Гнат Хоткевич

 

Гнат Хоткевич, фільм "Назар Стодоля", 1936 р.

Злочини радянщини. 8 жовтня 1938 року було розстріляно Гната Хоткевича. Про його життя можно писати роман. Письменник, композитор, режисер, драматург, перекладач, митець, історик, бандурист, видавець, літературний критик, театрознавець, диригент, етнограф, педагог, інженер-винахідник, громадський діяч…300 літературних творів, 600 музичних.

Гнат Хоткевич народився в Харкові, в сім’ї кухаря та прислужниці. Родина купця, в якого служили батьки, щоліта виїжджала у село Дергачі, забираючи з собою Хоткевичів. Там малий Гнат познайомився з «сліпим дядьком Павлом», який навчив його грати на бандурі, і з тих пір Хоткевич не розлучався з цим інструментом.

Хоткевича знали чи не в кожному слобідському селі. В Харківському облархіві зберігаються дозволи поліції 1898 – 1900-х років на десятки його виступів з концертами-лекціями про бандуру, історичні думи і пісні, козаччину, а у створеному ним у Харкові Робітничому театрі грали 150 аматорів-працівників міських заводів із заповненими під час вистав залами.1902 року Хоткевич зібрав кобзарів та лірників з усієї України й організував їх виступ під час ХІІ археологічного з’їзду у Харкові.

1905 року, під час першої революції, завдяки популярності серед робітників залізниці, Гната обрали головою страйкового комітету й відправили у якості делегата до Москви. Повернувшись до Харкова, Хоткевич опинився у «чорних списках», і, побоюючись арешту, змушений був емігрувати до Галичини,

Хоткевич поїхав на Гуцульщину, село Криворівню, і просто закохався в цей край: «Як я роззявив рота від здивування, то так із роззявленим ротом ходив усі ті шість років», – згадував пізніше письменник. Його дивували Карпати, несподівані для харків’янина гуцульські звичаї та мова. Він так надихнувся цим краєм, що написав місцевим діалектом повість «Камінна душа», п’єсу про Довбуша і великий роман про нього, серію оповідань «Гірські акварелі» та «Гуцульські образки». Зблизившись із місцевими мешканцями, Хоткевич створив унікальне явище – Гуцульський народний театр. Переважна більшість «акторів» були неписьменними селянами й вивчали ролі на слух, але грали настільки переконливо, що з часом їх почали запрошувати на гастролі Буковиною, Галичиною і навіть до Польщі.

Захоплювалася цим театром Марія Заньковецька, на його розвиток вона віддавала мало не всі свої заощадження. Паралельно Хоткевич виступав із концертами й навіть уклав перший підручник із гри на бандурі.

Хоткевич активно формував навколо себе культурно-просвітницькі сили з народу, і саме в них, а не в партіях, бачив джерело будівництва української державності.

Згодом в березні 1917 р. на громадських зборах у Харкові його одноголосно оберуть Головою Всеукраїнського Організаційного Комітету. А в газеті "Рідне слово" Хоткевич друкував статті про своє бачення організації суспільного життя в українській державі та галузеві реформи..

Із встановленням радянської влади наступає найтрагічніший період у житті Гната Хоткевича. 1920-ті почалися з голоду. Він забирає родину і переїжджає в Лозовеньку - неподалік від Харкова, влаштовується викладачем української літератури в Харківську сільськогосподарську школу, створює хор та інструментальний квартет з учнів і викладачів, а в оперному театрі з професійних акторів – вокальний квартет.Та вже незабаром у партійних газетах з’являються симптоматичні статті, які сигналізували про майбутню трагедію: "Вовк в овечій шкурі", "Націоналістична концепція Хоткевича в музиці".

В голодні 30-ті родину Хоткевича віднесли до "нетрудового елементу" і позбавили "хлібних карток". Взимку до голоду додалися ще морози.

Твори Хоткевича зняли з друку – за «невідповідне ідейне спрямування». Зацькований і принижений, Хоткевич зважився написати листа президентові Академії Наук з проханням виділити пенсію. Це прохання розглянули, але не встигли виконати: паралельно надійшов наказ про арешт Хоткевича.

Через три місяці допитів письменник «зізнався» у тому, що є німецьким шпигуном. 29 вересня 1938 р. "особливою трійкою" УНКВС Харківської області Гната Хоткевича було заочно засуджено за статтями 54-6, 54-10 та 54-11 Кримінального кодексу УРСР до розстрілу з конфіскацією майна. У звинуваченні йшлося, що у 1923 р. його було завербовано германським консулом до шпіонської діяльності на користь Німеччини. 8 жовтня 1938 року його розстріляли.