Чикаго, 1930 рік. Один із найбільших оперних театрів Америки "The Civic Opera House" заповнений вщерть.
Публіка перешіптується: "Кажуть, гратиме якийсь руський емігрант, це тепер модно." – "А що він за один?" – "Самородок. У Парижі та Празі нещодавно багато шуму наробив." – "Чи то бандура, чи балалайка…" – "Бандура? Вперше чую…".
А за лаштунками в цей час розігрувалася неабияка драма. Адміністратор Берта Отт, яка вже привозила до Чикаго світових знаменитостей – Сергія Рахманінова, Яшу Хейфеця, Фриця Крейслера – заспокоювала конферансьє та нервово переконувала дивного артиста щонайскоріше вийти на сцену.
Той же був категоричним: концерт не відбудеться, якщо його оголосять як "москвина, який грає на московському етнічному інструменті". "Я – українець, пані!"
Артиста, з яким Чикаго познайомився того лютневого вечора 1930 року, звали Василь Ємець. Він народився 27 грудня 1890 року на Слобожанщині і змалечку всотав народну пісню.
У домі Костя та Марії Ємців часто зупинялися перепочити з дороги кобзарі, і малий Василько був їх найпершим та найвдячнішим слухачем.
Пізніше Василь Ємець скаже, що не міг не стати бандуристом, бо мав добрих вчителів – Тараса Шевченка та Івана Кучугуру-Кучеренка. Сліпий кобзар, розгледівши неабиякий музичний талант у малому хлопцеві, почав безкоштовно давати тому уроки.
Що ж до Шевченка, то саме з його твором пов’язаний перший, так би мовити, революційний публічний виступ Василя Ємця, за який його мало не виключили з Охтирської гімназії.
На гімназичному вечорі 6 грудня 1911 року Василь співав шевченкову "Розриту могилу", вкладаючи в кожен рядок експресію та силу почуттів великого Кобзаря. У залі робилося щось неймовірне: хтось аплодував, хтось тупотів ногами та свистів, хтось плакав.
"Коли закінчував спів, відчуття трагедії так запанувало наді мною, що… з гніву та великого жалю сльози закапали по струнах моєї кобзи. Так відчувати і так переживати міг хіба ідейний юнак, що за Україну готовий був піти до в'язниці, на Сибір або й віддати саме життя", - напише згодом сам Василь Ємець.
Від виключення з гімназії Василя врятувало лише те, що на вчительську раду, де розглядався цей "скандальний інцидент", він представив "Кобзаря" Тараса Шевченка з відміткою "Дозволено цензурою".
"Ще малим Василь Ємець знав, що йому визначено Богом і долею – він мріяв, щоб кобзарським мистецтвом захоплювалися всі, як і він сам, тож у цій справі бачив сутність свого перебування у цьому світі", - каже історик-музикознавець Ілля Зінченко.
Студентом Харківського університету Василь Ємець писав статті про історію українського кобзарства, організував гурток вільних слухачів з гри на бандурі, а вже у 1913 році разом з натхненником кобзарського відродження на Кубані Миколою Богуславським створив у Катеринодарі "Першу кубанську кобзарську школу".
"Ця подія мала надзвичайно широкий резонанс: ансамблі бандуристів за прикладом Катеринодару створювалися на Кубані в усіх українських станицях, а число учнів молодого Василя Ємця сягало 50 бандуристів. Він впевнено йшов своїм шляхом", - додає Ілля Зінченко.
У 1916 році Василь Ємець виступив у Великому імператорському театрі в Москві, включивши в програму не тільки козацькі думи, але й твори Бетховена та Моцарта.
"Ємець був єдиним бандуристом у світі, який виступив на цій сцені, і успіх був приголомшливим. Впливова газета "Русское слово" у статті-відгуку на концерт вперше назвала Ємця віртуозом", - каже історик.
"У 1918 році Василь Ємець у складі Бойового куреня військового міністерства УНР бере участь в обороні Києва від червоних військ Муравйова, згодом служить в полку ім. гетьмана Петра Дорошенка Першої козацької синьої дивізії. Під час гетьманату Василь Ємець – за сприяння Гетьмана Української Держави Павла Скоропадського – організовує "Першу Капелю Кобзарів", пізніше названу Першою державною капелою бандуристів", - писав про Василя Ємця чиказький часопис "Час і події".
"Дебют цього Кобзарського хору відбувся в театрі Бергоньє у Києві на вул. Фундуклеївській (нинішній Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, - ред.). У репертуарі капели звучав і гімн Павла Чубинського, перший рядок якого диригент змінив з "Ще не вмерла Україна" на "Вже воскресла Україна", - зазначає історик Валентина Коротя-Ковальська.
З падінням влади Скоропадського доля готувала Василеві Ємцю нестерпне – прощання з рідною землею: наприкінці 1919 року він змушений був залишити Україну.
"У еміграцію його відправив головний уповноважений уряду УНР Іван Огієнко. Відправив, щоб урятувати для українського народу геній Василя Ємця. Іван Огієнко видав посвідку, згідно з якою "артист-кобзар" Василь Ємець "має зробити концертне турне по Європі і тим самим познайомити Європейське громадянство з національним українським музичним інструментом – кобзою", - продовжує часопис "Час і події".
......
Переїхавши наприкінці 30-х років до Америки, Василь Ємець багато концертує у Мексиці та Канаді, їздить з виступами у місця поселення українських емігрантів.
"Що мене вразило, - писав згодом музикант, - що сорок років життя в Канаді не змінили ні їх старокрайового вбрання, ні не вбили туги за рідною землею… Побут серед збідованих, але ще не зіпсутих "культурою доляра" людей залишиться мені світлим спогадом".
1938 року Василь Ємець бере шлюб з Марією Готрою-Дорошенко, яка по материнській лінії походила з роду гетьмана Петра Дорошенка, і подружжя переїжджає до Голлівуду, де Василь Ємець виступає з концертами української та класичної музики.
"Уперше в історії Голливуду, в часи Другої світової війни, пролунали звуки української бандури й української музики, а з тим і дорогого нам імення України", - напише у своїх спогадах Василь Ємець.
"Професор Ємець був першим бандуристом, який виступав у знаменитому Голлівуді – світовій столиці кіно. Голлівудська фірма "Capital" видала його 15-хвилинну платівку "В горах України", де радісно звучала музика гуцульського танцю "Аркан", мелодія пісні "Вівчар на сопілці тужно виграває", побічні теми коломийок і козацьких дум", - пише історик Валентина Коротя-Ковальська.
автор - Олена Григор'єва
Немає коментарів:
Дописати коментар