Чому для того, щоб реформувати освіту, треба реформувати суспільство?!
У нашому суспільстві запит на гноблення вчителів виявився значно потужнішим, ніж запит на партнерську взаємодію з вільними самодостатніми людьми. Тому вчителефобія стала саме тією фобією, яка в нашому хворому соціумі найбільше прогресувала упродовж останніх 5 років.Один із висновків, які я виніс із багаторічної роботи в школі: не можна примусити людину змінитися на краще шляхом "колективного чморення", відвертого глуму і постійного приниження. І ніхто ще на моїй пам’яті не став гарним вчителем під тиском «вказівок» та жорсткого контролю за їхнім виконанням...
Звісно, нинішня пострадянська вертикаль управління могла згенерувати лише запит на самозбереження і посилення начальникоцентрованості. В українській освіті сформувалась педагогічна МОНокультура, яка є чи не найголовнішим гальмом для її розвитку. І немає цьому ради… Бо будь-яку руйнівну діяльність чи банальне заробітчанство у нас можна запросто замаскувати під реформи. Наприклад, заради профанації гімназійної освіти, яка так тяжко відроджувалась у 90-ті, провели "гімнаїзацію" всієї української шкільної освіти... А шо?! Тепер всі гімназії!
Замість докорінного реформування системи професійного розвитку, можна лише породити сертифікатоманію звичайну. Хотіли ж, як краще. Вийшло, як завжди.
Доводиться констатувати, що і серед самих вчителів запит на спокійне життя в «тихому болоті», де треба лише виконувати "вказівки" і тримати голову опущеною, є набагато потужнішим, ніж запит на свободу творити та витворяти.
Та і більшість учнів(студентів) абсолютно комфортно почуває себе в освітньому просторі, де можна лише імітувати навчання.
Отака НУШня, малята.
Немає коментарів:
Дописати коментар