Кращий тенор італійської опери з України

А хто в світі любить нерідних дітей? Саме ці слова улюбленого романсу «Дивлюсь я на небо» Сталін забороняв виконувати й друкувати. Не позаздриш долі сироти, а тим більше бездержавній нації-сироті. От сьогодні, до слова, день народження видатного українського співака, про унікальний тенор-контральтіно якого знає вся Європа. Співака, який вирвався з Росії і навіть на запрошення царя не повернувся (кажуть, перший неповерненець) і про якого в Україні навіть гугл «не шарить».
22 жовтня 1810 р у с. Вороніж біля Глухова на Сумщині народився Микола Карбаченський; Корбаченський; сценічне псевдо — Nicola Ivanoff). Родина була небагатою, але співучою: Микола з братом співали змалку в Глухівській співацькій школі, потім десятирічного хлопця взяли до придворної співацької капели в Петербурзі, яка складалася тільки з українців. Він отримав музичну освіту у самого Дмитра Бортнянського. А коли відбулася мутація голосу, над ніжним і дзвінким тенором 17-літнього Миколи працював викладач вокалу – 21-річний Михайло Глинка. Саме тоді Глинка збирався на лікування за кордон, разом із батьком він умовив нерішучого, скромного українця поїхати на два роки на безкоштовне стажування до Європи. 25 березня 1830 року Микола Карбаченський отримав документи на виїзд на українське ім’я Nicola, а прізвище мало бути російським, то хай буде найпримітивніше – Ivanoff. Рівно за місяць (25.04) двоє ніжних друзів виїхали удосконалюватися за рахунок бюджету в Італії та лікуватися на водах у Німеччині, Швейцарії.
У Мілані Микола брав уроки співу у Еліодоро Бьянки, уроки міміки — у танцівника Кватрині; з листопада 1831 займався вокалом у Неаполі у Андреа Ноццарі та Жозефіни Фодор-Менвьєль, з 1833 — у Генріха Панофки.
Українець вирішив не повертатися в Росію: він брав кілька відпусток за станом здоров’я (хвороба шкіри), подав прохання на звільнення з посади «певчого 14-го класса» зі співацької капели та документи на отримання швейцарського громадянства.
У 1832 р. в Італії Микола Іванов розпочав свою кар’єру з нуля (з «певчого 14-го класса»). Він дебютував у концерті, співав сольну партію в кантаті «Вірний Іменей» Д. Пачині. 6 липня 1832 р. Іванов дебютував у театрі Сан-Карло / «San Carlo» в Неаполі в ролі лорда Річарда Персі (опера Доніцетті «Анна Болейн») і – став європейською зіркою серед співаків у провідних італійських театрах. А у цей час у Санкт-Петербурзі «Фантомас розбушувався» – Микола I узнав, що Іванов їде виступати в Туреччині, він наказав російському послові арештувати співака і під конвоєм відправити в Росію. Райдужна перспектива, про яку друзі попередили Іванова, надихнула співака відмовитися від виступу в Константинополі. Правда, імператор «відійшли» і милостиво пообіцяли співаку простити його в разі повернення. Нерішучий, млявенький Іванов твердо відмовився повертатися, після чого його ім’я було заборонено згадувати в пресі Росії.

У Неаполі 23-річний Микола Іванов співав у «Вільгельмі Теллі» партію Арнольда, на спектаклі відбулося знайомство М. Іванова з Дж. Россіні. З того часу й до останнього дня життя композитора вони були ніжними близькими друзями. Добряк Россіні просто танув від унікального голосу українця, він просив своїх друзів-композиторів писати спеціальні вставки в свої опери для Іванова. Гаетано Доніцетті спеціально для Миколи написав оперу «Напій кохання». А хто міг так тонко описати враження від індички, фаршированої трюфелями, від салатів, виготовлених Россіні? Тільки Микола Іванов. Вони завжди жили в одному місті, маестро Россіні опікувався фінансовими справами нашого земляка, бо чесно заробляти гроші Микола вмів, а вдало вкладати – це вже талант Россіні.
У 1833 р. Іванов почав виступати в паризькій Італійській опері (Театр Італьєн), де потім співав чотири сезони поспіль. Дебютував артист у «Сороці – крадійці» Россіні, при чому роль Джанетто з ним готував сам автор.
У 1833 р. дебютував у Лондоні, потім гастролював у столиці Великобританії у 1834, 1835 (співав у англійській премьєрі «Маріно Фальєро» на сцені Ковент-Гардена), і 1837 (брав участь у спектаклях на сцені Королівського театру, у фестивалі в Вестмінстерському абатстві). І мав англійське громадянство.
Найкращий тенор свого часу впродовж 20 років співав у оперних театрах Італії, Франції, Швейцарії, Англії.
Микола Іванов ніколи не забував рідної мови, він справив велике враження на Берліоза виконанням українських пісень.
Покинувши сцену, співак жив у Болоньї. Прикметно, що він геть забув російську мову. Помер Микола Іванов 70-літнім 19 липня 1880 року.