ОКСАНА ПЕТРУСЕНКО - ЕТАЛОН НАШОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ

 Оксана Петрусенко - еталон нашої вокальної школи, їй заздрили, її любили, обожнювали. Про інтимне життя казали: "Сильна жінка", хоч вона все життя мріяла бути слабкою істотою, опертися на надійне плече, сховатися за спиною коханого. Чи вдалося? Судіть самі.

5 (18) лютого 1900 р. у м. Балаклава народилася Ксенія Бородавкіна (її прадід називався... Бородавка, а ми її знаємо, як Оксану Петрусенко). Бідна сімёя, злиденне дитинство в Балаклаві: батько помер від туберкульозу, коли вона була немовлям; мати одружилася з гірким пёяничкою, народила сина Івана. У 10 років співуча Оксана заробляла у церковному хорі в Севастополі 50 копійок за місяць. З 14-ти років працювала в порту, на взуттєвій фабриці. У 17 років втекла з дому із пересувною трупою. Через два місяці переступила поріг Херсонського театру. Без ентузіазму подивився на дівчину диригент Петро Бойченко: Оксана була у старій шинелі, у кирзових чоботах сорок третього розміру. А як заспівала, то він зрозумів – діамант: сопрано рідкісної сили та краси і її прийняли до трупи.

Бойченко став першим учителем співів, Лужицька – викладала драматичну майстерність. Дуже скоро хористка стала солісткою та дружиною Бойченка, від свого імені він створив їй псевдо. Коли Оксана виконала роль Наталки у парі з Панасом Саксаганським, він вражено вигукнув: "Мені випало щастя співати зі справжнім соловейком", - і запросив Петрусенко вчитися у Київській консерваторії, але чоловік її не відпустив. Петро Павлович був старшим на 20 років, любив повчати, покрикувати, принижувати дружину, яка все терпіла; з часом навчився розпускати руки. Ще 7 років геніальна співачка блукала провінційними сценами, хоч глядач чітко йшов "на Петрусенко". Нарешті вона зважилася кинути Бойченка, вступила до Київського театрального інституту. Отут і прийшло її кохання. Артист-красень Мефодій Семенка-Барило міг дозволити Оксані обожнювати його, міг одружитися, але співачка чекала дитину... Оксана кинула навчання, повернулася до мандрівної трупи, до свого чоловіка, працювала майже до самих пологів. Коли у січні 1925 р. народився Володя, мати і дитя жили тільки на її гроші. З Бойченком вони розійшлися назавжди.

Оксана мала талант помножений на щоденну працю, її запросили до оперного театру в Казані. "Аїда", "Черевички" Чайковського, щомісяця нова роль, новий успіх. Знайшла Оксана дружбу та другого чоловіка: співак Василь Москаленко записав на себе Володю. Їх запросили до Київської опери. Рідкісної краси й сили драматичне сопрано заворожило колег, глядачів, але чоловік так ревнував дружину до її слави, що вони розлучилися. І почався зоряний шлях із посмішкою на вустах і з болем блакитних очей. Тай було ж чого: колеги люто заздрили, не розмовляли з Оксаною, навіть не підходили до неї. Спочатку виручала дружба з членами ЦК А. Хвилею та Любченком. Коли їх не стало, Петрусенко з відчаю зважилася поставити крапку над І, але врятував приїзд подруги Алли Бегічевої з Москви. 

1936 року виступ у Москві у Великому театрі, в Кремлі, на дачі Сталіна - увесь Союз слухав пісні Петрусенко. Вождь не пропустив жодного її виступу. Її запросили до Великого, але з України виїздити співачка не збиралася. І знову велике захоплення – Павло Тичина. Коли вони співали удвох, його дружина, Лідія Петрівна, все зрозуміла – і від ревнощів почала брати уроки співу...

Вдома Петрусенко встигала раненько встати, борщ-вареники приготувати, Володю до школи зібрати. Йшов він разом із Аллою Педченко, яку Оксана називала невісткою. 

1939 р. Оксана Петрусенко здійснила тур Західною Україною: Тернопіль, Львів, відвідала Соломію Крушельницьку. 

Могила Оксани Петрусенко на Байковому кладовищі. На могилі — надгробок встановлений у 1949 році власним коштом П. Тичини (лабрадорит, мармур; скульптори Макар Вронський і Олексій Олійник, архітектор М. К. Іванченко).

"Ой не світи, місяченьку" "Oh do not shine" ukrainian song 1937

джерело