А тепер перейду до сумного

 

Лілія Орел

17 год  · 

Професію вчитель обирають ще в утробі матері.

В дитинстві грають «у школу», заводять журнали із зошита в клітинку, ставлять учням оцінки і пишуть крейдою на дощечках, уявляючи себе вчителем у класі.

Потім цей сценарій втілюється у життя. І це вже не мрія, не професія, а місія, стиль мислення і просто – педагогічна натура.

А тепер перейду до сумного

Цього літа я найбільше надала консультацій педагогам з приводу їх звільнення з посади.

І я замислилася, як же це так, ЧОМУ?

Адже зрадити місії – це як продати душу. Що ж спонукає вчителів піти на такий тяжкий гріх?

А все те, що вже тривалий час до педагогів у країні споживацьке ставлення.

Якщо ти вчитель – значить всім все винен і спробуй довести зворотнє, ми тобі швидко вкажемо на твоє місце, адже «ТИ Ж ВЧИТЕЛЬ».

У законі чітко зазначено, що педагог надає послугу. А це із опери «Клієнт завжди правий».

А клієнтів у вчителя хоч відбавляй – це і учні, і батьки, і адміністрація, і безліч органів і організацій, які тільки і «захищають» його інтереси, і весь інтернет, і всі ЗМІ… Можете список доповнювати самі.

Всі думають, що у вчителя не може бути родини, потреби у відпочинку та у гідному фінансовому становищі і т.д.

Адже месіонери мають тільки віддавати. Тим паче, що вони самі обрали цю професію, ніхто ж не змушував. От і не скаржіться.

Про те, що вчителя треба заохотити гідною заробітною платою і належним людським ставленням – ніхто не опікується. Педагогу це не треба – у нього покликання.

Можна багато писати, але я зекономлю ваш час.

Доки в країні не буде належного ставлення до освітян - на добро і справедливість не розраховуйте.

І ще, а хто буде розплачуватися за отой гріх – зрада вчителем своєї місії

Бережіть себе і дбайте про вчителів! Все буде Україна

З повагою - юрист, психолог Лілія Орел

Коментарі:

Дякую, це справді так, бо не один банківський працівник чи медичний працівник не купляють стенди собі в кабінет або принтер.

Для мене головне - це зневага до знань в українському суспільстві, звідси і неповага до вчителя з усіх боків. У розвинених країнах знання та зусилля забезпечують пристойне життя, тому є попит на освіту дітей і у батьків, і у суспільства, і у дітей, які не хочуть усе життя працювати офіціантами. У нас це майже зникло. Коли твоя праця знецінена - важко горіти. У моєму дитинстві було соромно бути тупим, зараз- розумним. Таких дітей починають буліти ще у школі.

І це лише початок...з кожним роком ,вчителів ставатиме менше.

З вихователями ще більша печаль.

На одному ентузіазмі далеко не заїдеш...

Всім потрібно відповідно платити ,щоб вчитель не виглядав жебраком.

Лише 20% випускників педагогічних вишів йдуть працювати за професією.Бережіть себе, шановні колеги і робіть добро поки Ви існуєте!

У Майстри Щастя піду! А шо ж, треба ж бути в тренді(потоці тощо).
Звісно, краще бути в адекваті, але то не наше щастя... Don't worry, be happy!

А куди попередній майстер щастя від такого щастя зник?