21 грудня 1801 року в містечку Іллінці на Київщині народився Тимко Падура, поет, бандурист, автор пісні «Гей, соколи!». Його пісні «Козак» і «Лірник» поклав на музику Микола Лисенко. Очолював школу кобзарів і лірників. У 1828-му Томаш Падура з лірою за рік обійшов пішки Україну: від оселі до оселі, відвідав усі козацькі січі, побував на Хортиці, закликав звоювати «байстрючий плід могол».
Народився Тимко (Томаш) Падура (Tomasz Padurra, Тимко (Фома) Падурра) у родині Яна Падури – брацлавського землеміра, ходачкового шляхтича, який отримав від князя Сангушка шляхетське звання та герб Сас; у дожиттєве користування будинок і чимало доброго поля. Предки Падури (українці за походженням) були з Закарпаття, переїхали на Поділля в XVII столітті. Батько закінчив єзуїтське училище і отримав у 1790 р. від короля Станіслава Августа диплом на звання коморника (присяжного землеміра), учасник повстання Тадеуша Костюшка. Мати Томаша – Анеля Панковська (герб Задора) з Плоцька. Онук барського конфедерата писав про себе: «родом рутенець, за національністю поляк».
Сім’я мала двох синів: старшого Юзефа та Тимоша. У них був будинок і невеликий наділ землі. З батьками спілкувалися польською, з людьми – українською. Українські колискові були з Тимком від народження. Початкову освіту Тимко здобув у рідному домі, потім у парафіяльній школі разом із однокашником Северином Гощинським. Із Северином розмовляли виключно українською мовою, захоплювалися історичними піснями та оповіданнями з життя козаків, слухали співи кобзарів і лірників про далеке минуле. Юнаки гарно співали рідних пісень. Коли познайомилися з творами Байрона та Оссіана, вирішили й собі вивчити історію України, Тимко запалився думкою написати віршовану історію України. Пройдуть літа, зустрінуться друзі, Тимко тоді буде відомим українським поетом, а Северин – представником української школи в польській літературі.
У 1820 році Тимко продовжив навчання у Кременецькому ліцеї, де навчився грати на торбані; збирав пісні й народні легенди, «вслухався в стогін української ліри». У своїх поезіях, написаних переважно українською мовою (польською транскрипцією, латинкою), прославляв давні козацькі звичаї, оспівував спільні битви поляків і українців із татарами. Перші пісні Падури «Козак» і «Лірник» (пізніше її поклав на музику Микола Лисенко) швидко розійшлися по Поділлю та Східній Галичині.
Після 5-літнього навчання Тимко Падура переїхав до старшого брата Юзефа, який працював у Житомирі. У Житомирі Тимко Падура вивчав місцеві стародруки, архіви, документи митрополита. Нерідко їздив до Києва, де гостював по кілька тижнів у київського митрополита Євфемія Болховітіна, збирача української старовини, археолога, мазепинця по жіночій лінії. В домі митрополита Тимко познайомився з князем Сергієм Волконським і його братом генералом Миколою Рєпніним. Сергій Єфремов писав: «Падура пишався тим, що перший прилюдно заявив про права української нації: це було на слов’янськім з’їзді, улаштованому південними декабристами у Василькові перед 1825 роком. Падура був на цьому з’їзді як представник од поляків. І от, коли хтось з головних проводирів декабристів – Трубецькой чи хтось інший – одкриваючи збори, сказав, що тут зійшлись усі слов’яне, Падура попрохав собі слова. «А знаєте, панове, – обернувся він до присутніх, – ми забули про один великий слов’янський народ!». Усі переглянулись між собою і задумались, який же то справді народ? «Та про господаря цієї хати, де ми зібралися, забули – про український народ!». І от усі згодилися з Падурою, і він заявив себе представником українського народу»...
У Житомирі у серпні 1825 року Тимко застав у брата гостей і познайомився з декабристами Сергієм Муравйовим-Апостолом (нащадком гетьмана Д. Апостола) та Кіндратом Рилєєвим, які прибули домовитися про співпрацю з польськими патріотичними товариствами.
Через ці знайомства брати Падури потрапили під домашній арешт після провалу бунту на Сенатській площі. Після звільнення з-під арешту Тимко оселився на Волині у Саврані, у маєтку графа Вацлава Ржевуського, який багато подорожував країнами Близького Сходу, прийняв мусульманство і титул «золотобородий емір». Йому Тимко присвятив пісню «Золота борода». Захоплені сміливими вчинками Кармелюка, який діяв тоді на Волині, Тимко Падура та князь Ян Комарницький написали вірш «За Сибіром сонце сходить» і подарували його Ржевуському. Вірш припав графові до душі і він створив музику, а нам і сьогодні подають безбатченка – «народну пісню». Падура Тимко написав пісню «Гей, соколи!» («Hej, sokoły»), що лунала у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем».
У маєтку в Саврані граф зібрав музичний гурток, до якого увійшли Тимко Падура, поет князь Ян Комарницький, композитор-торбаніст Григорій (Ґреґор) Відорт. У 1825 році друзі відкрили тут школу кобзарів і лірників, яку очолив Тимко Падура...
Немає коментарів:
Дописати коментар