5 січня виповнюється 144 роки від дня народження Василя Верховинця (справжнє прізвище - Костів) - видатного українського композитора, диригента, актора, співака, педагога, етнографа, хореографа, "батька" триколінного гопака, жертви сталінського режиму (1880-1938).
Василь Верховинець підніс народний танець на рівень професійної хореографії. У 1935 р. на І Міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні "триколінний гопак" В.Верховинця здобув першу премію, завоювавши світове визнання. Лондонська "Таймс" з захватом писала про українських танцюристів, які "виконали "Гопак" з такою професійною майстерністю, що сколихнули публіку, розпалили її ентузіазм.".
Він видав знакові для нашої культури книги і наукові праці "Українське весілля", "Українські народні танці", "Теорія українського народного танцю" й інші.
У Києві іменем Василя Верховинця названа вулиця на Борщагівці та чи багато хто знає про нього.
Верховинцем Всиль Костів став у 1906 р. в трупі М.Садовського, де псевдоніми мали всі актори.
Народився Василь Костів у 1880 р. в с.Старий Мізунь (нині - Івано-Франківська область) в родині дяка, де панувало поетичне слово, народна музика і пісня. У 12 років успішно закінчив сільську школу і поїхав вчитися в бурсу при Ставропігійському інституті (Львів), де готували слухачів для духовної та учительської семінарій.
У 1899 р. закінчив Самбірську вчительську семінарію, після закінчення якої викладав спів у школах Самбора і наволишніх сіл. Пізніше у Львівському тетаральному товаристві "Руська бесіда" був акторм і хореографом.
У 1906 р. Микола Садовський запросив молодого митця до свого театру, у якому Василь був не лише актором і співаком, а й хормейстером, диригентом і хореографом.
Вищу музичну освіту Василь Верховинець здобув у Київській музично-драматичній школі М.Лисенка в 1907-1910 рр., де навчався на хормейстера-диригента і одержав фундаментальні знання з основ музичної композиції і фольклору. Василь Верховинець вразив киян в 1910 р. постановкою танців в "Енеїді" за І.Котляревським: карфагенянки виконували веснянки, а боги на Олімпі танцювали гопака.
У 1915 році В.Верховинець став диригентом і хореографом у театрі Івана Мар'яненка.
Гастролюючи Україною, Василь Верховинець здійснювавв величезну етнографічну роботу, фіксуючи й систематизуючи рухи автентичних народних танців, зібравши понад 400 українських народних пісень (не все,на жаль, збереглося до нашого часу).
Результатом кількарічної роботи митця стала праця "Українське весілля", що була першою, у якій зібрано записи весільних обрядів, танців, ноти, здійснено ґрунтовний аналіз. А книжка В.Верховинця "Теорія українського народного танцю" витримала п'ять перевидань.
Викладав В.Верховинець у Києві на диригентських курсах імені М.Лисенка, у Київському педагогічному інституті, керував хоровою студією імені К.Стеценка при Музичному товаристві імені М.Леонтовича, а також працював у Харкові й Полтаві, очолював у 1922-1932 рр. кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, одночасно керуючи музичними колективами. Разом з дружиною Євдокією Долею в 1930 р. Василь Верховинець створив "Жінхоранс" - Жіночий хоровий театралізований ансамбль. У цей час він також доклався до створення фільму "Коліївщина", де був актором і керівником хору. У Харкові створив капелу "Чумак", яка популяризувала народні пісні і світову класику. А ще В.Верховинець був постановником першого українського балету М.Вериківського "Пан Каньовський", автором багатьох пісень, романсів, хорів ("Заграй, кобзарю", "Більше надії, брати" та інших).
У голові не вклаадається, як він все це встигав?
Крім того, Василь Верховинець розробив власну методику естетичного виховання дітей дошкільного віку, взявши за основу ігрову діяльність. Така методика розвивала у дітей естетичний смак, патріотизм. Тут він мав однодумців: М.Драгоманова, М.Леонтовича, С. Русову. У 1925 р. в Харкові вийшла збірка дитячих пісень "Весняночка", яка стала основою для використання у виховному процесі елементів хореографіїчного, музичного, поетичного мистецтва. Педагогічне і виховне значення цієї збірки величезне. Яке б могло вирости покоління... Хіба могла радянська влада залишити Василя Верховинця в живих.
Це були часи, коли навіть симпатія до українського ставала смертельно небезпечною.
Василя Верховинця заарештовували тричі. У 1927 і 1932 рр. він проходив у справі СВУ, але обидва рази був звільнений за відсутністю доказів. 23 грудня 1937 р. його заарештували знову - і після катувань Василь Верховинець визнав свою вину: боротьбу проти радянської влади протягом двадцяти років, створення повстанської організації у Полтаві і шпигунство на користь Польщі. Його засудили до розстрілу, дружину - до заслання в Казахстан.
Вирок Василеві Верховинцю було виконано в Києві 11 квітня 1938 року. Реабілітовано за відсутністю складу злочину через 20 років - у 1958 р.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Немає коментарів:
Дописати коментар