Остап Вересай

 Гортаючи сторінки книги “100 видатних українців”, серед історичних постатей та яскравих особистостей ХІХ століття обов’язково знайдете згадку і про видатного кобзаря Остапа Вересая. Людину, яка попри сліпоту з дитинства, сімдесят років поневірянь та переслідувань з боку жандармів, досягла значних результатів в народній епіці. У 1890 році помер славетний син Прилуччини. Його постать, по праву, посіла гідне місце в історії України і заслуговує на увагу.

Хто цей український волелюбний хлопець? Кобзар, чиї думи про свободу та справедливість і сьогодні не втрачають своєї актуальності. Народився на Чернігівщині, в родині кріпака. Батько Остапа був незрячим і заробляв на життя грою на скрипці, ніколи не падав духом, що й заклало в синові любов до музики і базис витривалості до випробувань долі. У чотирирічному віці Остап теж втратив зір і, щоб не сумувати й не скиглити, весь вільний час присвячував музиці й співам. Маючи гарний голос (тенор) та досконалий слух, Остап швидко опанував кобзарське мистецтво.

Вибір на користь кобзи не випадковий, цьому сприяла зустріч Остапа на ярмарку в Ромнах з Юхимом Андріяшівським, який став його першим учителем, поводирем, наставником і другом. Їх дует мав на той час шалений успіх на території сучасної Полтавщини (об’їздили Лубни, Кременчук, Хорол, Лохвицю). По смерті свого вчителя учень перейшов на навчання до іншого не менш талановитого кобзаря Семена Кошового. Так, від одного кобзаря до іншого, торував шлях у науку Остап Вересай і сам став кобзарем.

В його житті є цікавий епізод. Якось почувши голос удови Параски, Остап тривалий час залицявся і не полишав думки одружитися з нею. Втім, перспектива бути дружиною незрячого співака не дуже тішила дівчину. Врешті-решт Вересай здобув прихильність Параски, знайомі і пізніше говоритимуть, що його вдача – досягати поставленої мети будь-якими засобами. Згодом дружина розказуватиме: “як прийде мене сватати, то і вижену; а як заграє на бандурі – то і поверну!”.

Щовечора всі охочі збиралися послухати ліричних, історичних, побутових, веселих, іноді сатиричних його пісень. Тужливі пісні розчулювали до сліз присутніх, гуртували в спілки, наповнювали серця ненавистю до кривдників. Звичайно, тексти не сприймалися пильними охоронцями порядку. Ще б пак! Слова з натяками і обурливістю існуючим режимом, із закликами відстоювати своє право жити вільно й щасливо на Україні, боротися проти соціальної несправедливості. Улюбленим твором самого Вересая була пісня “Про правду і кривду” – от якраз за неї його і арештовували більшість разів.

Жандарми знали, який сильний вплив мав на людей Остап Вересай. В той час майже в усіх містечках Лівобережної України було заборонено грати й співати. Тому майже кожен виступ закінчувався його ув’язненням, що завжди тяжко переживав товариш, композитор М. Лисенко. У своїх спогадах Вересай згадував: “піду на базар у Києві, граю, – аж тут поліцай… Хоче забрати в участок. Я вийму табакерку, а він читає на ній: «Кобзареві Остапові Вересаєві од великих князів Сергія і Павла Олександровичів 4 березня 1875 р”. Поліцай поверне табакерку і мовчки відійде: “Не можна його прогнати, він має табакерку з царською короною”. Кобзар, дійсно, давав концерт для імператорської родини з нейтральними піснями, а в дарунок отримав “оберіг від жандармів”.

До слова, проникливі музичні твори й підкорили серця автора першого україномовного історичного роману “Чорна рада” Пантелеймона Куліша та національного героя, поета, художника Тараса Шевченка. За рік до своєї смерті Тарас Григорович презентував Вересаю “Кобзар” із власним підписом. Є свідчення, що у Києві Остап вперше виступив зі співами на відкритті Колегії Павла Ґалаґана, куди його запросили друзі. За кілька років відомий всьому світові Микола Лисенко виголосить промову-характеристику про величезну роль і значення українських дум Вересая та його музичних особливостей.

“Всі наче зачаровані, коли лунав його голос” – так говорили сучасники про Вересая. Найвідоміші думи: “Як три брати з Азова втікали”, “Невольницька”, “Дума про бурю на Чорному морі”, “Про удову та трьох синів”, “Дума про Федора Безрідного”, “Про Олексія Поповича”. Остап Вересай збирав повні зали по всій території тогочасної Російської імперії. Якось доля звела його зі Львом Жемчужниковим (правнуком останнього гетьмана України Кирила Розумовського), історики підкреслюють, що саме йому ми завдячуємо портретом Вересая, який дуже чітко передає його риси характеру – стійкість, завзятість, відкритість до світу та зовнішній спокій.

Ще за життя Вересая називали “співак століття”, “сліпий Гомер України”, “Боян доби”, “сучасний Нестор”, “рапсод України”, “останній з могікан”. Остап Вересай першим серед українських кобзарів вийшов на широку світову арену. В багатьох європейських країнах і в Америці були статті й окремі видання про унікального співака, фольклорні джерела мелосу і його носіїв, своєрідність пісенного багатства українського народу. Чому? Навіщо всі ці страждання незрячій людині? Відповідь не зрозуміла для європейців, очевидна, для нас, українців, любов до рідної землі й щире бажання, щоб люди були радісні, щасливі й усміхнені, а головне – вільні!

джерело