Каприс (чи каприччио) – твір вільної форми, у якому фантазія автора означає більше, ніж закони композиції. Один із 24-х капрісів легендарного скрипаля Нікколо Паганіні став не лише результатом його фантазії, а й викликав цілий сонм ідей та інших великих композитів.
David Garrett (Niccolo Paganini) Caprice 24 [The Devil's Violinist]
За часів Паганіні скрипалі та педагоги для своїх учнів часто писали вправи та етюди для вдосконалення техніки. Іноді ці етюди називали "каприсами".
Але каприси, які написав Паганіні були зовсім не схожі на інші. По-перше, їх було 24 – стільки, скільки існує тональностей. А по-друге, це був справжній калейдоскоп нових досі небачених висот технічної досконалості.
Паганіні виконував свої каприси з легкістю і блиском, вражаючи сучасником і викликаючи наполегливі чутки про те, що він продав свою душу дияволові за право так грати.
Як це часто буває, найефектніше автор приберіг на фінал – його останній, 24-ий каприс став своєрідним символом, візитівкою великого скрипаля.
Каприс як магніт притягує до себе музикантів. І не лише скрипалів, для яких зіграти таку складну п'єсу – справа честі. Багато композиторів були буквально захоплені в полон лаконічною темою 24-го каприса: музична фраза, що повторювалася як нарада, складалася всього з декількох нот, але мала заворожливий вплив.
Іншого легендарного музиканта – Ференца Ліста – теж оточували плітки та закиди про його зв'язки з «нечистою силою», він навіть зовні був схожим на Паганіні. Коли піаніст-віртуоз почув гру скрипаля-віртуоза, він вирішив зробити обробку його феноменальних капрісів для рояля. Так з'явилися шість великих етюдів на тему Паганіні. Лист називав їх трансцендентними, тобто етюди неймовірної, запаморочливої складності. Геній фортепіано ніби змагався із генієм скрипки досконало володіння інструментом.
Немає коментарів:
Дописати коментар