неділя, 31 січня 2021 р.

«ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА»: ІСТОРІЯ АВТОРА МЕЛОДІЇ ПАТРІОТИЧНОГО ГІМНУ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ СТЕПАНА ЧАРНЕЦЬКОГО

 Майстром жовнірської тематики називали Степана Чарнецького, який народився 21 січня 1881 року в селі Шманьківці тепер Чортківського району Тернопільської області.

 

Початкову освіту здобув у місті Станіславові (нині Івано-Франківськ). Далі була львівська гімназія та реальна школа, потім — інженерний факультет Вищої політехнічної школи (нині — Національний університет «Львівська політехніка»).

 

Деякий час він працював за спеціальністю — інженером, помічником начальника дільниці на залізниці.

 

Проте з юних років Степана вабив світ мистецтва, він був усебічно обдарованою особистістю. Під псевдонімом Тиберій Горобець писав поезії, новели та фейлетони.


Крім того, вабив світ театру; він був художнім керівником і режисером «Руської Бесіди» — першого українського професійного театру, що діяв у Львові з 1864 року. (Назва «Русь» здавна — це Україна).

Гинули за інтереси чужої імперії

Під час Першої світової війни Степан Чарнецький присвятив щемливі поетичні рядки українським воякам, яким довелося битися на фронтах, захищаючи інтереси імперій-поневолювачів — Австро-Угорської та Російської. Війна несла горе й смерть воякам та мирному населенню, тож поет не міг залишитися байдужим: «Іване без роду, Іване без долі//Куди не ходив ти, кого не видав?// У спеку, у стужу, у лісі і в полі// Ти гинув, а славу сусід добрий взяв...»


Літературні критики, аналізуючи творчий доробок Степана Чарнецького, називали його «майстром жовнірської тематики».

 

У диптиху «Іванові» — «І тебе мені жаль...» навіть для «ворожого війська» поет знайшов слова співчуття: «І тебе мені жаль, сірий сину півночі//Що ідеш день і ніч, і не знаєш куди // Ржа утоми лягла на твій голос і очі//І чоло вкрила тінь недостатків, біди...» Поет глибоко відтворив трагедію України, сини якої з Полтави і Карпат мусили загинути за інтереси чужої імперії.


Степан Чарнецький був відомий також як співавтор (разом із Богданом Весоловським) пісні-танго «Прийде ще час». Існує навіть версія, що текст до танго написав сам поет Степан Чарнецький, який був під час одного з виступів «Ябцьо-джаз» у львівському клубі «Бесіда».

 

Степану Чарнецькому так сподобалася мелодія танго, що за півгодини він написав до неї слова й подарував Богданові Весоловському з умовою, що він почне писати сам тексти до своїх пісень.


Як кажуть, немає сприятливих часів для поетів. Митці не обирають час, проте здатні змінити світ на краще своїми творами. Степан Чарнецький — автор збірок поезій «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917), «Сумні ідем» (1920), прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград» (1921), «Квіти й бодяче» (1922), з підзаголовком — «Нариси й замітки з дороги життя».


Талановитий поет, обдарований митець, Степан Чарнецький був серед тих небагатьох львівських митців, хто намагався провадити богемний спосіб життя. За словами поета Петра Карманського, для Степана Чарнецького «фінансових проблем не існувало». Якщо було «в що одягнутися — добре, нема — обійдеться».

«Це буде сильна пісня»

І все-таки в історію Степан Чарнецький увійшов як автор мелодії пісні «Ой у лузі червона калина», яка з часом стала неофіційним гімном українців. Усе почалося 1914 року, коли Степан як режисер львівського театру «Руська Бесіда» оновив виставу свого товариша й однодумця Василя Пачовського «Сонце руїни».


Здійснивши постановку, присвячену Петру Дорошенку, Чарнецький був незадоволений фінальною піснею «Чи я в лузі не калина була». Йому здалося, що кінцівка має бути більш оптимістичною. Так у драмі з’явилася народна пісня «Розлилися круті бережечки». Поет дещо переробив слова, щоб пісня органічно прикрасила виставу.

 

Вже тоді він сказав пророчі слова: «Це буде сильна пісня». І не помилився. Виставу з успіхом показали в Самборі, Дрогобичі, Стрию, Чернівцях, Станіславові. За словами самого Чарнецького, «Ой у лузі...» облетіло «ціле Поділля».


«Два роки пізніше, коли я за згодою автора приноровив до сцени та обновив виставу «Сонця руїни», заступив я пісню «Гeй не дивуйтесь» «Червоною калиною». Мельодія тої пісні є моя. Згармонізував її тодішний капельник п. Михайло Коссак», — писав в одному з листів Степан Чарнецький.


За спогадами сучасників, «де були стрільці, там була й пісня»: «Ой у лузі червона калина похилилася// Чогось наша славна Україна зажурилася// А ми тую червону калину підіймемо//А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!» Під час Першої світової війни пісня стала духовним гімном українців, наснажуючи вояків вірою в щасливе прийдешнє рідної держави.


Підхопили духовний гімн українців і вояки УПА: «Марширують наші добровольці на кривавий лан/ /Визволяти наших українців з московських кайдан//А ми наших братів-українців визволимо//А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!» Пісня стала настільки популярною, що навіть найвідоміший військово-історичний часопис, що видавався у міжвоєнному Львові, мав назву «Літопис Червоної Калини». А видавничий кооператив, заснований вояками УСС і Галицької армії, називався «Червона Калина».


А для окупантів — радянського режиму — «Ой у лузі червона калина» була небезпечною, як і сам автор Степан Чарнецький. Його ім’я протягом тривалого часу не згадували.

Повернення Степана Чарнецького

У 2005 році у Львові письменниця Надія Мориквас видала книгу «Меланхолія Степана Чарнецького», в якій прослідкувала життєвий та творчий шлях поета. До 1990 року про поета не чули навіть його земляки у Шманьківцях.

 

Уперше вчителі місцевої школи дізналися про нього від тумівців (членів Товариства української мови) з Чортківського педагогічного училища, які навесні того року приїхали, щоб посадити перші калинові кущі.

 

Вони розповідали людям, що знали: «У вашому селі народився автор стрілецької пісні «Ой у лузі червона калина...», він син місцевого священника; він написав книжку про історію театру «Руська бесіда».


Першим несміливим кроком повернення імені земляка була спроба місцевих учителів увести «Червону калину» до репертуару шкільного хору «Забута пісня».

 

Проте місцеве керівництво не радило брати пісню до репертуару. Але по­ступово пам’ять про забутого поета почала відроджуватися. 26 травня 1991 року, за кілька місяців до проголошення Незалежності України, у Шманьківцях відкрили пам’ятник Степанові Чарнецькому. Під час фестивалю на стадіоні вперше з’явилися синьо-жовті прапори. До 110-ї річниці від дня народження поета було висаджено 110 кущів калини.


Після перших святкувань тривалий час фест не проводили. Лише в 2011 році за сприяння місцевої влади відбувся обласний фестиваль мистецтв «Червона калина». У 2016 році в його рамках було встановлено рекорд iз «наймасовішого виконання стрілецького гімну України».


Час усе розставив по своїх місцях. Ім’я Степана Чарнецького повернулося з небуття, а уривок пісні було виконано у стінах Верховної Ради 24 серпня 1991 року, під час проголошення Незалежності України: «А ми тую червону калину підіймемо// А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!»


Пам’ятник Степану Чарнецькому в Шманьківцях на Тернопільщині. (Фото з Вікіпедії.)

джерело

Немає коментарів:

Дописати коментар