Валентину Сильвестрову – 83!

 Валентину Сильвестрову – 83!

Найяскравіший представник сучасної української композиторської школи. Лауреат Державної премії ім.Т. Шевченка, народний артист України.

Вчився композиції у Лятошинського (а той був не лише видатним композитором, але й талановитим педагогом). Студентську роботу Сильвестрова – фортепіанний квінтет – після прем’єри на пленумі молодих композиторів заборонили виконувати. Через яскраву аванґардність музичної мови композитору відмовили в праві здавати державний іспит.

Ще в студентські роки він долучається до групи «Київський аванґард» – об’єднання молодих композиторів, які в умовах ідеологічного контролю й культурної ізоляції спромоглися працювати в найсучасніших на той час музичних стилістиках і композиторських техніках. Саме за це членів групи (Івана Карабиця, Євгена Станковича, Олега Киву, Леоніда Грабовського, Валентина Сильвестрова та ін.) переслідували, ганили в пресі, їхню творчість замовчували.

Світову славу Валентин Сильвестров здобув у 30 років, коли отримав дві найпрестижніші міжнародні композиторські премії. Та оскільки партитури на ці конкурси було надіслано, оминаючи офіційні інстанції, розправа не забарилася – Сильвестрова виключили зі Спілки композиторів СРСР, його музику майже не виконували, навколо нього довгий час панувала атмосфера морального тиску, цькування, замовчування.

У 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік аванґарду, переорієнтовуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» («метафоричною музикою»). У творах цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Часто такий напрям іменують «тихою музикою» – особливим методом творчого висловлювання, де мовчання, паузи іноді більш промовисті й насичені змістом, аніж звук.

Одним із найбільш відомих творів композитора є вокальний медитативний цикл «Тихі пісні».

У

Ковчег Україна: музика

прозвучать "Алилуя" із циклу духовних пісень.

Валентину Сильвестрову – 83! Пригадуємо правила життя і легендарні вислови живого класика української музики:

Про перший виступ:

Це для мене була дуже важлива подія! Наступного дня я йшов коридорами консерваторії, готовий обговорювати вчорашню прем’єру… а мене ніхто не помічав! Нічого не змінилося!

Про музику

Музика не може самостійно змінювати світ. Усе має бути в комплексі — і музика, і політика, і все інше. Часто побутує стереотип — мовляв, якщо ти любиш музику, ти чудова людина. Ні, це не так! Звичайно, музика якось впливає на людей, на різні процеси, але не покладайте на культуру зайвих надій. Погляньте на наших сусідів, які зараз за українську мову готові вбивати на нашій же території.

Про натхнення:

Я дуже погано вмію працювати «на замовлення». У 60-70-тих роках свої твори можна було просто нести в міністерство. Мовляв, ось таке написав, подивіться. І я носив, звичайно. Щось брали, щось ні. Одного разу приходжу з черговим твором, а у мене якийсь чиновник запитує, чи не хочу я оспівати з’їзд партії. Я йому тоді відповів: «Я би з радістю хотів заспівати, та я зараз ноктюрн створюю»

Про творчість

Для мене найдорожчим є те, над чим я працюю сьогодні, тут і зараз. В іншому разі просто пропадає сенс. Це як собачий інстинкт — от летить піца в повітрі і собака мусить її вхопити. Так само і в музиці (сміється), бо поки не вхопиш цю мелодію, не заспокоїшся. Неможливо «недовпіймати». І не можна зупинятися. Ніколи!

Про гідність

Всі наші розмови про гідність, про будь-що інше полягають в одному факті: ми живі істоти. Каменю «до лампи« і гідність, і інше. Значить, виходить, питання, здогадка у тому, що ось як тільки ти народився живий, так ти віруючий. Чому? Тому що ти живий.

Ось це моральність, цінність життя не тільки біологічного, цінність того, на чому це все засновано. До речі, тварини не ставлять питань. Їм все ясно. Розумієте, щодо людини… Бога ніхто не бачив. А я питаю: хіба людина бачить саму себе? У дзеркалі вона бачить образ і подобу. Як створена. Так коли я підходжу, я бачу образ, я не бачу своєї душі. І виходить, що як Бога ніхто не бачить, так і людина не бачить своєї душі.

Про українську мову

Коли переходиш із російської на українську, з’являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.

Про українську музику

Маловідомий навіть мій учитель Борис Миколайович Лятошинський. Але ж це один з найвизначніших композиторів ХХ століття, його симфонії не поступаються, наприклад, Шостаковичу чи гордості Фінляндії Сібеліусу. Але Сібеліус і Шостаковіч відомі в усьому світі, а Лятошинського мало хто знає. Чому? Бо його мало грають.

Фото: Віктор Марущенко