12 жовтня 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм”. 14 квітня 1863 р. на сцені Маріїнського театру в Петербурзі відбулася прем’єра української опери українською мовою. Партію Карася виконував сам композитор.
«Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене!» – писав Шевченко в листі від 30 червня 1856 року Семену Гулаку.
16 лютого 1813 р. народився Семен Гулак-Артемовський, оперний співак, композитор, автор першої української опери («Запорожець за Дунаєм»). У Покровській церкві Гулаків з діда-прадіда священиками були козацькі нащадки.
Батьки Семена Гулака–Артемовського повінчалися, коли Степанові виповнилося 25 років, а Варі – 15; у них було дев’ятеро дітей, Семен Симиренко був у них хрещеним батьком. Ім’я хрещеного отримав майбутній співак. Малий син священика співав усюди, де тільки міг. У ту пору в Городищі гуртки співу були при школі та при цукровому заводі, на які вчащав Семен. За родинною традицією в 11 років його віддали до Київського духовного училища. «Семен володів рідкісним за широтою діапазону голосом і так любив співати, що його більше цікавили співи, ніж навчання в училищі. Незвичайний голос вплинув на те, що хлопця взяли до митрополичого хору при Софійському соборі».
У 1837 р. у Михайлівському Золотоверхому соборі Михайло Глинка почув сольний спів Семена Гулака-Артемовського, від природи дзвінкий, гнучкий голос красивого тембру та широкого діапазону (вільно брав грудьми без напруги високі ноти, включаючи тенорове соль), і запропонував співати у придворній капелі. У Петербурзі М. Глинка поселив юнака на своїй квартирі, почав активно його готувати до сценічної діяльності. Спеціально для нього написав романси на слова Віктора Забіли («Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку» на тексти В. Забіли). У листі до матері М. Глинка писав: «Другий місяць живе у мене знайдений мною на Україні баритон, у своєму роді відмінний від Іванова (російського співака) голосом, здібностями і, додам, добрим серцем. Я його готую в театральні співаки і маю надію, що праця моя не буде марною».
У залі Юсупівського палацу відбувся перший концерт співака. Згодом талановитий українець виїхав до Парижа, а потім до Флоренції. Публіка Флорентійського оперного театру почула Гулака-Артемовського в опері В. Белліні. Один сезон проспівав він із трупою флорентійців і отримав запрошення до Петербурга. У 1842 р. Семен Гулак-Артемовський повернувся і протягом 22 років був солістом російської імператорської опери. Партія лорда Генріха в опері Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» стала і дебютом, і трампліном до тривалого успіху на сцені Великого театру; імператор Павло І подарував співаку перстень.
Творчою перемогою стала партія Руслана в опері Михайла Глинки «Руслан і Людмила». Про виставу Т Шевченко писав: «…Ну й опера! Особливо, коли Артемовський співає Руслана. Чудовий співак – нічого не скажеш». До кінця 1850-х років творча кар’єра співака складалася вдало: насичена концертна діяльність, численні оперні партії, композиторська робота; у планах виношувався задум написати оперу з української історії. Сюжет опери підказав Микола Костомаров. В основу Гулак-Артемовський поклав правдиву історію втечі запорозьких козаків із Туреччини на батьківщину. Решта – текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також лібрето – оригінальна авторська робота композитора. Вперше «Запорожець за Дунаєм» поставлено на сцені Маріїнського театру в Петербурзі 14 квітня 1863 р., виконував партію Карася сам композитор. Публіка захоплено сприйняла спектакль, а хореографічні номери вимагала виконувати повторно. Про Гулака писали, що він «показав свій блискучий комедійний талант».
Українські сюжети мають вокально–хореографічний дивертисмент Артемівського «Українське весілля» та водевіль «Ніч напередодні Івана Купала», у якому автор співав написані ним пісні–романси: «Стоїть явір над водою» (присвячений Т. Шевченкові), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі там женці жнуть», які швидко набули популярності серед шанувальників української пісні.
Семен Степанович пішов на пенсію, переселився з Петербурга до Москви, на батьківщину своєї дружини Олександри Іванової – піаністки й арфістки, дочки декоратора московських театрів.
Відомий співак та композитор був талановитим художником, створював мініатюрні портрети на слоновій кості, уклав атлас «Статистично-географічна таблиця міст Російської імперії».
Від предків-козаків Семен Гулак-Артемовський успадкував дар характерника-цілителя, цікавився медициною, народною гіпнотичною методою лікування, тому зайнявся практикою. Коли пацієнт намагався віддячити, Семен Степанович відхиляв: «Це не мистецтво, а дар, – казав він, – і я не маю права брати за нього винагороду». Він практикував понад 10 років, зцілив тисячі невиліковних хворих.
Пам’ятав Семен Гулак-Артемовський своє походження, знав історію України, не цурався на чужині рідної мови. Семен Степанович мріяв про Українську державність, працював над Конституцією ідеальної країни, текст якої велів покласти собі в труну.
17 квітня 1873 року на 61-му році життя помер геніальний композитор, співак, актор, лікар.
У 1837 р. у Михайлівському Золотоверхому соборі Михайло Глинка почув сольний спів Семена Гулака-Артемовського, від природи дзвінкий, гнучкий голос красивого тембру та широкого діапазону (вільно брав грудьми без напруги високі ноти, включаючи тенорове соль), і запропонував співати у придворній капелі. У Петербурзі М. Глинка поселив юнака на своїй квартирі, почав активно його готувати до сценічної діяльності. Спеціально для нього написав романси на слова Віктора Забіли («Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку» на тексти В. Забіли). У листі до матері М. Глинка писав: «Другий місяць живе у мене знайдений мною на Україні баритон, у своєму роді відмінний від Іванова (російського співака) голосом, здібностями і, додам, добрим серцем. Я його готую в театральні співаки і маю надію, що праця моя не буде марною».
У залі Юсупівського палацу відбувся перший концерт співака. Згодом талановитий українець виїхав до Парижа, а потім до Флоренції. Публіка Флорентійського оперного театру почула Гулака-Артемовського в опері В. Белліні. Один сезон проспівав він із трупою флорентійців і отримав запрошення до Петербурга. У 1842 р. Семен Гулак-Артемовський повернувся і протягом 22 років був солістом російської імператорської опери. Партія лорда Генріха в опері Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» стала і дебютом, і трампліном до тривалого успіху на сцені Великого театру; імператор Павло І подарував співаку перстень.
Творчою перемогою стала партія Руслана в опері Михайла Глинки «Руслан і Людмила». Про виставу Т Шевченко писав: «…Ну й опера! Особливо, коли Артемовський співає Руслана. Чудовий співак – нічого не скажеш». До кінця 1850-х років творча кар’єра співака складалася вдало: насичена концертна діяльність, численні оперні партії, композиторська робота; у планах виношувався задум написати оперу з української історії. Сюжет опери підказав Микола Костомаров. В основу Гулак-Артемовський поклав правдиву історію втечі запорозьких козаків із Туреччини на батьківщину. Решта – текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також лібрето – оригінальна авторська робота композитора. Вперше «Запорожець за Дунаєм» поставлено на сцені Маріїнського театру в Петербурзі 14 квітня 1863 р., виконував партію Карася сам композитор. Публіка захоплено сприйняла спектакль, а хореографічні номери вимагала виконувати повторно. Про Гулака писали, що він «показав свій блискучий комедійний талант».
Українські сюжети мають вокально–хореографічний дивертисмент Артемівського «Українське весілля» та водевіль «Ніч напередодні Івана Купала», у якому автор співав написані ним пісні–романси: «Стоїть явір над водою» (присвячений Т. Шевченкові), «Спать мені не хочеться», «Ой на горі там женці жнуть», які швидко набули популярності серед шанувальників української пісні.
Семен Степанович пішов на пенсію, переселився з Петербурга до Москви, на батьківщину своєї дружини Олександри Іванової – піаністки й арфістки, дочки декоратора московських театрів.
Відомий співак та композитор був талановитим художником, створював мініатюрні портрети на слоновій кості, уклав атлас «Статистично-географічна таблиця міст Російської імперії».
Від предків-козаків Семен Гулак-Артемовський успадкував дар характерника-цілителя, цікавився медициною, народною гіпнотичною методою лікування, тому зайнявся практикою. Коли пацієнт намагався віддячити, Семен Степанович відхиляв: «Це не мистецтво, а дар, – казав він, – і я не маю права брати за нього винагороду». Він практикував понад 10 років, зцілив тисячі невиліковних хворих.
Пам’ятав Семен Гулак-Артемовський своє походження, знав історію України, не цурався на чужині рідної мови. Семен Степанович мріяв про Українську державність, працював над Конституцією ідеальної країни, текст якої велів покласти собі в труну.
17 квітня 1873 року на 61-му році життя помер геніальний композитор, співак, актор, лікар.
У Семена Степановича було троє дочок, які померли в дитинстві, тому рід продовжувався по лінії його братів. Чимало нащадків живуть на Городищині, Черкащині, в Києві, Донецьку, Одесі, Запоріжжі, на Луганщині, Москві, Краснодарському краї, Польщі, Німеччині, Чехії та інших містах і країнах, один із Гулаків був відомим у Франції танцюристом.
Немає коментарів:
Дописати коментар