Соломія Крушельницька

 

На сценах світу Крушельницька не мала рівної, її сопрано на три октави підкорило планету. Коли країна срібла відзначала своє століття, гімн Аргентини виконувала Соломія. До неї часто сваталися багаті та знатні особи, але від чужого злота, під очима болото, – казала співачка. Одного разу до неї приїхав аптекар Іван Білинський, перша особа при дворі короля Єгипту. Українець, який матеріально підтримував Лесю Українку. Закоханий Іван залишився довічним другом, посилав подарунки, гроші для роздачі талановитим молодим українцям. Вона виступала в Одесі. У Петербурзі вона давала концерт для царської родини. Цар запитав: «Якою мовою Ви співаєте?» «Мовою мого народу, українського народу». Польські студенти за те, що вона підкреслювала свою українськість, мали намір влаштувати їй котячий концерт.
Куди б не їхала Крушельницька, її супроводжував адвокат Чезарре Річчіоні, мер м. Віареджо. Він запалив її вогнем власного кохання. Вони одружилися 10 липня 1910 року в Буенос-Айресі, де в той час виступала 38-річна Соломія.

На березі моря вони мали триповерхову хатинку, наповнену щастям взаємного кохання і поваги.
З 40 років Соломія працювала тільки як камерна співачка. У 57 років королева сцени дала свій прощальний концерт. Тоді світ почув її кредо: «Бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: зі співом на вустах». В Італії заснували золоту, срібну і бронзову медаль її імені для щорічних конкурсів «молодих соловейків».
Напередодні другої світової Крушельницька востаннє почула слова чоловіка «Соло міа, моє сонце». Вдова приїхала до сестри у Львів, там вона зламала ногу у стегні, довго прохворіла і не змогла втекти від «визволителів». А для «товаришів» пані у капелюшку та білих рукавичках була чужорідним тілом. Їй із сестрою надали чотири кімнати на другому поверсі власного будинку, а саму кам’яницю націоналізували.
Соломія Амвросіївна не отримала радянського громадянства, поки не написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Віллу відразу ж продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості.
Тільки у 1951 р. Соломії Крушельницькій присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 р., за місяць до кончини, С. Крушельницька отримала звання професора. У її репертуарі (а у Львові вона продовжувала виконувати вкраїнські пісні), незважаючи на натяки спецслужб, не було жодного твору про партію, Леніна чи Сталіна.

джерело