"Я ПІДУ В ДАЛЕКІ ГОРИ" ("МИЛА МОЯ")

Назву "Я піду в далекі гори" пісні "Мила моя" дав сам Володимир Івасюк, коли переробив її текст. Потім попрацювали редактори видавництва "Музична Україна" і ті тисячі голосів, які підхопили її по всій Україні. Саме цю – змінену – версію співають сотні виконавців у наші дні. Вперше ж цю пісню автор сам виконав у телепередачі "Камертон доброго настрою" в жовтні 1968 року.


Первісний текст звучав так:

.

Щоб летів на вільних крилах
У широкі полонини
І приніс до ранку квіти,
Що так люблять очі сині.

А історія пісні "Мила моя" проста. Володимир із друзями часто їздив у гори. Цього разу приїхали вони в Ясиню, що на Закарпатті, аби далі піднятися на гірську вершину. Зупинилися в притулку "Едельвейс". На ранок піднявся страшний вітер, пішов сніг. До того ж... зламалися лижі. Поверталися до Чернівців. В поїзді Володя і заспівав пісню "Мила моя". Слова були записані на коробках з-під цигарок.

Мелодія ж з'явилася раніше – влітку 1968 р. І не в горах, а в селі Біляївка Одеської області. Там буковинські школярі працювали на збиранні овочів і фруктів. У студентів теж були канікули, і Володимир поїхав із групою, яку очолювала його мати Софія Іванівна. Пишучи батькові листа про перебування в Біляївці, він зазначає дуже коротко: "Часом збираю хлопців, беру гітару і – співаємо до сну. Записав дві мелодії, які мені здаються цікавими". Одна з них – майбутня пісня "Мила моя".

Кажуть, сам композитор якось зізнався: "Ця пісня була написана під впливом якогось неясного образу, хоч я й відчував, що цей образ існує насправді. Під час запису я почав усвідомлювати, що той далекий туман, для якого я писав цю пісню, набуває конкретної форми й перетворюється на тебе, Ніно... Я зрозумів, що ця пісня написана під твоїм впливом і по праву вона має бути твоєю".

Запис зроблено на власноруч виготовлений альбом, який Івасюк подарував асистенту звукорежисера Чернівецького телебачення Ніні Щербаковій. Ветерани телебачення стверджують, що слова "перша скрипка – біла лебідка" також присвячені Ніні. Володимир був у неї закоханий і не крився від друзів зі своїми почуттями.

"ПІСНЯ БУДЕ ПОМІЖ НАС"

Пісню цю Володимир присвятив поетесі й письменниці Галині Тарасюк, із якою познайомився восени 1970-го року. У той час він уже працював над цим твором. Якось його сестра Галя послухала один куплет і поцікавилася у брата, про кого це. Він різко відповів, що про Галю і попросив не заважати. Тоді сестра збагнула, про яку Галину йдеться. Адже Володимир сам про неї часто згадував. Казав, що її прізвище – добра рима до його прізвища. У жовтні Тарасюк запросила Володю на свій день народження, і він переживав, бо не мав, що їй подарувати. Хотів подарувати щось дуже гарне, а пісня ще не була закінчена.

Роботою над піснею митець завершив наступного 1971 року.

Вона не втратила своєї актуальності донині. Адже в тексті й мелодії відчувається сильний заряд народної пісенності – мелодійність, задушевність, емоційність.


"ЖОВТИЙ ЛИСТ" ("ЗАЛИШЕНІ КВІТИ")

Це перша з двох пісень, до яких Володимир Івасюк написав лише слова. Музику до неї створив іще у 1967-му композитор Валерій Громцев. Пісня стала дуже популярною у виконанні Софії Ротару. Вона ж дала їй назву "Залишені квіти", адаптувавши при цьому "чоловічу" пісню для виконання жіночим голосом.


Робота над майбутнім хітом почалася в рік знайомства двох авторів. Музика вийшла дуже ліричною, бо в той час її автор був закоханий у свою майбутню дружину Людмилу. Якось вони утрьох – Івасюк і Громцев зі своєю нареченою – прихопивши гітару, пішли відпочити на берег Пруту в Чернівцях. Валерій зізнався, що написав для коханої мелодію, і тут же почав награвати її. Володимир миттєво почав накидувати слова:

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшов в саду
Для тебе, для тебе я, для тебе…

За пів години приспів був готовий. Та замість звичайних римованих куплетів Івасюк запропонував дивний хід – речитатив – і пообіцяв його написати. Наспівне декламування, на думку Володимира, мало гарно лягти на ліричну мелодію.

Громцев мало не щодня цікавився в товариша, чи ще не готовий текст. Івасюк відповідав: "Старий, тут поспішати не можна. Написати таке – не менш важко, ніж вірші". Володимир працював 4 місяці. Скільки разів він переробляв текст – невідомо, бо чорнові варіанти завжди знищував. Івасюк любив, аби його твори доходили до слухачів у завершеному варіанті. І ось одного дня він приніс Громцеву довершений текст під назвою "Жовтий лист".

Вперше пісню виконав соліст ансамблю "Карпати" Леонід Пашенко. "Жовтий лист" звучав на всіх концертах ансамблю. А коли Громцев представляв Івасюка своїм музикантам, сказав: "З цього хлопця будуть великі люди".

У 1971-му році з’являється музичний фільм "Червона рута" із Софією Ротару та Василем Зінкевичем у головних ролях. Тоді "Жовтий лист" виконав Зінкевич. А незабаром пісню бере до свого репертуару Ротару. А ось Василь Зінкевич після 1971-го року "Жовтий лист" майже не співав.

"У ДОЛІ СВОЯ ВЕСНА"

Пісню "У долі своя весна", композитором якої є Івасюк, уперше виконав білоруський гурт "Пєсняри". Але ансамбль спростив пісню, що дуже не сподобалося Івасюку. Юрій Рибчинський, автор тексту пісні, так описував реакцію Івасюка:

"Спочатку він був мало не шокований, коли почув у Києві у виконанні "Пєснярів" нашу з ним "У долі своя весна". Шокований, але не "вбитий". Річ у тому, що за його задумом ця пісня була сучасним романсом – з повільною першою частиною й кантиленною серединою, а "Пєсняри" створили більш шлягерний варіант, основою аранжування якого був гострий ритм і швидкий темп. Сама по собі пісня сподобалась у такому вигляді аудиторії, але цей "танцювальний" успіх убивав у пісні дуже важливе: глибину музики й слів, драматургію почуттів".

1977 року на Міжнародному фестивалі пісні у польському місті Сопоті перше місце з піснею Володимира Івасюка на слова Юрія Рибчинського "У долі своя весна" здобуде Софія Ротару.


"ЗАПРОСИ МЕНЕ У СВОЇ СНИ"

До цієї пісні Володимир Івасюк написав музику. Автором слів є поет Богдан Стельмах.

Пісня "Запроси мене у сни" стала популярною після вистави "Мезозойська історія" в Дрогобицькому обласному театрі. В 70-ті роки XX ст. Міністерство культури давало обласним театрам обов’язковий репертуар. "Мезозойську історію" тоді привозили в Чернівці або з Луганщини, або взагалі з Білорусі. Щоправда, з російської перекладали.

На жаль, фрагментів музики майже не залишилося. Кажуть, Володимир Івасюк не дуже дбав про збереження своїх творів. Він віддавав рукопис, бо ксероксів тоді не було, а доброго переписувача годі знайти. І часто рукописи власникові не поверталися. Крім того, ноти треба було відправляти до експертної комісії для дослідження на предмет оригінальності. Отже, також потрібен був примірник. Так Володимиру, наприклад, не повернули ноти музики до вистави "Прапороносці", і її скорочений варіант у звукозапису є лише на Українському радіо.


"ЧЕРВОНА РУТА"

"Червона рута" – чи не найвідоміша пісня Володимира Івасюка, який створив до неї і текст, і мелодію. Її автор написав 1968 р., будучи студентом Чернівецького медінституту, а було йому тоді лише 19 років…

У батьковій бібліотеці юний Володимир, тоді ще старшокласник, якось натрапив на видану 1906 року збірку коломийок, упорядковану Володимиром Гнатюком, а там – на такі рядки:

Ой ходила, говорила гільтайова мати,
Назбирала троєзілля мене чарувати,
Назбирала троєзілля червону рутоньку,
Та й схотіла зчарувати мене, сиротоньку.

У пошуках деталізації образу червоної рути (або "черленої рути") 18-річний музика багато мандрував гірськими селами, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а на Путильщині записав легенду про чар-зілля, яке в народних переказах є символом вічного і чистого кохання.


Зберігся унікальний документ – чернетка тексту "Червоної рути". Ось кілька первісних варіантів строф, які незабаром облетять світ:

Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.

Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.

Спочатку Івасюк хотів, аби "Червона рута" нагадувала баладу, але тоді твір здався розтягнутим. Володимир переписував її безліч разів, шліфував текст. Коли переконувався, що вклав у пісню все, на що був здатний, відкладав її до появи нових ідей.

Прем’єра пісні відбулася в програмі "Камертон доброго настрою" – у виконанні оркестру ансамблю "Карпати" Валерія Громцева та солістки, молодої вчительки музики Олени Кузнєцової. Володимир з Оленою заспівали дуетом, зробили дванадцять дублів.

Кульмінація шестирічної творчої роботи настала 13 вересня 1970 року. Пополудні з Театральної площі Чернівецька телестудія перед багатотисячним натовпом на всю Україну транслює "Червону руту" і "Водограй". На площі й сусідніх вулицях зупиняється транспорт… Після цього виступу мільйони людей вбачатимуть у піснях Івасюка вираз своїх почуттів.

У виконанні тоді ще самодіяльного ВІА "Смерічка" "Червона рута" стала піснею року в СРСР на Всесоюзному конкурсі "Пісня-71". На заключному концерті разом із Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком свою пісню співав і Володимир Івасюк.

За матеріалами "Сторінок пам’яті Володимира Івасюка"

джерело