Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський ( 1813 – 1873)

 1813 рік був безмежно щедрим на таланти і подарував нам ще одного яскравого і талановитого музиканта Семена Гулака-Артемовського.

Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський ( 1813 – 1873) - український композитор, співак, бас-баритон, драматичний артист, драматург, небіж письменника Петра П. Гулака-Артемовського. Автор однієї з перших опер на україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм».
Походив С.Гулак-Артемовський із старовинного козацького роду, який осів у містечку Городище на Черкащині. Там досі є куток, який зберіг тодішню назву Гулаківка. Саме там стояла хата священика Степана Петровича Гулака–Артемовського та його дружини Варвари Арсентіївни. Вони побралися, коли юнакові виповнилося 25 років, а його нареченій всього 15. У цій родині народилося дев’ятеро дітей, серед них і майбутній композитор. В одинадцять років, батько сподіваючись, що син піде його шляхом, привозить малого Семена до Києва і влаштовує до духовного училища, а в 22 роки Семен поступає у Київську теологічну семінарію, саме так називали тоді реорганізовану Києво-Могилянську академію, в якій вчиться 3 роки. В Семена був дуже сильний, чудового тембру голос – баритон, і в період навчання в семінарії він співає в хорі собору Святої Софії, також в Михайлівському Золотоверхому соборі. І в 1837 р. капельмейстер придворної співацької капели Михайло Глінка під час Служби Божої у Михайлівському Золотоверхому соборі почув сольний спів Семена Гулака-Артемовського і запропонував йому поїхати до Петербурга співати у придворній капелі. Через рік Семен прийняв запрошення і їде в Петербург. Глінка дає 25 - річному Семену уроки вокалу, також він співає у капелі. Він розуміє, що юнакові потібна освіта і на його користь організовує декілька концертів, тож на зібрані кошти відправляє Семена вчитися за кордон для вдосконалення вокальної техніки. Спочатку він навчався в Парижі, його вчителем став відомий викладач музики та співу композитор Джуліо Аларі. Пізніше вокальні студії продовжує в Італії, бере уроки у маестро Мартоліні (капельмейстер Флорентійського оперного театру), а також уроки композиції у композитора і педагога П. Романі. Крім того, Гулак-Артемовський товаришує з багатьма видатними європейськими музикантами, досконало оволодів італійську мову. Про талановитого співака-іноземця ходить слава, такого бас-баритону немає у всій Італії і його запрошує в 1841 році Флорентійська опера. Гулак-Артемовський із величезним успіхом виконував провідні партії в операх Белліні, Доніцетті та інших відомих композиторів. Він заворожує публіку не тільки голосом, а й вмінням вживатися у роль, що не було ще прийнято у ті часи. Тому публіка була в захопленні від виступів сеньйора Артемовського, а російський цар Микола Павлович, який перебував на одній з вистав у Флоренції, подарував Семену діамантовий перстень. Через рік так складаються обставини, що йому довелося покинути сонячну Італію і повернутися до похмурого Петербурга, куди докотилося відлуння успішних виступів Гулака-Артемовського. Його одразу призначають солістом імператорської опери. Загалом Гулак-Артемовський цілих 25 років життя віддав сцені, виконавши понад 50 партій, переважно в операх італійських композиторів.
Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», яка стала українською класикою. Прем'єра опери відбулася 14 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру. Гулак-Артемовський був не лише її першим постановником, а й виконавцем партії Карася. Через рік вистава пройшла у Великому театрі Москви. Але царська цензура після Емського циркуляру заборонила постановку опери на сцені впродовж 20 років. Лише у 1884 р. оперу знову було поставлено Марком Кропивницьким в трупі Михайла Старицького за участі Марії Заньковецької та Марії Садовської-Барілотті. У Петербурзі восени 1838 року знайомиться з Т. Шевченком, і це знайомство переросло в щиру дружбу. В цей період пише пісні «Стоїть явір над водою» (присвячена Шевченкові), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі та й женці жнуть» — рапсодія зі збірки із семи пісень під загальною назвою «Українська свадьба». Коли Шевченко відбував каторгу в засланні, С. Гулак-Артемовський не забував свого друга, писав листи, посилав гроші. Саме він був серед тих перших земляків, які зустрічали Тараса Григоровича після повернення до Петербурга. Завжди пам'ятав про своє славне козацьке походження, чудово знав історію України, не цурався на чужині рідної мови, тримався українського земляцтва, яке змушене було віддавати свій талант і знання чужій державі. Гулак-Артемовський був цікавою і різнобічно обдарованою особистістю, мав пристрасть до малювання і створював мініатюрні портрети на слоновій кості. Від свого предка-козака отримав дар цілителя-характерника і лікував людей, протягом досить тривалого періоду життя він захоплювався нетрадиційними методами медицини (гіпнозом) і мав офіційний дозвіл на лікування людей. Був одружений на Олександрі Івановій, піаністці та арфістці, доньці директора московських театрів. На схилі літ захопився статистикою, результатом його досліджень стала статистико-географічна таблиця міст російської імперії, яка привернула увагу Академії наук і була надрукована в 1854 році, також йому належить оригінальний проект петербурзького водогону. Помер наш композитор, співак, актор на 61-му році життя, в 1874 році. Можливо, жив би й довше, але своє здоров’я, чудодійний дар від Бога щедро віддавав людям.
В 30-х роках минулого століття радянська влада знищила хату і розібрала Покровську церкву, де служили його прадід, дід, батько і дядько. Нині на цьому місці каплиця. Про сім’ю Гулаків-Артемовських нагадує лише криниця. З цього роду вийшов і «батько української байки» Петро Петрович Гулак–Артемовський, рідний дядько Семена і ректор Харківського університету, а також Микола Гулак, один із засновників Кирило–Мефодіївського товариства, в яке входив і Тарас Шевченко. За переказами, один із Гулаків був відомим у Франції танцюристом.
#ЗорянаМартин