Василь Іванович Зінкевич (нар. 1 травня 1945, Васьківці Ізяславського району Кам'янець-Подільської області) — український естрадний співак (лірико-драматичний тенор), народний артист УРСР (1986), лауреат Шевченківської премії (1994), Герой України (2009), почесний громадянин Луцька. Чимало пісень у його виконанні увійшли до золотого фонду української музики XX століття.
Василь Зінкевич - це визначна постать в історії української музики. Разом з ним прийшли до нас і глибоко запали в душу на все життя: «Мамина світлиця», «Шлях до Тараса», «Музика», «День новий над Україною» та багато інших пісенних шедеврів. У цих піснях — доля України, співака і кожного з нас. Його пісні запалюють у наших серцях гордість за націю і усвідомлення того, що ми — українці. Своїми піснями артист утверджує рідну мову. Ту, яка, на радість Богу, дісталася нам від діда-прадіда. І яку ми маємо зберегти для наших дітей і онуків.
- Ми є сила, хоча б тому, що маємо таку пісню, де три хвилини не просто забави, а нашої суті – вважає Василь Іванович. - Українська пісня справді обіймає своїми крилами світ. Доводилось бувати в багатьох країнах. І без перекладу, не розуміючи ані слова, публіка встає. Я кажу: ви ж не розумієте, про що я співав. А вони відповідають: в українських піснях є щось таке, що лікує. Ми не можемо без пісні, вона наша душа. Взагалі, треба частіше заглядати в дзеркало своєї душі, щоб впізнавати себе. Непростий тепер час, але ми ніколи не втратимо своєї неповторності. Бо ми — українці».
ДОЛЕНОСНА ЗУСТРІЧ
Журналістам, яким коли-небудь випадало спілкуватися з ювіляром, співак відкривався як різнобічно обдарована людина, якій притаманна культура спілкування з людьми, смак і вишуканість у всьому. У нього завжди була стильна зачіска, елегантний одяг і відчувалася впертість і наполегливість у досягненні мети, що було помітно в його характері вже з перших кроків на самодіяльній сцені. В усьому за що Зінкевич брався, він намагався бути першим, якщо не єдиним. Але хто знає, чи став би він колись співаком, якби не доленосна зустріч із Левком Дутковським, який запросив його випускника училища декоративно-прикладного мистецтва першим чоловіком-солістом до жіночого вокально-інструментального ансамблю «Смерічка»? Адже Бог наділив Зінкевича ще й неабияким талантом танцюриста та художника-модельєра. Перші сценічні костюми для Софії Ротару, «Смерічки», пізніше «Світязя», «Червоної рути», а також для ансамблю пісні і танцю ім. Павла Вірського, Київського мюзик-холу, Буковинського ансамблю пісні і танцю розроблялися саме за ескізами Василя Зінкевича.
Спочатку, виконуючи пісні, молодий співак Василь Зінкевич особливим голосом не вирізнявся і все більше танцював, аніж співав. А друзів запевняв: «Чекайте, я ще заспіваю». Але саме музичне чуття і педагогічний талант Л. Дутковського, допомогли Зінкевичу обрати саме пісенний шлях у житті. І він справді чудово заспівав. Про свою співочу долю сам Василь Іванович говорить, що як співак він народився у новорічну ніч 1969 року, коли на Чернівецькому телебаченні у святковій програмі прозвучав запис пісні Левка Дутковського «Сніжинки падають» у його виконанні. У моїй пам’яті залишилася досить незвичайна історія цього запису. Пам’ятаю, спочатку справа зовсім не клеїлася: зробили кілька дублів, а досягти бажаного ефекту звукорежисеру Василю Стріховичу ніяк не вдавалося. Тоді він вирішив запросити Володимира Івасюка, який охоче відгукнувся і, маючи певний досвід, записав пісню з кількох дублів. Проте, наполегливий і впертий Василь запропонував зробити ще одну спробу. І заспівав так, що в ефір пішов саме цей його запис. І широкому загалу запав в душу його голос – ніжний, сильний і дзвінкий – унікальний голос, який полонив серця не тільки українців, а й слухачів далеко за межами України. Його кожен виступ і сьогодні вражає, адже кожну пісню, її сенс він пропускає через себе і видає…людям.
ВИТОКИ
У кожного митця є знакові місце, звідки беруть свій початок його людські витоки, які вплинули на його формування як особистості. Трикутник його долі – Поділля, Буковина, Волинь…
Поділля с. Васьківці, де народився і був залюблений змалечку, де залишився спалахом дитячий спомин, коли на Святвечір батько заносив з морозної хурделиці дідуха у світлицю. Можливо, тому куди б не приводила його доля, він завжди з гордістю казав: «Я щасливий, що народився в селі, ніколи не забуду тієї стежини, що пробігала поміж житами, а над нею — високі безмежні небеса. Українське село — це своєрідна академія високої моралі. Тут бережуть рідне слово, тут бережуть рідну пісню, тут кожному кажуть: «Добрий день!» Де б не бував, в яких далеких краях не виступав би, завжди із гордістю кажу, що я народився в селі, навчався в сільській консерваторії, де моїм високим професором був мій український народ. Направду, народе мій, ти не просто великий, ти — океан. І я щасливий, що з твого колоска рожденний».
Буковина, тут Зінкевич навчався у Вижницькому училищі декоративно-прикладного мистецтва та почав свій злет як співак разом з братом своїм духовним, Назарієм Яремчуком, у легендарній «Смерічці». У Розтоках Василь Зінкевич, разом з Володимиром Івасюком, успішно знявся в танцювальних сценах в художньому фільмі «Білий птах з чорною міткою».
Волинь до Луцька Василь Зінкевич переїхав 1975 році, де невдовзі став солістом ВІА «Світязь», а відтак і художнім керівником колективу.
СВОЇМИ УСПІХАМИ Я ЗАВДЯЧУЮ ВОЛОДІ ІВАСЮКУ
З 1993 року, коли почали занепадати українські естрадні гурти, співак гастролює із сольними програмами. Вимогливий, насамперед, до себе, він у кожній справі вимагав і від інших найвищої майстерності, досконалості, а то й філігранності. У його репертуарі немає випадкових пісень. Можливо, тому не так багато останнім часом з’являється нових пісень у його виконанні. Але практично кожна пісня, яку співає Василь Зінкевич, увійшла до золотого фонду української естради. Його творчість принесла вітчизняній естраді багато пісень-шлягерів у 70 – 80-ті роки XX століття, які й зараз молоді та популярні. А «Червона рута» його творчого побратима і друга Володимира Івасюка й досі не сходить зі сцени...
— Господь Бог обдарував Володю Івасюка великим талантом, і він зміг висловитися від імені усіх нас, українців. Мав щастя у багатьох країнах світу співати «Червону руту». Вона розкриває нашу правду, сутність, розповідає іноземцям про те, хто ми є. І хоча вона зовсім не патетична, а лірична, її вважають своєрідним гімном нашої країни. Володя Івасюк чесно вірив у мене. Навіть коли я сумнівався, він – вірив! Своїми успіхами я завдячую Володі Івасюку. Володя завжди казав, що замало співати ноти. Треба співати серцем і своєю душею.
ЗІНКЕВИЧ - ЦІЛА ЕПОХА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Своєю працею Василь Зінкевич добився належного визнання. Він удостоєний всіх найвищих відзнак, можливих у нас для митця, - звання народного артиста України, Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України. У 2000 році, поряд з іншими іменами відомих діячів мистецтв, які народилися або працювали на Буковині та в Чернівцях на «Алеї Зірок» з’явилося і його ім’я. У 2002 році в Києві перед Міжнародним центром культури та мистецтв відкрилась «Алея зірок», на якій одним із перших власників «Зірки» (Зірка України. Орден № 1) став народний артист України Василь Зінкевич.
Останнім часом Василь Зінкевич не частий гість на українських телеекранах, практично не дає інтерв’ю. Зрештою – це його вибір і його право. Як писав відомий тернопільський музичний літописець і його добрий друг Михайло Маслій, «він залишився старомодним і, мабуть, таким буде завжди. І хай собі, ми його любимо, незалежно від стану модності чи не модності». Василь Зінкевич і сьогодні уособлює найкраще, що є в українській естраді. Він працелюб до фанатизму і так само відданий мистецтву пісні. Він і зараз багато працює, але уже менше має нового репертуару. Більше гастролює за кордоном, записує диски. А кожен його виступ, кожен концерт — це зустріч з українською піснею, що залишає глибокий слід у людських серцях. Василь Зінкевич і нині понад три десятиріччя живе у Луцьку, де сам зростив, поставив на крило двох соколів - синів. Василя і Богдана в він один з небагатьох, хто так і не поміняв затишок і душевність «периферії» на столичну метушню. Зінкевич – ціла епоха в історії української культури». І до цього складно щось додати. Хіба що, головне - він має ІМ’Я, здобуте благородно і правдиво, істинну любов народу.
Сподіваємося, що Василь Зінкевич ще довго радуватиме нас справжньою українською піснею, і побажаємо йому ще довгих років життя і творчого натхнення!
МАРІЯ ВИШНЕВСЬКА
Немає коментарів:
Дописати коментар