28 вересня 1918 року народився Василь Сухомлинський, педагог-новатор, публіцист, письменник, поет. Основоположник гуманістичного напрямку в українській педагогіці.
Народився в селі Василівці (тепер Кіровоградської області) в бідній селянській сім’ї. Спочатку хотів стати медиком і деякий час вчився у Кременчуцькому медичному технікумі. Згодом закінчив Полтавський педінститут і деякий час викладав у школі українську мову та літературу.
Під час Другої світової війни добровольцем пішов на фронт, у січні 1942 був важко поранений під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Сухомлинського комісували, а коли він повернувся в рідні краї, дізнався, що його дружину і маленького сина закатували в гестапо. З тих пір Василь Сухомлинський присвятив себе вихованню чужих дітей. 23 роки, до кінця своїх днів, він був директором Павлиської середньої школи. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію.
У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховного процесу», згодом став заслуженим вчителем УРСР, а 1968 року нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
Те, чого прагнув і навчав Сухомлинський, було незвичним для совєтських часів. Він говорив про необхідність формування у молоді національного й естетичного світогляду, бо не можна уявити народ без імені, без пам’яті, без історії. Стверджував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.
Твори Сухомлинського видані 53 мовами світу, загальним накладом майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання.
Василь Сухомлинський є автором 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.
10 “не можна”, які письменник залишив усім, хто хоче прожити гідне життя.
1. Не можна ледарювати, коли всі працюють; ганебно байдикувати, розважатися, коли – ти добре знаєш про це – старші покоління працюють і не можуть дозволити собі відпочинку.
2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми – це величезне блюзнірство; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, – патріотизм, справжня любов до жінки і старість.
3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо з старшими; не гідно людської мудрості й розсудливості поспішно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять старші; якщо в тебе просяться на язик якісь сумніви, придерж їх у голові, подумай, розміркуй, а потім спитай у старшого ще раз – спитай так, щоб не образити.
4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі… У товариша твого є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права вимагати нічого.
5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, – кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг. Умій відмовитися від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі; думка про право на якусь свою винятковість – це отрута твоєї душі; велике щастя відчувати нетерпимість до цієї отрути.
6. Не можна робити того, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь на стороні; кожний свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони; особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти напоказ свої домагання: мати і батько ніколи не забувають про тебе; якщо ти не на очах у них, вони думають про тебе більше, ніж тоді, коли ти крутишся поруч; пам’ятай, що в матері і батька є свій духовний світ, вони іноді хочуть залишитися наодинці з собою.
7. Не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам – твоє слово, твоя усмішка, твоя присутність – єдина її радість; чим ближчий кінець людського життя, тим гостріше переживає людина горе своєї самотності; залишати одиноким дідуся, старого батька, навіть і тоді, коли ти сам уже став старим, – нелюдяне, дико; пам’ятай, що в житті людини настає такий період, коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування, в неї вже не може бути.
8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавшися з ними, не дочекавшися від них побажання щасливої дороги і не побажавши їм щасливо залишатися.
9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний, невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу сама і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі; людська трапеза – це не вгамовування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин; люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на стіл спиратися; за столом відбувається цікаве духовне спілкування людей; якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.
10. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинен першим привітати його, зустрівшись, а прощаючись, побажати доброго здоров’я; у цих правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності; не вміючи поважати її, ти уподібнюєшся невігласу, який плює у прекрасні хвилі моря; море величезне у своїй величі і красі, і цим ти його не зневажиш, не принизиш, а тільки зганьбиш себе.
Джерело karpova.in.ua
