй, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця) – українські назви свята (московинською – Масленица, Масляница; білоруською – Масленіца, Масленка, польс. – Zapusty, словац. – Fašiangy, чеськ. – Masopust, морав. – Voračky, Voráčí, Končiny, словен. – Pustni teden, серб. – Покладе, болг. – Сирна седмица/Сирни заговезни, макед. – Проштена недеља).

Масниця – традиційне слов’янське, у тому числі й українське свято, яке відзначають протягом тижня (иноді трьох днів).

Масниця (М’ясниці) – перша зустріч весни і проводи зими.

КОЛОДІЙ – початок нового циклу залицянь і любощів, пошуку пари з метою продовження роду.

З приходом християнства нашого Колодія церковники стали називати М’ясницями, Масницею, Сиропустом, Сиропусним тижнем, Сирною неділею. Це тиждень перед початком Великого посту, який не має визначеної дати, бо залежить від дати «паски» кожного року. М’ясниці – від слова «м’ясо», бо церква вже дозволила їсти м’ясо після посту.

Перші згадки про М’ясницю («Попільну середу») в календарях наших предків датуються ІV ст. н. е. (календарі із села Ромашки Київської області та із Лепесівки сучасної Хмельницької области). Свято активно відзначали не лише в дохристиянські часи, а й після примусового запровадження християнства князем Володимиром. Найактивнішого святкування Масниця набула у ІХ – ХІІІ століттях, в часи Руси на її теренах.

Колодій збігався в часі із Сиропусним тижнем, останнім тижнем М’ясниць. Це останній, напередодні Великого посту, тиждень, коли можна було справляти весілля. Цей тиждень називали і Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні «збиткування».

Колодія – одне з праслов’янських свят, яке сягає доби Трипільської культури. Це низка обрядових дійств на честь весняного пробудження природи, відоме як Колодій, Колодка, Масниці, Колодки, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, Загальниця, «Ніжкові заговини» тощо. Це – різні назви давнього свята.

Повертаючись до витоків духовности першої на Землі держави Аратти, завдяки українознавчим дисциплінам намагаємося відродити втрачені світоглядні знання і вірування прадавніх українців.

Т. з. М’ясниці (Масниці), як і багато инших давніх українських народних свят, було включено до християнського календаря, але з прив’язкою до «паски», тоді як раніше Масниці святкували напередодні Новоліття: Нового року наших давніх пращурів. Новий рік у наших предків починався з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням (або за иншими джерелами – 1 березня).

Українське свято Колодія має суто національний зміст і в нього дуже мало спільного з московинською Масляною, якої в козацькій Україні не було, позаяк її занесено з Московії. Там Масляна має зовсім инший характер, ігрища, пісні, звичаї і навіть страви.

З танцями і співами, з гулянням, із частуванням сонячними стравами, з жартами й гарними думками – саме так святкували Колодія (Мáсницю) на українських землях ще з доби матріархату, коли вшановували Велику Богиню Матір (Макошу). Чоловіки впродовж усього Бабського тижня ставали підкаблучниками, проте не переставали бути гордими воями-косаками.

Давньослов’янське свято проводів зими, яке християнська церква пристосувала до тижня перед великим постом і пов’язала зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники із сиром і т. инше). Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 276); Одгуляли масницю (кріпаки) (Панас Мирний, I, 1949, 323); – Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, – Може б ти спекла? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 407); – Щось ти дуже веселий, Тимку? – На масницю уродився, – вишкірився білими зубами Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 493).

Щодо иншого значення слова, то є фразеологізм: «Минеться (минулася, закінчиться, закінчилася і т. ин.) котові масниця», себто закінчиться (закінчилось) для когось безтурботне, веселе, привільне життя. Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 641.

А МАСНИ́ЦЯ – се посуд, і, жін., рідко. Те саме, що масничка. Параска люто копнула масницю ногою так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Іван Франко, VII, 1951, 19).

Древні українці пошановували своє повесніле сонечко святом на честь Колодія, Бога шлюбу. Це буває десь за місяць до Великодня: тієї благословенної пори, коли зима зустрічається з весною (тепер – 15 лютого, на день Стрітення зими з весною). Це велике свято триває протягом сімох днів. Усі ці дні люди не роблять важливих робіт, не шиють і не прядуть, а славлять рідного Бога Колодія, сонце, весну і світло.

Після урочистої зустрічі запрошують Колодія до себе на гостини. Першого дня відзначають його народини. В понеділок зранку жіноцтво збиралося справляти Колодки. Колодка (фалічний знак) у наших предків була за символ продовження роду. Одна з жінок клала на стіл невеличке звичайнісіньке полінце, яке символізує собою частину Дерева Життя: «колоду». Инші жінки вповивають колодку полотняним шматтям. Принісши вина, сідають за стіл навколо нього, п’ють і вітають одна одну з народинами. Сповита колодка залишалась у шинку аж до суботи, бо у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, у п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звісно, ніхто за нею не плакав, веселі розваги тривали як при «народженні», так і при «смерті». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі. Молоді жінки «волочили» Колодку.

Після святкування народин Колóдки заміжні жінки обходили ті родини, де були хлопці, котрі не одружилися шлюбного сезону впродовж останніх м’ясниць, і прив’язували матерям колодку до ноги. У такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитись, а вже пора мати діток, носити і пестити їх на руках, як і матерям колисати колисочку з онуками. Дівочу колодку оздоблювали барвистими биндами та паперовими квітками і прив’язували до лівої руки (а не до ноги, як хлопцям).

Парубки заздалегідь готувалися до Колодія, від якого можна відкупитися грішми або могоричем, а ще – намистом, биндами чи хустиною. Таким Колодій нагадує: «Не женився єси, то колодку носи!». Ось так Бог шлюбу не лише благословляє подружнє життя, а й карає тих, хто легковажить ним і порушує обітницю. Недаремно Колодій після Мáсниці забороняє робити весілля. Наші батьки й діди добре знали, що найкраща пора для народження – кінець зими, коли починає воскресати природа. Породіллі до початку польових робіт одужували, дітки трохи підростали і не було якихось ускладнень у хліборобську пору.

Це свято багате веселими та радісними ігрищами. Бог Колодій жартує, та водночас і навчає тих, хто не одружився або не має дітей, бо він ще й опікун подружнього життя, сприяє скріпленню нової родини, дбає про здоров’я і життєві радощі, охороняє від недуг.

У ці веселі дні довкола тільки й чути голосні вигуки: «Народився Колодій!». Скрізь запрошують бога Колодія на гостини:

Ходім, Колодію, на нашу затію.
Будем їсти, будем пити, світ Божий хвалити.

Завжди найвищими святителями і чистителями у наших прародителів були вогонь і вода. Вогонь ще з творіння світу очищає душу і тіло від гріховної скверни, а вода – це основа життя, має особливе призначення і для людей, і для богів. Ще у стародавніх божественних текстах «Авестах» й «Рігведах» оспівані напої сомú та сурú. Наші предки знали і вірили в те, що напій соми дарує богам безсмертя, а людям продовжує життя. В одному зі священних славнів співається: «Ми випили соми, ми стали безсмертними, ми досягли світла, ми знайшли богів». Напої соми й сури відкривали перед людиною таємниці божественної мудрости.

Орії – діти сонця. Тому-то Колодій і навчив їх виготовляти сонячні напої. Це дуже давня пошана богам, своєрідна пожертва їм, аби вічнився рід синів і доньок могутнього сонця: Дажбога.

У часи, коли люди проводжають зиму і закликають весну, Колодій допомагає їм повертати втрачене здоров’я, бо саме тоді людина відчуває загальну втому, безсилля: не вистачає свіжої сонячної садовини і городини. А тому ще ранньої весни, влітку й на початку холодів, коли цвіте і буяє рослинне царство, наші далекі предки вміли готувати Колодíїв напій. Барвистого різнотрав’я в доброго Бога вдосталь: медунка, подорожник, м’ята, чебрець, липовий цвіт, цикорій, яглиця, кропива, калина, смородина, аґрус, первоцвіт, підмаренник, деревій, горобина, верес, материнка... Для сонячного напою відшукують сонячні рослини, які цвітуть яскравими жовтими квітками. В давнину таємниці приготування божественного напою Колодій довіряв лише вибраним людям: волхвам, чародіям, ворожбитам, характерникам, бо вони особливі, «знахарські», а тому здатні повертати здоров’я навіть приреченим смертельною недугою хворим. Запалений сонцем Дажбога, очищений огнем Сварожича, замовлений душею зоряного неба предків, медово-сонячний напій спроможний очистити від скверни не лише тіло, а й душу.

Ось один з напоїв сури, подарований богами та цілителями.

Беруть по 2 столові ложки подрібнених коренів з коревищами оману високого і парила звичайного, заливають 400 мл джерельної води, кип’ятять 10 хв., додають дві ложки подрібненого підмаренника справжнього та 100 мл незбираного молока і настоюють 30 хв. Розчиняють 400 мл меду у профільтрованому охолодженому відварі та відважують 50 г сухого молока (замість незбираного). До приготовленого напою додають в кінці 400 мл 96% спирту, настоюють три дні, фільтрують через 4 пласти марлі. Приймають напій по одній стол. ложці тричі на добу за півтори год. до приймання їжі.

(Див.: Товстуха Є. Українська народна медицина. С. 318).

Цей священний напій значно додає сил, повертає молодість і спокій. Тож завжди на столі в орія на святі Колодія – і вино, і різні наливки з напоями, адже невдовзі найвідповідальніша хліборобська пора, коли треба сіяти, садити та працювати в поті чола. Утаємничені Колодієві напої не складні, їх споживають і дорослі, і діти. Одних Колодій заспокоює, иншим виліковує нудьгу і безнадію, тугу за втраченим коханням, оздоровлює літніх людей і допомагає хворим на безнадію.

На свято Колодія годилось обов’язково помиритись, а ворогуючим людям пити такий напій «по колу», аби погасити злобу і роздратованість, напр., сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою, тещі з зятем, инакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце і душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою і перетворюючи на порох. Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він – ще й Бог бадьорого духу, злагоди, міцного здоров’я.

Протягом усіх сімох днів наш прадавній народ смакує Колодієві напої. 7-ого дня разом з Колодієм повинні були померти усі злі та ворожі сили, а тому в кінці розваг Колодій ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною іскристою добротою.

Всі раді йому, цілуються, жартують і співають пісень, бо наближається весняне оновлення:

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купки,
Гостювали, цілувались,Аж злипались губки!

Проект "Древо" разом з фольклорними гуртами "Володар", "Орелі" та "Рожаниця" будуть кликати весну, огортаючи своїми голосами Україну.

Веснянки, 1 частина | Древо

Веснянки, 2 частина | Древо

Голос людський, як і взагалі звук, в народній міфології наділявся магічними властивостями. Вважалося, що звук, спів в тому числі, або якійсь ритуальний шум, може або сприяти будь-яким процесам, або навпаки ставати на заваді. Коли прокидається природа, коли після зимового сну все наче відроджується, саме жіночий спів має сприяти цим процесам відродження. Наче збуджує Землю і світ від сну. Телеканал UATV та проект "Древо" разом з фольклорними гуртами "Володар", "Орелі" та "Рожаниця" будуть кликати весну, огортаючи своїми голосами Україну.

ПИРЯТИН – Родіна (official video)

З чого починається Родіна? З сокири в горбатій спині З базарних заношених треніків На ровному пацані А може вона починається Із напису "лох" на стіні? Давай, розповім чим кінчається А ти візьмеш пива мені Кінчається Родіна градами І м’ясом в горілій броні Дев’ятого травня парадами Колонами кацапні Кінчається Родіна боляче Мов мара в окопному сні Де серце солдата палаюче Холоне у чорній землі Не вперше стара поривається В обійми згребти діточок Щоб було все як полагається Розкохано до кісточок І вкотре вона намагається Ту пєсню, что пєла нам мать Чи як воно там називається Із калаша заспівать З чого починається Родіна? А чи починалась вона? З кривавого кухля напоєна Війна - її справжнє ім’я А там де кінчається Родіна Чужа зловорожа змія Там починається рідна Земля - Батьківщина моя

С К А Й Ми прагнемо змін (неофіційне відео)

Ми прагнемо змін

Слова: Олег Собчук Музика: Віктор Цой Виконує: С.К.А.Й. Замість тепла - хижа імла, Замість надій - дим, Замість вірити в себе - Ми віримо снам. Наші права - це порожні слова, Для тих хто керує всім. Та недовго чекати залишилось нам. Приспів: Ми прагнемо змін! Зміни єднають серця! Ми прагнемо змін! "Їх" час добігає кінця! Наша віра і розум нас у майбутнє ведуть! Ми прагнемо змін! І зміни прийдуть! Ми блукали по колу, Вертались назад, Але ми не втрачали мрій! Ми шукали дорогу і вірили сонце зійде. Ми втомились від гасел промов та тирад, Ми вимагали дій! Відчуваючи зміни, ми знали що день наш прийде. Приспів. І угору здіймаються руки міцні, І стає плече до плеча. В наших лавах кожен відчує, що він не один Перед нами не встояти жодній стіні І не варто ховати ключі - Все одно ми відкриємо двері, двері до змін! Приспів. (2) І зміни прийдуть!

"Нашим героям" муз. і сл. Лесі Горової. Виконують учениці 7 і 8 кл. школи для дівчаток "Леді".

І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Час плине, а пам'ять залишається...
Герої не вмирають! Вічна пам'ять загиблим героям!

Нашим героям

"Нашим героям" муз. і сл. Лесі Горової. Виконують учениці 7 і 8 кл. школи для дівчаток "Леді".

КРУТА ПІСНЯ: DANCE MONKEY українська версія "Десь собі"

DANCE MONKEY українська версія "Десь собі"

1. Десь лунають крики, десь лунає сміх. Десь любов панує, десь панує гріх. Я знаю Кожен має ціль, має мету, Але не кожен має в серці доброту У я Хочу, хочу, хочу, щоби всі Мамусі, татусі, дідусі і бабусі були Разом, разом, разом із дітьми І нам допомагали до мети іти Писпів І ще Десь собі, десь собі, десь собі кожен з нас Думає про те що є на все в житті свій час потім просим Дай мені, дай мені, дай ще один шанс Побути разом із батьками ще хоч раз 2. А коли ми вже дорослими будем Часу не буде, але буде купа проблем. Ми не встигнемо моргнути, як життя Забере наших батьків у небуття У я Хочу, хочу, хочу, щоби всі Мамусі, татусі, дідусі і бабусі були Разом, разом, разом із дітьми І нам допомагали до мети іти Писпів і ще Десь собі, десь собі, десь собі кожен з нас Думає про те що є на все в житті свій час потім просим Дай мені, дай мені, дай ще один шанс Побути разом із батьками ще хоч раз і ще раз Десь собі, десь собі, десь собі кожен з нас Думає про те що є на все в житті свій час потім просим Дай мені, дай мені, дай ще один шанс Побути разом із батьками ще хоч раз В житті у нас є дві людини Нема й не буде їм заміни. Бо це вони… це мама й тато. Така в них доля – нас чекати… На кожну звісточку і слово, Вони – це втілення любові. Вони нас приймуть і зігріють… Їм тяжко. Та в очах – надія. На те, що ми щасливі будем. І найріднішим в світі людям Дамо ми радості хоч трохи. За їх тяжкі батьківські роки Писпів Десь собі, десь собі, десь собі кожен з нас Думає про те що є на все в житті свій час потім просим Дай мені, дай мені, дай ще один шанс Побути разом із батьками ще хоч раз

Група Go-A з піснею "Соловей" здобула перемогу в фіналі національного відбору на Євробачення-2020 від України. Про це стало відомо в ході трансляції на UA: Перший в суботу, 22 лютого.
Група Go-A набрала максимально можливі 12 балів - шість балів від членів журі та шість балів глядацького голосування на відборі Євробачення-2020.
За результатами голосування друге місце розділили KRUTЬ і KHAYAT (по 9 балів), третє місце зайняли TWORCHI і David Axelrod (по п'ять балів). Останнє місце у JerryHeil (2 бали).

Go_A – Соловей – Фінал Національного відбору на Євробачення-2020

Ой ходила я в долину
По червоную калину,
Ой ходила я в долину
По червоную калину.

Назбирала квіточок,
Заплітала в віночОк,
Заплітала в віночОк,
Руту і барвіночОк.

А до мене ВАНЮША
Із-за гаю поспіша,
А до мене ВАНЮША
Ти Катруся хОрАША!

Мила моя КатрусЯ
Я з тобою люблюсЯ
Я з тобою люблюся,
Поки не ЗНА матусЯ.

Соловей, соловей не співай раненько.
А мені на серденьку знов не веселенько.
Соловей, соловей ой як мені бути.
Вміла його полюбити — не вміла забути.

Якби я того не знала,
Я б з тобою не гуляла.
Не ходила долину,
Не ламала б калину.
Я з тобою люблюся,
Поки не зна матуся,
А як узна матуся, то розійдемося.

Соловей, соловей не співай раненько.
А мені на серденьку знов не веселенько.
Соловей, соловей ой як мені бути.
Вміла його полюбити — не вміла забути.

Автор пісні Тарас Шевченко
Катерина Павленко

Руслана Лоцман.Комбат Маруся

Комбат Маруся

Слова: Руслана Лоцман Музика: Руслана Лоцман Виконує: Руслана Лоцман  (Альбом "Переможемо з піснею!") Ой, давно мене вже вдома не було, Прилетіла, наче пташка у село, Та не встигла відпочити й кілька хвиль – Заморочив мені голову Василь, А у Києві набрид мені Петро, Обіцяв дарунків золота відро, А хоч би й подарував мені мільйон, Я втечу у свій Черкаський батальйон. Приспів: Бо я люблю військових, Хлопців чорнобрових, Лисих, кучерявих, світлих і русявих! Бо я люблю військових, Хлопців чорнобрових, Не журись, матусю, В армії Маруся! Залицяється Іванко із Карпат, Файний гуцул він, та шкода – не солдат! А Назар мене запрошує у Львів, Щоб за кавою сказати кілька слів. У Гурзуфі мені стрівся Рафаїл. Купив персики і сам же їх поїв! То поїду, мабуть, завтра на Донбас – Там давно мене очікує Тарас! Приспів. А із Харкова дзвонив мені Степан, Обіцяв, що привезе мені баян! І не знаю, хто з них може бути мій: Чи із Канева Андрій, Чи Василько, чи Петро, Чи Данилко, чи Дмитро, Чи Назар, чи Рафаїл... Ой, вже немає в мене сил. Хоч Стецько, хоч Геродот, Лиш би був він патріот! Україну щоб любив І на славу їй служив! Бо я люблю військових, Хлопців чорнобрових, Майорів, лейтенантів, Полковників, сержантів, Солдатів, генералів, А також адміралів! У кого в серці лине: Слава Україні!

Катя Бойко - Україна

Катя Бойко - Україна

На світанку вийду я у чисте поле, Привітаю з новим днем усе навколо. І у відповідь озветься вітер мудрий Захитає колоски,дерева збудить Тепле сонечко за плечі обіймає. І пташки свої пісні мені співають. Усміхаюсь і радію я життю Батьківщину свою щиро я люблю. Україна-ти моя родина, Ти моя єдина,матінка земля. Пісня з сердця мого лине Сяють очі сині радіе душа. Завітаю я до дому на свята, Зустрічає дружньо вся моя рідня. Це мій рідний край,це моя земля Я щаслива українка молода епле сонечко за плечі обіймає. І пташки свої пісні мені співають. Усміхаюсь і радію я життю Батьківщину свою щиро я люблю

Україна - Ukrajina Україна моя (Україно, моя Україно). Вікторія Сорочик.

Слова: Вікторія Сорочик Музика: Вікторія Сорочик Виконує: Вікторія Сорочик У краях, що дощами омиті, Простягнулася наша земля, Де Карпати лісами покриті, Де орел понад степом кружля. Там, де батько Дніпро рукавами Обіймає поля і сади, Де віками живемо ми з вами, І Господь, що нас любить завжди. Приспів: Україно, моя Україно, Ти в душі і у серці живеш, Народила і доньку, і сина, В майбуття за собою ведеш. І хай носить нас вітер по світу, Хай часами суворе життя, Я не зраджу мою Україну, Не покину, як мати дитя! Лине пісня дзвінка і привітна, Де у полі дозріли хліба, Там, де прапор наш жовто-блакитний, Де козацькая слава жива. Приспів. (2)