Миха́йло Миха́йлович Верби́цький (1815 – 1870)

 Семінарист-бешкетник, двічі вдівець і автор гімну України

Миха́йло Миха́йлович Верби́цький (1815 – 1870) - український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика у селі Явірник Руський, Сяноцький округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія (тепер Польща). Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а матір вдруге вийшла заміж і офіційно відмовилася від материнських прав. Ним і його молодшим братом Володиславом опікувався двоюрідний брат батька - перемиський владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячів УГКЦ. Брати навчались у гімназії, співали у хорі, бо мали чудові голоси. 1828 р. Іван Снігурський заснував при перемиській кафедрі УГКЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло (про це я писала раніше допис). На Великдень1829 року хор Перемиської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом із Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були чехи Вікентій Серсаві та Франтішек Лоренц. Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемиського хору, який виконував твори віденських класиків Йозефа Гайдна, В. А. Моцарта, Бетовена, твори композиторів «золотої доби» української музики - Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Духовні концерти Д. Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Після навчання у Перемишлі дороги братів розійшлись. Нині відомо, що Володислав став військовим і загинув у молодому віці, а Михайло вступив у духовну семінарію у Львові у 1833 році Вербицького двічі виключали з семінарії через веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви, а на першому курсі його посадили на 6 год. до карцеру за участь у бунті проти кухаря — той годував семінаристів зіпсутими харчами. У літку 1838 р. одружується на австрійці Йозефі-Барбарі Сенер (мусив покинути навчання, семінаристам було заборонено брати шлюб), припиняє навчання вже втретє, щоб утримувати сім'ю, і вже взимку народжується син Іван. Дає приватні уроки, керує хором і пише композиції. Ще за час навчання опанував гру на гітарі і навіть пише посібник «Поученіє Хітари», який став першим таким посібником в Україні. Гітара була його улюбленим інструментом все життя, на якій грав віртуозно. Саме він запровадив моду на гітару в Галичині. На жаль, дружина Барбара помирає і Михайло залишившись з маленьким сином, пізніше одружується вдруге на Катерині Барон, доньці цісарського військового капітана Франциска і Анни Барон, австрійського походження. З Катериною щастя теж було недовгим, перша донька Марія помирає немовлям, а після народження сина Михайла-Андрія – незабаром помирає Катерина, так Вербицький стає двічі вдівцем, з двома малими синами на руках. У 1840-х роках у Галичині проводиться активне театральне життя і Вербицький одразу пише музичні номери до вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були українськими перекладами з польської, французької та німецької. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, наближаючи чужомовні сюжети до українського колориту. Тому, навіть досить посередні п'єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Написав музику до понад 20 вистав. Видав збірку салонних пісень для чоловічих квартетів, а його пісні миттєво розходились поміж людьми і чимало з мелодій донині вважаються народними. Але політичні події повернулися так, що 1848—1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс і звертає свою увагу до духовної музики. Написав повну Літургію для мішаного хору, яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції. У 1849 році у Перемишлі організувався театральний гурток. Вербицький писав музику до вистав і виступав як актор. У цей час написав музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим». Цей твір Головна Руська Рада визначила гімном Галичини під час «Весни народів» 1848—1849 років. Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому тільки 1850 року закінчив Львівську семінарію і отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу. Живе дуже бідно, часто з їжі, лише яблука. Але увесь час пише музику різного жанру, окрім духовної, театральної, написав 10 симфоній, про які мало хто згадує. Михайло Вербицький мріяв написати пісню на слова Шевченка і йому на очі потрапляє часопис «Мета», де надруковані вірші Шевченка і поряд вірш Павла Чубинського без авторства. Думаючи, що це вірш Шевченка, Вербицький пише патріотичну музику до «Ще не вмерла Україна». Перше виконання твору «Ще не вмерла Україна» як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин. В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Залишив велику творчу спадщишу, це: оперети, водевілі, мелодрами, музика до історичних п'єс, 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, солоспіви, вокальні ансамблі, твори для гітари, а також духовна музика. Помер у селі Млини (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика. Його син Іван (1839—1890), був професор історії, директор Бродівської гімназії, другий син Михайло-Андрій (доля невідома), за переказами був агрономом на теренах Російської імперії.
#ЗорянаМартин