ВЕРТЕП

Вертепні вистави з’явилися в Україні в першій половині 17 століття та поширилися по всій країні. Перша документальна згадка про Вертеп належить до 1667. Це явище цілковито самобутнє, національне. Мандрівні дяки (“пиворізи”), студенти-бурсаки, мандруючи по Україні в 17—18 століттях, заробляли гроші приватним навчаннямв. Саме вони спричинилися до розповсюдження рукописної літератури і влаштовували театральні вистави, ходили з вертепом.

Вертеп являв собою поєднання релігійної християнської різдвяної драми й світської гри, елементів усної народно-поетичної творчості.

Вертеп (старослав’янське — з ХІ ст. — сад, печера, де, за переказом, народився Христос) — таку назву носить один з перших різновидів релігійного театру в Україні, а згодом і в Росії; переносний театр ляльок, у якому, починаючи із кінця XVІ ст., розігрувалися вистави євангельського змісту.

Про український вертеп (шопку, яселка, бетлейку, бетлегем, бетлем тощо) — здавалося б, відомо майже все: що слово «вертеп» — це одночасно і ясла, і печера, і скринька для вистав, і сам текст лялькової вистави, і вид театру, і жанр; що у жанровому відношенні це один з різновидів середньовічної містерії, містерія з дивертисментом, містерія з інтермедією; обряд, забава, шкільна драма, вертепна драма, лялькова комедія, або навіть опера, зміст якої взято зі священного писання.

Вистави Вертепу відбувалися в спеціальній скриньці, яка зовнішнім виглядом була схожа на макет двоповерхового будиночка, на своєрідну двоярусну сцену. Перший вертеп має церковнослов’янський напис «Року Христового 1591 збудований»; що розмір цього похідного будиночка, шафи або скриньки коливається в межах 75–150 см. заввишки, від 61 до 100 см. завширшки, і 35–55 см. вглиб.

Починалося дійство на верхній сцені біблійними легендами, потім переходило на нижню сцену, де розігрувалися комічні народнопобутові сцени з реального життя. Вертепник, пересуваючи на дротиках дерев’яні ляльки, змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. Вистави показували на ярмарках, міських площах, по хатах селян і міщан.

Ляльки першої частини групуються навколо різдвяної дії, розгортаючи євангельський сюжет про народження Ісуса Христа, про поклоніння йому пастухів і царів-волхвів, про Іродів наказ вирізати віфлеємських немовлят, за що смерть стинала йому косою голову. Дійство мало український колорит : пастухи були в сіряках, із сопілками, по-народному віталися тощо. Несамовитий Ірод-цар, постійно оточений воїнами, – “прелюбезный друг” самого чорта, який, однак, з радістю тягнув безголове тіло царя до пекла, а хор повчав: “А от так несуть розкошників сего світа”.