Українська поезія завжди приходила на допомогу музикантам. Пік цього явища припав на кінець 1980-х. Тоді в Чернівцях вперше відбувся фестиваль «Червона Рута». «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Кому вниз» та інші тодішні гурти часто користувалися ліричним набутком Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Андруховича, Юрія Іздрика, Олега Лишеги й не тільки.
Українська естрада, яка передувала «червонорутному» рок-андеграунду, теж запозичувала рядки у класиків нашої поезії. Навіть попри те, що на вітчизняній сцені 60-70-х працювали професійні поети-піснярі, чиїм хлібом було написання текстів на музику офіційних композиторів.
Спеціально для «Читомо» музичний журналіст та автор Telegram-каналу ПЛАЙ Філ Пухарєв обрав найцікавіші композиції українських естрадників на вірші Ліни Костенко, Івана Драча, Володимира Сосюри, Василя Симоненка та інших.
Дмитро Павличко / Юрій Богатіков — Два кольори (1964)
Почати варто з пісні, яка часто звучить на родинних застіллях. Дмитро Павличко та Олександр Білаш вигадали її під час партзібрання. Аби не померти з нудьги, вони роздивлялися дівчат. Композитор звернув увагу поета на одну з них: вона тримала хустину з червоними трояндами на чорному тлі. А той видав у відповідь вже легендарні рядки: «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Майбутній шлягер написали за пів години.
Перший виконавець пісні «Два кольори» – оперний співак Анатолій Мокренко. Але прославив її молодий на той час вокаліст Юрій Богатіков. На світанку української естради електрогітарами ніхто не користувався. Тож пісню записали в акустиці – з ніжним фортепіано та пронизливими духовими.
Володимир Сосюра / Антін Дербіш — Синії очі (1967)
Завдяки Богдану Весоловському у Львові у 1930-х вперше зазвучав український джаз. Після війни композитор виїхав до Канади. Там почав працювати з іншими українськими музикантами в еміграції. Штатних поетів-піснярів, як у Радянському Союзі, Весоловський біля себе не тримав. Тому зазвичай писав музику на вірші українських класиків. Найчастіше звертався до лірики Володимира Сосюри. Того не стало за два роки до запису «Синіх очей».
Це романтичне танго заспівав Антін Дербіш, фронтмен канадсько-українського хору «Ватра». Як і Весоловський, у музиці він залишався адептом старої школи довоєнного джазу – попри те, що за вікном вже рясно розпускалися психоделічні квіти.
Ліна Костенко / Леся Боровець — В пустелі сизих вечорів (1972)
Одна з найпотужніших (і недооцінених) українських співачок 1970-х наважилася виконати пісню на вірші Ліни Василівни, коли та саме була в опалі. Тоді ж Боровець розпочала співпрацю з ансамблями «Ватра» та «Медікус». Завдяки роботі з ними про неї дізналися тогочасні слухачі.
На записі «В пустелі сизих вечорів» вокалістці підіграв оркестр Львівського телебачення та радіо. А композитор Богдан Янівський стилізував пісню під бароко-поп.
Іван Драч / Кобза та Валентина Купріна — Балада про двох лебедів (1972)
Пісня на вірш ще одного культового шістдесятника мала увійти до сольної платівки Валентини Купріної. Вона була співачкою №1 в Україні на початку сімдесятих. Акомпанувати Купріній зголосився молодий київський ансамбль «Кобза». Гра музикантів так сподобалася керівникам «Мелодії», що вони винесли назву гурту на обкладинку альбому. Цим фактично зробили Валерія Вітера та компанію її головними героями.
У «Баладі про двох лебедів» Купріна та «Кобза» доповнюють одне одного, як Шевченка вуса. Гурт наганяє психоделічного туману, а співачка входить у нього зі справді лебединою грацією.
Олег Лишега / Арніка — Вперта дівчина (1974)
Олег Лишега вчився на одному курсі з Віктором Морозовим – гітаристом, вокалістом і одним із головних сонграйтерів львівської «Арніки». Лишега тоді робив перші поетичні спроби під впливом Грицька Чубая. Тож Морозов запропонував йому набити руку на ліриці для свого гурту.
У наївній романтиці «Впертої дівчини» годі й шукати філософської глибини та верлібрової герметичності, властивих Лишезі-поету. І це – не докір, а навпаки, комплімент його багатогранному таланту. Ну а Віктор Євгенович вже тоді грав на гітарі не гірше, ніж зараз перекладає книги про Гаррі Поттера українською.
Олексій Коломієць / Візерунки шляхів — Камінь сонця (1976)
Віршів Олексій Коломієць майже не писав і прославився як драматург. Але для ансамблю Тараса Петриненка та спілчанського композитора Ігоря Шамо зробив виняток.
«Візерунки шляхів» перетворили «Камінь сонця» на психоделічний соул. Що це там у хлопчини росте на серці? Куди він біжить крізь весни? Чому так завзято шукає «камінь голубий»? Запитання, які так і залишилися без відповіді.
Андрій Малишко / Кобза — Дума (1978)
«Дума» вибивається зі стилю як Андрія Малишка, так і «Кобзи». Свого часу майстер любовної та пейзажної лірики на прохання шанованого Платона Майбороди зробив журливий «закіс» під Шевченка.
За вісім років після смерті Малишка «Кобза» зіграла йому специфічний триб`ют на своїй другій платівці. Музиканти перетворили «Думу» на справжній готик-фольк. Від усміхнених вусатих парубків такого не чекав ніхто.
Тарас Шевченко / Водограй — Зоре моя вечірняя (1980)
До речі, про Тараса Григоровича. Наші естрадники омузичнювали Кобзаря не часто. Воно й зрозуміло – не про все, що він писав, тоді можна було говорити відкрито. Ансамбль «Водограй» обрав для пісні відносно нейтральну поезію Шевченка і не помилився. Цей вірш Кобзар написав під час першого заслання в Орській фортеці, коли тужив за українською природою.
Борис Олійник / Ватра — Лечу до тебе (1985)
Найбільший внесок Бориса Олійника в українську пісенну лірику – це, звичайно, «Сиве сонечко» у виконанні Ніни Матвієнко. Але Ніна Митрофанівна вийшла скоріше із фольк-тусівки, ніж з естрадної. Тому поговоримо про пісню «Лечу до тебе» з репертуару львівського ансамблю «Ватра».
Музику на вірш Бориса Олійника написав Іван Карабиць – батько всесвітньо відомого диригента Кирила Карабиця. «Лечу до тебе» «Ватра» видала у свій найуспішніший період. Тоді ансамблем керував композитор Ігор Білозір, а співала в ньому його дружина Оксана. Нічого іншого, крім стильного неосоулу, від них тоді не чекали.
Василь Симоненко / Смерічка — Ти на землі – людина (1987)
Наприкінці 1980-х шефство над «Смерічкою» взяв у свої руки Назарій Яремчук, а до складу легендарного чернівецького ансамблю перейшов із «Арніки» Віктор Морозов.
Коли оновлений гурт поклав на музику відомий вірш «незручного» Василя Симоненка, це стало переломним моментом для всієї української естради. А заразом «Смерічці» вдалося ще й заскочити на гребінь музичної «нової хвилі», що ширилася за кордоном у той час.
Сьогодні вірші українських поетів, як сучасників, так і з попередніх поколінь, продовжують переосмислювати музиканти. Виходить win-win для обох сторін: вірші набувають нового звучання, а обидві сторони отримують нових прихильників. Ну, скажіть, хіба не фантастично?
Немає коментарів:
Дописати коментар