Пісня на випускний або День вчителя: ВЧИТЕЛІ (МІНУС КАРАОКЕ)

ВЧИТЕЛІ (слова Кравченко Олександри) День за днем, із року в рік, Здається що ви нас вчите цілий вік. Дуже швидко минають хвилини - Один рік, наче пів години. Разом з вами ми вже, як родина Розуміє це кожна дитина. Вчителі нам усе пробачають, Наші витівки «не помічають». Не знають вони, що таке відпочинок, Додому тягнуть багато торбинок, Не можуть вчасно з роботи піти, Бо сидять перевіряють зошити. Добрі, Веселі, милі, Іноді, мабуть суворі, Але завжди з нами справедливі. Світлі, Прості і щирі, Прикладом ви є для нас, І ця пісня лунає тільки для вас. Вчителі, Наші вчителі... Вчителі, Вчителі, Наші вчителі... Любі вчителі, Вчителі, Вчителі. Кожного ранку вони посміхаються, Але вночі, мабуть не висипаються. Не вимагають багато, Лише треба їх шанувати. Вчителі всьому дітей навчають, Разом з нами труднощі усі долають. Багато дорослих випускників Все ще вітають своїх наставників. На ваших очах дорослішають діти, Але вчителів не можливо розлюбити. Тому ми сьогодні співаєм для вас, Щоб настрій піднявся до позначки «КЛАС»! Всi разом ми вас усіх вітаєм, І здоров'я вам міцного побажаєм. Щастя, радості багато, Щоб кожен день був, неначе свято. Хай гучніше музика звучить. Хай дізнаються всі, Що в саме цю мить Вчителів вітають діти, І кажуть, що ви найкращі у світі! День за днем, із року в рік, Здається що ви нас вчите цілий вік. Дуже швидко минають хвилини - Один рік, наче пів години

27 жовтня 1745 р. у козацькій столиці Глухові народився Максим Березовський,перший композитор-українець, класик європейської музики.

 На стіні Болонської академії золотими буквами на мармуровій дошці висічено «Маssimo Веresovski», а на стіні церкви Сан-Джакомо є портрет «maestro», академіка Максима Березовського.

27 жовтня 1745 року у Глухові в старовинній козацько-шляхетській сім`ї народився Максим Березовський, перший композитор-українець, автор опер. Одержав хорошу домашню освіту, з 10 років навчався в Київській духовній академії. Головним джерелом, звідки емісари з Москви, а згодом з Петербурга, забирали співаків до придворної капели, були церковні та монастирські хори в Україні. Малолітніх дітей, не питаючи згоди ні у дітей, ні у батьків, негайно вивозили. Деякі відомості про побут капеланів наводить К. В. Харлампович: «Одяг, — писав він, — був однакової форми для всіх, щоденний зеленої краски, недільний червоної. Заспівувачі, звані в капелі «уставщиками», мали особливе, парадніше вбрання». На початку 40-х років XVII ст. таким заспівувачем у придворній капелі був Григорій Сковорода. Жили капелани при дворі, де займали шість кімнат. Допомагали керівникам капели окремі регенти, часом цю функцію виконували монахи.
16-літнім Максим вступив до Петербурзької придворної капели. З 1758 р. Максим Березовський у Петербурзі був зарахований оперним співаком до театру майбутнього імператора Петра III. Все так добре складалося, але… один із фаворитів Катерини ІІ – Г. Потьомкін, крім забав із царицею, мав розваги з найкращою балериною петербурзького театру Францою Ібершер. Цариця довідалася про це, коли танцівниця була вже на п’ятому місяці вагітності, через що й не виходила на роботу. Після вдавано зіграної нервової сцени ревнивої образи та засоромлювань цариця зі своїм фаворитом надумали у наказовому порядку видати Францу заміж за Максима Березовського. Навіть написали імператорський указ, який зобов’язував Максима одружитися. Посланець цариці обер-поліцмейстер пан Корф у примусовому порядку звелів Максимові Березовському виконати протягом трьох днів. Максимовому розпачу не було меж, адже у нього була у Києві наречена Христя… 19 жовтня 1763 р. М.Березовського обвінчали з Франциною Ібершер.
У цій скруті граф Кирило Розумовський помітив геній юного композитора і допоміг добитися рішення про надання коштів на десятирічне навчання в Болонській академії. А від себе подарував капшук золота зі словами: «Це не для тебе. Ти перший із України будеш у Болонській академії, а там про нас не дуже багато чули.»
Європа почула українського Моцарта і заговорила про нього. 25-літнього Березовського обрали академіком Болонської академії, його ім`я золотом записали на мармуровій плиті уславленого навчального закладу. На замовлення театру в Ліворно Березовський створив оперу «Демофонт». Цей твір викликав захоплення знаменитих музик світу. Затим була опера «Іфігенія». Упродовж 9 років Максим Березовський посилав свої твори до Петербурга, їх виконували у присутності царського двору, концерти українського композитора вивчали любителі церковного співу.
Переможна любов до рідного краю привела Березовського до столиці північної імперії, але у Петербурзі його трактують, як малоросійського вискочку. Злидні переслідують першого композитора Росії, він ледве зводить кінці з кінцями, не має навіть власного костюма. І продовжує працювати, створює шедеври духовної музики – концерти «Вірую», «Отче наш». У цей час Григорій Потьомкін захопився ідеєю створення музичної академії в Катеринославі чи Кременчуці, запросив Березовського на посаду ректора. Але із зруйнуванням Запорозької Січі ця ідея вмерла, Потьомкін забув про Березовського, а цариця дуже різко, знахабніло поводилися з Максимом. Він вирішив їхати додому… Свої закінчені й незакінчені твори «Марія», «Пугачов», «Арія кошового», «Хортиця», «Хор запорожців» та різні обробки рідних пісень, інструментальні твори про козаків-запорожців склав у валізу.
Композиторові був тільки 31 рік, але безнадія, психічна депресія, цькування довели до чарки. 24 березня (2 квітня 1777 р.) у Петербурзі Максим Березовський перерізав лезом горло. Правда, ніхто не спростував чуток, що Максим Березовський був убитий за наказом Катерини ІІ. За іншою з версій Березовський помер від хвороби, що супроводжувалася високою температурою, – «лихоманки».
Навіть ховали генія на казенний кошт на чужій землі. Загинув майже увесь архів композитора.

Паганіні

 Очевидці запевняли, що під час його виступу «жінки непритомніли, а чоловіки починали плакати». Він сам залюбки поширював чутки про те, як продав душу дияволу в обмін на надприродні здібності. Але ж ця байка не давала спокою католицькій церкві, яка багато років не давала дозволу на похорони музиканта.

Справді, впродовж кар’єри Ніколо Паганіні надмірно захоплювався генеруванням різноманітних мемів, а ще азартними іграми та любовними інтригами. Подейкують, він навіть заклав свою скрипку через борги, але французький торговець позичив йому скрипку Гварнері, щоб Паганіні міг зіграти на концерті. Почувши гру талановитого гульвіси, торговець подарував йому інструмент.

Паганіні довго не наважувався гастролювати за межами Італії, але це не завадило йому стати знаменитим і багатим, з армією фанатів і ворогів у всенькій Європі. Після концерту в Парижі 1831 року композитор Луї Шпор написав про виступ скрипаля: «Його музика і стиль гри – це суміш бездоганного генія, незрілості, відсутності смаку, які чарують і відштовхують одночасно».

 

В цей день 1902 року народився ДМИТРО БАЛАЦЬКИЙ (1902-1981) — український хоровий диригент, автор музики до пісні «Розпрягайте, хлопці, коні».

ДУМАВ ВЧИТЕЛЬ

ДУМАВ ВЧИТЕЛЬ (мелодія "Учат в школе") Десять, сім, а, може, п'ять Чи понизить чи піднять, - Думав вчитель, думав вчитель, Думав вчитель. Як урок підготувать, Де підручників дістать, - Думав вчитель, думав вчитель, Думав вчитель. Як урок підготувать, Де підручників дістать, - Думав вчитель, думав вчитель, Думав вчитель. На ремон де гроші взять, За що парту купувать, - Думав вчитель, думав вчитель, Думав вчитель. Хтось комп'ютер поламав, Ну а хто його складав? Знову вчитель, знову вчитель, Знову вчитель. Хтось комп'ютер поламав, Ну а хто його складав? Знову вчитель, знову вчитель, Знову вчитель. Хтось коньяк французький п'є, Хтось машини продає - Ой, не вчитель, ой, не вчитель, Ой, не вчитель. А хто трудиться за гріш І сивіє всіх скоріш - Наш учитель, наш учитель, Наш учитель. А хто трудиться за гріш І сивіє всіх скоріш - Наш учитель, наш учитель, Наш учитель

ПІСНЯ ПРО ШКОЛУ

ПІСНЯ ПРО ШКОЛУ Сл. та муз. Д.Кабалевського В вересневий світлий день... Ми прийшли до школи. Школа радо стріла нас, Нам дала просторий клас. Ми співаєм повсякчас Про свій клас, про свій клас. Ми співаєм повсякчас Про свій клас, про свій клас. Вірні друзі є у нас – Букви, цифри, ноти. Ось учитель входиь в клас, Він навчить усього нас. Хай про нього спів луна, Спів луна, спів луна. Хай про нього спів луна, Спів луна, спів луна. І перерва і дзвінок – знову на уроки. Справ цікавих не злічить, Ну а пісня все звучить, В ній про все! Нехай звучить, Хай звучить, хай звучить! З нею веселіше жить, Хай звучить, хай звучить! В ній про все! Нехай звучить, Хай звучить, хай звучить! З нею веселіше жить, Хай звучить, хай звучить!

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ ЗАВЖДИ ПРИХОДИТЬ ВЧАСНО (МІНУС КАРАОКЕ) В. Топільницький

Сьогодні осінь нам подарувала Цей радісний день, Перший свій день. Вона до школи погукала безліч Цікавих гостей, Батьків і дітей. Вона уже підготувала квіти Духмяні, п’янкі В дарунок для нас. І вже усміхнені, веселі діти Поспішають у клас. А перше вересня завжди приходить вчасно. Ми перше вересня усі зустрінем класно. Ми привітаєм один одного з початком навчання, Зібралась тут уся шкільна рідня. Ми привітаєм один одного з початком навчання. З першим вересня! Нові підручники в нових портфелях Чекають давно Свій перший урок. І першокласниця, як юна фея, Тримає в руках Співучий дзвінок. Його мелодією чарівною Милуються всі: Дорослі й малі. Він розливається у даль луною По рідній землі. А перше вересня завжди приходить вчасно. Ми перше вересня усі зустрінем класно. Ми привітаєм один одного з початком навчання, Зібралась тут уся шкільна рідня. Ми привітаєм один одного з початком навчання. З першим вересня! А перше вересня завжди приходить вчасно. Ми перше вересня усі зустрінем класно. Ми привітаєм один одного з початком навчання, Зібралась тут уся шкільна рідня. Ми привітаєм один одного з початком навчання. З першим вересня!

ПЕРШИЙ ДЗВОНИК (МІНУС КАРАОКЕ)

Катя Заремська Вчора літо закінчилось, А сьогодні на календарі День, який уже давно Чекають з нетерпінням школярі. В цей святковий вересневий день Перший Дзвоник в кожну школу йде Й знову за собою малюків На уроки він веде. Нарешті в школі знову свято Яке так люблять всі малята, На щирі посмішки багате, Прекрасне свято Першого Дзвінка. До школи діти поспішають, Книжки на них уже чекають. І всі навколо добре знають Чому малеча радісна така. У руках у кожного Букет осінніх квітів чарівних, Щоб з любовю привітати Найрідніших вчителів своїх. Знов блищать портфелі на плечах, Школа всіх привітно зустріча. І неначе сонця промінці Сяють посмішки в очах. Нарешті в школі знову свято Яке так люблять всі малята, На щирі посмішки багате, Прекрасне свято Першого Дзвінка. До школи діти поспішають, Книжки на них уже чекають. І всі навколо добре знають Чому малеча радісна така. В цей святковий вересневий день Перший Дзвоник в кожну школу йде Й знову за собою малюків на уроки він веде. Нарешті в школі знову свято Яке так люблять всі малята, На щирі посмішки багате, Прекрасне свято Першого Дзвінка. До школи діти поспішають, Книжки на них уже чекають. І всі навколо добре знають Чому малеча радісна така

Romanian Athenaeum, Bucharest, Romania

 

НАМАЛЮЙ

Софія Тарасова НАМАЛЮЙ Усім серцем я б хотіла, щоби всі були щасливі Та чому в світі все не так… Люди, мов птахи безкрилі, всюди повені і зливи То з небес подають нам знак! Намалюй на аркуші сонце і сніг, розтертий на долонці Все вберегти можеш тільки ти. Плине час, нам не зупинитись, доки ще сміються діти, В казку і сни руку простягни. Якщо вірити у мрію, усе чорне стане білим І мудріш станеш ти і я… Пісні, що співають діти – то єдина мова світу Головне - друзі і сім’я! Намалюй на аркуші сонце і сніг, розтертий на долонці Все вберегти можеш тільки ти. Плине час, нам не зупинитись, доки ще сміються діти, В казку і сни руку простягни. Із неба до тебе впадуть зірки бажання Запам’ятай мить: за небокрай летить пісня моя! Плине час, нам не зупинитись, доки ще сміються діти, В казку і сни руку простягни. Руку простягни

КАРУСЕЛІ ДИТИНСТВА МОГО

 

Пролунав дзвінок останній І шкільні щасливі дні, І з усмішкою згадають І дорослі і малі. Швидко діти виростають, Але знов таки веселі, Нас в дитинство повертають Різнобарвні каруселі. Каруселі дитинства мого Покатайте нас знову і знову, Повертайте мене в дні шкільні, Там завжди так казково чудово. Безтурботно і щиро Там ми завжди щасливі. Там записку однокласник Так закохано малює І учителька навчає, Але він її не чує. Пише дівчинці і знає, Що наважитись не зможе І вона не прочитає, Що так серденько тривожить. Каруселі дитинства мого Покатайте нас знову і знову, Повертайте мене в дні шкільні, Там завжди так казково чудово. Безтурботно і щиро Там ми завжди щасливі. Всіх дзвінків не полічити, Скільки їх було і буде. Сміх дзвінкий нам не забути І коли дорослі будем. Приведемо ми до школи Першокласників завзятих І повернемося знову За свої маленькі парти. Каруселі дитинства мого Покатайте нас знову і знову, Повертайте мене в дні шкільні, Там завжди так казково чудово. Безтурботно і щиро Там ми завжди щасливі. Каруселі дитинства мого Покатайте нас знову і знову, Повертайте мене в дні шкільні, Там завжди так казково чудово. Безтурботно і щиро Там ми завжди щасливі

МИ - ЩАСЛИВІ ДІТИ

 

сл. и муз. Анатолій Пронак МИ - ЩАСЛИВІ ДІТИ На нашій планеті прекрасній Лиш милий один серцю край, Небо блакитне і зіроньки ясні, Ти гарна земля, наче рай. Я і ти, я і ти, Ніде правди діти, На своїй землі святій – Ми щасливі діти. Хай в цілому білому світі Панує краса і любов. За все, що дала нам земля наша рідна Ми дякуємо знов і знов. Я і ти, я і ти, Ніде правди діти, На своїй землі святій – Ми щасливі діти. Давайте ми всі, любі діти, Посіємо щастя зерно. Тут нам жити, тут нам любити, Тут нам творити добро. Я і ти, я і ти, Ніде правди діти, На своїй землі святій – Ми щасливі діти. Я і ти, я і ти, Ніде правди діти, На своїй землі святій – Ми щасливі діти

ПОДАРУНОК МАТУСІ

ПОДАРУНОК МАТУСІ За рікою, за порогом, Там птахи співають хором. Як же, як же не радіти, Зацвіли навколо квіти. Я без страху кладку швидко перейду, І найкращу квітку мамі я знайду. Притулю до свого серденька – Це для тебе моя ненька. А матуся так зрадіє, Поцілунком обігріє. Скаже тато в котрий раз, Що найкраща доня в нас! Я без страху кладку швидко перейду, І найкращу квітку мамі я знайду. Притулю до свого серденька – Це для тебе моя ненька

ВІДПРАВИТИ ДІТЕЙ У ШКОЛИ - ЦЕ Є ПАСИВНА ІМУНІЗАЦІЯ | МАНІПУЛЯЦІЯ, ФЕЙК

 

Влада Києва не буде рекомендувати школам розпочати канікули з 15 жовтня. Канікули в столичних школах будуть введені, як і планувалося, з 21 жовтня. Голова Держспоживслужби Києва Олег Рубан вважає, що це допоможе пасивно імунізувати дітей та молоді й, цитуємо, «припинить активність епідеміологічного процесу». Про це він заявив в коментарі РБК-Україна.

“Це можна зробити за допомогою зустрічі з даним збудником, що зараз відбувається, або проведення масової вакцинації. Тому це найбільш доцільний захід з метою призупинення агресивності даного збудника“, – сказав Рубан.

МАНІПУЛЯЦІЯ, ФЕЙК

Чи це так? Чи дійсно це допоможе?

Щоб відповісти на ці питання, нам потрібно зрозуміти, що це таке “пасивна імунізація”.Під терміном “пасивна імунізація” мається на увазі переніс антитіл людині, яку необхідно захистити від хвороби або вилікувати від неї.

Наприклад, введення імуноглобулінів ПІСЛЯ укусу собаки зі сказом – це пасивна імунізація, пише Американська академія педіатрії.

Активна імунізація – це зустріч імунітету зі збудником. Наприклад, активна імунізація – це вакцинація, яку вводять ДО того, як імунітет зустрінеться з хворобою.

Отож, про жодну пасивну імунізацію наразі не йдеться. Можливо, йшлося про те, що діти мають виробити колективний імунітет? Звичайно, діти переносять COVID-19 легше, ніж дорослі. Хоча бувають і сумні виключення.

Але ж діти не живуть в резерваціях. Вони йдуть додому, до батьків та бабусів. А ще в школах теж викладають люди. Значить ми в принципі беремо на озброєння ідею колективного імунітету по типу Швеції? З заяви Рубана – це не зрозуміло. Також не зрозуміло, чи витримає такий сценарій українська медицина.

Що таке взагалі колективний імунітет?

Це коли більша частина суспільства має імунітет проти певного захворювання. Скільки відсотків захворювання має мати цей імунітет – залежить від того, наскільки захворювання заразне. Цифра коливається в межах 50-90%.

Поки що відомо лише одне місто, яке «розвинуло справжній» колективний імунітет – це бразильське містечко Манаус. В місті проживає 2 млн людей. Від коронавірусу померло 4000. Чи готові ми повторити такий сценарій, коли вже зараз наші лікарні забиті? Питання залишається відкритим…

Авторка. Наталія Бушковська

джерело

Цінність

 

Це залізний зливок, його вартість складає близько 10 доларів.
- Якщо ви зробите з нього підкови, його вартість зросте до 250 доларів.
- Якщо ви зробите голки з цього ж зливка, вартість стане близько 70 000 доларів.
А якщо ви станете робити пружину для наручного годинника, вартість зливка збільшується до 6000000 доларів.
Ваша цінність полягає не лише в тому, з чого ви зроблені, але і, значною мірою, в тому, як ви в змозі зробити краще з того, хто ви є. 

Уэйн Уолтер Дайер

Школи і вчителі погані, знань не дають

 Щось не стикується ось де: школи і вчителі погані, знань не дають, але дітям треба йти до школи.
Школа - це сьогодні ЩО?
Вже давно немає школи, де зрозуміла мета, образ майбутнього, всебічний розвиток особистості тощо.
Вже давно школа для старших, здебільшого, втрата часу і відволікання від підготовки, а для молодших і середніх - камера схову.
Серед цього соціально-батьківсько-вчительського шуму можна розчути щось важливе? щось одне, за що можна було б триматися всім?
Ніхто не заперечує проти "дитина має бути щаслива своїм дитинством"?
Ніби, ніхто.
То, може, прийшов час чітко визначити мету масової державної школи і припинити цю какафонію "рекомендацій" та конфлікту інтересів?

Якщо хвиля "діти мають ходити до школи" йде, в принципі, від тих самих батьків, які про "школа недолуга, вчителі знань не дають", то треба легалізувати: школа - це бебісит.
Легалізувати і визначити очікування.
Перекладемо процес утримання чужих дітей в одному і безпечному місці під наглядом дорослих протягом 5-8 годин на прийнятну в нашій освіті мову.
Вийде приблизно так: "бебісит - піклування і створення умов для розвитку дитини під наглядом дорослого". Приймається?
Тоді, головна мета школи - виховання особистості, громадянина.
Тоді, в задачі школи входить створення умов для
- саморозвитку
- самовизначення
- самоконтролю, що
врешті решт має призвести до формування самодостатньою особистості.
Навчання, тоді, розглядаємо не як самоціль, а як інструмент виховання, наприклад, таких якостей, як самостійність, толерантність, працелюбність тощо.
Тоді, робота вчителів - це тільки супровід і допомога, участь і підтримка учня.
Вчителю має бути важливо не те, наскільки знає учень, а те, які зусилля він доклав для успіху, чи прагнув успіху взагалі, тобто те, що стосується дитини як особистості і громадянина, а не те, що стосується дитини як накопичувача знань.
Кожному, хто працює в школі, ясно, що в цій парадигмі немає місця обслуговуванню управлінь, поганим програмам і складним підручникам, мотивуальним танцям і звітам.
Все має бути дуже просто, ясно і відповідно віку(!).
Що стоїть на заваді поважливим стосункам, де розуміння дитини і піклування про неї - пріоритет?
Так. Гонка. Нереальна гонка програм, підручників, предметів, амбіцій і планів вчителів, амбіцій і планів батьків.
Діти - заручники: з одного боку - обслуговування своєю присутністю роботи школи, з іншого - обслуговування батьківського ярмарку марнославства.
Що не дає зупинитися і зробити школу місцем щасливого дитинства або, принаймі, місцем, де щастя, становлення і розвиток дитини домінують над вивченням параграфу?
Як на мою думку, врєдоносний контроль і "організація процесу" від вище- і поза- шкільних органів.
Автономія школи - чергова гра в демократію: автономія може бути тільки фінансова, все решта "від лукавого"
Як останні "рекомендації " школам вирішувати, чи йти на дистанційну.
Це був вступ 
А донести я хочу думку: не дистанційна страшна, а повна втрата розуміння ЯК РОЗВИВАЄТЬСЯ ДИТИНА.
Якби це розуміння в шкільній освіті було, не було б цих програм і підручників, Тоді б дистанційна була цікавим часом розвитку самостійності під контролем вчителя.
Що сьогодні? Дистанційна - ще один привід цькування "ну-мо, вчитель, доведи, що ти справжній вчитель!", ще один привід скористатися ситуацією "бідні, нещасні діти", ще один привід зробити школи і вчителів крайніми замість визнання повної неспроможності і недолугості влади організувати державну освіту.

Все написане не стосується окремих вчителів, окремих шкіл.

Olena V. Kniazeva

Чому в освіті і не тільки в освіті між ефективністю і ефектністю ми завжди обираємо останнє?

 

Яка любов до дитини?

 

Самооцінка

 Самооцінка — це критерії, за якими людина оцінює саму себе, свої якості, здібності та місце серед інших людей.

Ми не здамося, краще смерть! Українські повстанські пісні, від яких мурашки по шкірі

 14 жовтня в Україні відзначають не лише День захисника України, Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва. Цей день також вважається Днем створення Української повстанської армії.

Як відомо, Українська повстанська армія – це озброєне крило ОУН (Організації українських націоналістів), яке діяло на території України впродовж 1942-1953 років. Бійці УПА воювали одразу проти двох режимів – гітлерівського (нацистського) та сталінського (радянського). Головною метою для ОУН-УПА була незалежність України.

Відзначимо, що сама УПА була заснована навесні, але у 1947 році Українська Головна Визвольна Рада визнала 14 жовтня Днем постання УПА. Офіційно вже за часів незалежної України це свято відновив президент Віктор Ющенко. І яким би не було ваше ставлення до лідерів УПА, зокрема, Степана Бандери – одне зрозуміло точно: повстанці боролися за нашу незалежність.

До вашої уваги добірка повстанських пісень, які доведуть вам це.

Гімн ОУН УПА – Зродились ми великої години

Лента за лентою

Ой у лузі червона калина

Там, під Львівським замком

Повіяв вітер степовий

Там десь далеко на Волині

Рости, рости, черемшино

Гей гу, гей га

Ми йдем вперед

Чорні хлопці

Йшли селом партизани

Комарик

Буде нам з тобою що згадати

Три браття з Прикарпаття

О, УКРАЇНО! – одна з найкращих пісень Січових Стрільців

Світить сонце, світить ясне. Українська повстанська пісня

Джерело: Радіо МАКСИМУМ

Романс (Білі акації)

 

В.Ю. Баснер, автор українського тексту – О.Д. Пономарів

Вар. 1 Нам цілу ніч соловейко наспівував, Мріяв Хрещатик з Дніпром віч на віч,Пахощі дивні акації білоїАж до нестями п'янили в ту ніч.
Місто вмивалось весняними зливами, Танув Узвіз в срібнім сяйві надій.Вальсом пелюсток кружляли, щасливі ми,Часом досвітнім були молоді.
Роки промчали. Невже ми посивіли? Де ж свіжий чар ніжних квітів живих?Тільки зима заметілями білимиНам нагадає сьогодні про них.
В час, коли вітер зітхає знесилено, В небі згасає остання зоря,Квіти духмяні акації білоїМарять майбутнім, де юність моя. Вар. 2 Am A7 Edіm Dm Нам цілу ніч соловейко наспівував Dm7 Am E7 Am Ночі здавалось не буде кінця Am Edіm Gdіm Dm Грона духмяні акації білої F6 Am E7 Am Нам до світанку п'янили серця.
Сад був умитий весняними зливами Доли стояли у темній водіБоже, наївні були ми щасливимиЮні до болю були ми тоді.
Роки промчали зробивши нас сивими Де чистота пелюсток тих живих?Тільки зима заметілями білимиЗнов, як колись промовляє про них. В час, коли вітер лютує завією,Знов, як колись зачаровуюсь яГрона духмяні акації білої,Ви неповторні, як юність моя.

 

"Журавлі" ("Емігрантське танґо")

Дякую шановній Олександрині Кругленко за надану цікаву інформацію про цю пісню!

"Пісню «Журавлі» вже давно називають «Емігрантським танго» - стільки в ній щемливої туги і печалі. В ті часи, коли вона була написана, люди, що залишали рідну країну,насправді прощалися з нею назавжди. Але з самого початку був романс «Осінні журавлі» поета-емігранта Олексія Жемчужнікова, створений ще в 1871 році. Справжній автор музики, яка з'явилася вже в 30-х роках минулого століття, так і залишився невідомим. Згодом з'явилося безліч переробок цієї пісні, яка чомусь в СРСР дуже довго була забороненою і публічно ніколи не виконувалася. Можливо, через те, що її виконання приписували емігрантові Петру Лещенку, який, втім, за свідченням близьких, ніколи її не співав.

Але «Журавлі», всупереч усім заборонам, розлетілися по світу в різних варіантах (були навіть «Журавлі над Колимою» та «Журавлі Афгану»), залишившись при цьому піснею, близькою до душі тих, хто колись покинув свою країну. Цей варіант - на слова Є.Долматовського, та музику М. Фрадкіна був написаний в 1941 році. "

Переклад на українську мову, як і в «Осінньому листі», зробила донецька журналістка

Александрина Кругленко

, яка теж стала в своєму роді емігрантом - через російську окупацію Донбасу.