«Закидали мені зв'язок з українською дивізією «Галичина». Це тому, що ніби мій брат був лікарем у дивізії. Відтак, що належав до ОУН і вів антирадянську діяльність. Що мої музичні твори є живим свідоцтвом обвинувачення, що я є класовим ворогом і належав до контрреволюції. По жахливих допитах, котрі я переніс під час слідства, мене били і змушували підписувати якісь папери. Внаслідок цього я оглух на ліве вухо».
Барвінський Василь Олександрович (20.02.1888, Тернопіль – 9.06.1963, Львів) – видатний український композитор, піаніст, педагог, музичний критик, організатор музичного життя Галичини. Першою вчителькою музики була мати – Євгенія Любович, співачка і педагог. Професійну музичну освіту В. Барвінський здобув у Львівській консерваторії в класі відомого педагога-піаніста Вілема Курца. Удосконалював свою майстерність у Празькій консерваторії як піаніст (клас професора І. Гольфельда) і композитор (клас професора В. Новака). Навчався на філософському факультеті Празького університету (слухав лекції З. Неєдли). У Празі відбувся перший авторський концерт В. Барвінського.
З 1915 по 1948 рр. творча та педагогічна діяльність В. Барвінського пов'язана зі Львовом. У 1915-1939 рр. – він директор Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, у 1936-1939 – голова Союзу українських професійних митців, 1939-1941 – голова Львівської організації Спілки композиторів України, 1937-1939 – член редколегії журналу "Українська музика". Його рецензії та музично-критичні замітки друкувалися у кількох десятках газет і журналів протягом 1914-1958 рр. У 1939-1941 і 1944-1948 рр. – професор і директор Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. У 1948 р. В. Барвінського заарештували, він відбував покарання в одному з концтаборів Мордовської АРСР. Навіть там композитор активно трудився, організовуючи самодіяльні колективи, навчаючи музичної грамоти всіх бажаючих.
До Львова повернувся у 1958 р. без права викладати у навчальних закладах. До останніх днів життя Василь Барвінський активно працював: відновлював по пам'яті свої знищені під час арешту твори, безкоштовно консультував піаністів, брав участь у роботі Спілки композиторів
У 1964 р., вже після смерті, В. Барвінського було реабілітовано.
Творчість Василя Барвінського стала поворотним пунктом від суто вокально-хорового до урівноваженого вокально-інструментального напрямку розвитку української музики. Авторські концерти В. Барвінського відбувалися не лише в Галичині, але й в містах Радянської України – Києві. Харкові, Одесі, Дніпропетровську. Його музичні твори друкувалися навіть в далекій Японії. Славетна українська піаністка Любка Колесса виконала фортепіанні мініатюри В. Барвінського під час першої трансляції Лондонського телебачення у 1937 р.
У 1993 р. дивом віднайшовся фортепіанний концерт В. Барвінського, який вважався втраченим. Творча і музично-критична спадщина Василя Барвінського поступово повертається до нас. Але сучасне покоління повинно ще багато зробити для того, щоби постать великого сина українського народу посіла гідне місце не лише в українській, а й у світовій музичній культурі.
Основні твори: кантата "Заповіт" (сл. Т. Шевченка, 1917), "Наша пісня, наша туга" (сл. С. Черкасенка, 1933); "Сонет" і "Ноктюрн" для голосу з оркестром (сл. І. Франка, 1933); "Українська рапсодія" для симфонічного оркестру (1911), Концерт для фортепіано з оркестром (1937, рукопис втрачено, копію віднайдено 1993 р. в Аргентині), Фортепіанний секстет (1915), Фортепіанний квінтет (1953-1963), два фортепіанні тріо (1910, 1911), два струнні квартети (1912, 1935); фортепіанні цикли – 8 прелюдій (1908), "Пісня, Серенада, Імпровізація "Любов" (1913-1915); твори для віолончелі і фортепіано – Соната (1926), Концерт (1956).
Немає коментарів:
Дописати коментар