Ігор Шамо

 17 серпня день пам'яті Ігоря Шамо - видатного українського композитора, автора гімну столиці "Києве мій" на слова Дмитра Луценка.

"Ігор Шамо - автор трьох симфоній, фортепіанних творів, музики до 43 кінофільмів та понад 300 пісень. Останні твори композитора лишились недописаними."

Ігор Шамо народився 21 лютого 1925 р. у Києві. Батько Ігоря був директором аптеки, мав гарний музичний слух, грав на трубі. Шамо-старший добре знав історію Києва, любив місто і передав це синові. Мати – домогосподарка.
У родині зберігається легенда, що півторарічний вундеркінд раптом заспівав «Ямщик, не гони лошадей…», через два роки почав малювати. От і задумалися батьки: «Куди віддавати талант – у музичну чи художню школу?». У 11 років Ігор став учнем першої в Україні спеціалізованої музичної школи імені Лисенка. Його однокласником був Володимир Шаїнський, за однією партою з ним сидів Ян Френкель. Обоє мріяли про консерваторію, але все змінила війна. У 1941 р. Шамо закінчив сім класів школи, клас фортепіано О. Янкелевича, композиції у М.Гозенпуда.
16-річний Ігор разом із мамою потрапив до Уфи, екстерном закінчив медичне училище, отримав професію фельдшера, добровільно пішов воювати. Пройшов усю війну в складі артилерійської дивізії 2-го Українського фронту, був поранений, присів на «Біломор». 3-го червня 1945 р. в Австрії лейтенант Шамо грав на вечорі на трофейному акордеоні. Він побачив прекрасну незнайомку і – забув, що не вміє танцювати. За вечір йому вдалося затоптати нові черевички лейтенантові авіації Людмилі Большаковій, але 31 грудня 1945 р. у радянському посольстві Австрії вони зареєстрували шлюб. Після демобілізації в 1946 р. молоді опинилися в Києві, отримали 16-метрову кімнату. Ігор Шамо поступив на композиторський факультет до Київської консерваторії у клас композиції професора Бориса Лятошинського. Студент, воїн, батько малого Юрія отримував підвищену стипендію. І тільки пізніше дізнався, що професор Лятошинський доплачував власні гроші до його стипендії. Під час навчання грав у ресторанах, на весіллях, працював у самодіяльному театрі заводу «Арсенал». Він робив музичне оформлення спектаклів, писав вночі у ванній, щоб не будити малого.
На третьому курсі консерваторії Шамо прийняли до Спілки композиторів України. Диплом з відзнакою Ігор отримав у 1951 р.
Потім родині, шо мала сина та дочку, дали трикімнатну квартиру в будинку композиторів на вулиці Софіївській. Ігор Шамо отримав власний кабінет. Там він творив музику, малював, ліпив, вирізав статуетки з дерева; створив колекцію шийних хустин і беретів. Шамо придбав машину «Волга», яку дуже любив мити, акуратно водити, їздив неспішно. У вихідні частенько йшли в ресторан «Прага» біля ВДНГ або всією сім’єю їздили на дачу в Конче-Заспі. Композитор мешкав у Києві до кінця життя, хоч у 1958 р. отримав особисте запрошення від голови Союзу композиторів СРСР Тихона Хреннікова переїхати до Москви. І, не дивлячись на вмовляння Яна Френкеля, відмовився.
Про Шамо поширилися чутки, як про миттєвого виконавця замовлень. Так, написати гімн рідному місту Ігорю Шамо у 1962 р. запропонував міністр культури УРСР Ростислав Бабійчук. Це треба було зробити терміново. Шамо запросив до себе друга Дмитра Луценка – «і процес пішов». За ніч Ігор Наумович випалив дві пачки «Біломору», друзі випили відро чаю з лимоном – і створили «Києве мій».

Ігор Шамо – автор трьох симфоній, фортепіанних творів, музики до 43 кінофільмів та понад 300 пісень.
У 55 років композитор переніс онкологічну операцію, але хвороба прогресувала й мучила ще рік. За тиждень до смерті композитор покликав родину до себе і залишив заповіт: «Живіть дружно!»
17 серпня 1982 р. у Києві від раку шлунку помер 56-річний І́гор Нау́мович Шамо́ — український композитор єврейського походження. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Останні твори композитора лишились недописаними.
джерело