Подорожній Олена Теліга Марія Бурмака Улюблені класики

Догоряє, попелiє дивне щастя…

Зажурився день — замрiяний i млистий, А думки мої, натхненнi та квiтчастi, Опадають вересневим, жовтим листям… Ось пiшов собi звичайний подорожнiй. Бiльш нiчого. Новiть плакати не смiю. Тiльки в душу, безборонну i порожню, Сум летить непереможним, чорним змiєм. Ох, чому ж це серце б’ється молотом, А уста мої — розквiтла китиця? I чому це полум’ям i золотом Кожна рiч в моїй кiмнатi свiтиться? Залишайся. Щастя вип’ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене. Буде шлях тобi без мене скелистим, А життя моє без тебе — зрадою. Прийдуть люди — не чужi, не випадковi, — Буду жити i смiятися, як досi, Хоч життя мого весняну, свiтлу повiнь Надпила, у перший раз, — холодна осiнь. Догоряє, попелiє дивне щастя… Зажурився день — замрiяний i млистий, А думки мої, надхненнi та квiтчастi, Опадають вересневим, жовтим листям… Ох, чому ж це серце б’ється молотом, А уста мої — розквiтла китиця? I чому це полум’ям i золотом Кожна рiч в моїй кiмнатi свiтиться? Залишайся. Щастя вип’ю келихом, Однаково, чи своє, чи вкрадене. Буде шлях тобi без мене скелистим, А життя моє без тебе — зрадою.