У 2019 році, 4 березня талановитому композитору, музиканту Володимиру Івасюку виповнилося б 70 ......
У 2019 році , на жаль, виповнюється уже 40(!) років і від його трагічної смерті, обставини якої так і не були розслідувані належним чином. Сценарій уроку-реквієму, який я тут викладаю, написала вже давно, 10 років назад, з частковими змінами неодноразово проводила у себе в школі, якщо маєте бажання - то користуйтеся. Постать Івасюка дуже вартує того, щоб про нього знали, співали його пісні і просто пам'ятали....
Урок – Реквієм
(здалеку чути мелодію пісні «Мальви», учні виходять з
лампадками під музику і ставлять біля портрета Івасюка вздовж роялю чи піаніно,
тоді вступ закінчується. і учні співають пісню «Мальви»)
Звучить пісня «Мальви»
Слово Вчителя: кожен народ,
кожна нація має своїх митців, якими пишається, творчість яких вивчає і виконує
з захопленням. Володимир Івасюк - по праву засновник і класик укр. естрадної
музики, талановитий композитор, автор
невмирущих пісень «Червона Рута», «Водограй», «Ласкаво просимо», «Колискова для
Оксаночки», «Двадцять літ». Він жив, працював, і мріяв, але раптом страшна
трагічна смерть його забрала від нас. Цей злочин не розкрито й сьогодні. Але
зараз ми хочемо в пам’яті про композитора сказати
все, що відомо нам про життя і смерть В. Івасюка, якому б цього року
виповнилося 70 років. Не маємо права забути, як і народ не забув його «Червону
Руту».
Учениця: Торкнулись пальці клавішів блискучих
Й застигли звуки у
повітрі, мов туман …
Полилась музика.
Спокійна – та пекуча,
У далечінь, в
безкрайній океан.
Полилась, попливла
на всіх вітрилах,
Запахла цвітом
спілої зорі …
Невже людина чудо
це створила,
А, може, спів
небесних це створінь?
А, може, танців це
чарівні звуки,
Чи вранішня росиця
на траві ?
Ні, це чарівні
музиканта руки,
Та ніжне серце і душі вогні.
Звучить пісня: «Я піду в далекі гори»
Учень: В просторі плину століть
Часом з’являються постаті,
Якими пишається світ,
Які мов посланці із космосу…
Учениця: Один з них – це Володя Івасюк,
Співочий світоч
із народу - і по праву, -
Його пісні лиш
радість і любов несуть,
А він зазнав і
підлості і зради.
Писав Володя
музику класичну,
І до спектаклів музику писав.
Хоч вже
закінчив інститут медичний,
Та музику він
більше все ж кохав.
Учень: Пісні Володі – це скарбниця України,
Такої популярності ніхто
не знав.
Цей водограй співав через
вогонь і стіни,
Про матір, квіти, про
любов співав …
Звучить пісня: «Запроси мене у сни»
Учениця:
Талант мов джерельна водиця,
Мов птаха, тріпоче у
серці,
Його не зламає і криця,
Його не спіймати, не
стерти.
Напевно не знали
цього
Радянські нудні
бюрократи,
І птаху підбили
крило,
Не дали у небо
злітати.
«Червона Рута» линула
над світом,
В домівках,
вулицях, і телерадіоефірі,
Не признає
чиновник, і не вірить,
Народ признав і
полюбив, повірив.
За що, ну чому так
все сталося?
Хто ж злочин зробив
проти нього?
У небі пісня
дзвінка обірвалась…
Не вберегла Україна
пісенного генія свого…
Учень: Ще в той пам'ятний день, як Володя родився,
Люди йому заподіяли лиха -
З халатності лікар
щось не додивився,
І розчин кислотний
закапав в повіки.
Дитя нерозумне
заплющило очі,
І це врятувало
малого Володю,
Скотились по личку
дві чорні доріжки,
Мов чорнії сльози –
провісники долі.
Учениця: Провісники долі або Божий знак,
Що лиха зазнає в
житті цей юнак.
Хтось не сприймав
його творчість уперто,
А хтось заздрив
славі його – в житті, і посмертній.
Хтось просто
байдуже пройшов стороною.
Хтось знав – та
боявся КДБ з Москвою.
Учень: І дійсно так – одні не сприймали його творчість, другі заздрили його славі,
третіх сердила його незалежність у
судженнях та поведінці, а багатьох сучасників його просто обурював той
глибоко-національний дух, притаманний його пісням, дух, який пробуджував
Українство від заколисуючих дифірамбів, офіціозної пропаганди, що уславляла
штучну спільність – «радянський народ». І всі ці недоброзичливці, як могли, шкодили таланту. Урешті-решт досягнули мети:
композитора передчасно не стало.
Учениця: А все це Космос віщував на зорі життя артиста. Дивовижно – але факт: великі
таланти народжуються й виростають, як правило, у місцині, де раніше вже
народжувалися світочі. І це, мабуть, закономірно: талант проростає в освяченому
Богом місці, в тій точці, де самі космогенні сили сприяють його розвитку.
Учень: Хата Івасюків у Кіцмані була збудована на тому місці, де колись жила родина
Воробкевичів ( композитора і класика укр. музики Сидора Воробкевича). Місцина,
муза і доля Воробкевичів, немов осяяння, наснажувала хлопчика. П'ятирічним він бере до рук скрипку, а вже за два роки його ім'я з'являється
в пресі.
Звучить пісня: «Пісня буде поміж нас»
Учениця: У 1964р. в Україні народжується перший вокально-інструментальний ансамбль.
У не в великому місті, а в Кіцмані на Буковині. І вже незабаром – концерт в
Києві, який зняли на плівку і показали по Центральному (Московському !)
телебаченню. Композитор-початківець вже тоді філософськи осмислив значення
музики в житті людини. Ось деякі думки Володі, занотовані його батьком:
Учень: «Музика надає привабливості буденщині, розганяє нудьгу і загоює внутрішню
кволість, породжені тупою одноманітністю. Коли зникає нудьга, перед очима
виграє блакитне небо, зір стає зіркішим, бачимо те, що раніше не добачали…»
Учениця:
Володимир працює, уперто й наполегливо. І хоч на бажання батьків вступив у
медичний інститут, Володя все більше
захоплюється музикою, заглиблюється в компонування пісень.( До слова, в музиці
це не єдиний випадок: Бородін жив музикою і хімією, Аркас – музикою і історією
України, Олесь – поезією і ветеринарією).
Учень:
Проте справжнім святом Івасюкової музики стали 1971 і 1972 роки, коли його
пісні «Червона Рута» і «Водограй» (два роки підряд ! – такого успіху не заживав
жоден український не лише самодіяльний, але й професійний композитор, член
спілки композиторів) стали переможцями Всесоюзного телеконкурсу «Алло ми
шукаємо таланти ! ».
Учениця: Одразу ж пісні молодого композитора стали відкриттям, сенсацією, явищем.
Це була не позичена, а ніби самим народом написана, яка, без перебільшення,
можна сказати, стала чи не найвищим проявом української естради, що тільки-но,
зрештою, почала зароджуватись.
Звучить пісня : «Водограй»
Учень: В. Івасюк жив в той час, коли все національне – у музиці, літературі,
живописі драматургії – душилося комуністично-кагебістською системою. Це,
власне, і довів подальший розвиток української естради: вона потрапила в
соціальні лещата чиновників від культури. Одне за одним посипалися на голову
учасників ВІА та рок-груп, як і фольк-гуртів вказівки, заборони, розпорядження.
Вони «насаджували» тематичні програми, цензурували тексти пісень, викидали з
репертуару «підозрілі» твори.
Учениця: Володя Івасюк не поступився цим вимогам чиновників. Тексти його пісень
мають історичну і фольклорну основу, притаманний українським народноспівам
сюжет. Тож невипадково навколо нього гуртуються такі співаки, як Софія Ротару,
Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Віктор Шпортько, Лідія Відаш.
Учень:
Але попри славу Володю тривожив і смуток – класично вихована музична еліта
Львова не поспішала підтримати самородка з Кіцмана. І, коли пісні Івасюка
лунали по всьому Радянському Союзу, щодня звучали на радіо і телебаченні,
малограмотні чиновники ненавиділи його талант. І це Володя відчував. Його
вчитель, улюблений керівник А. Анатольський відверто ігнорував запрошення на
концерт його музики.
Учениця: За музику до спектаклю Гончара «Прапороносці» в Москві Івасюк отримав
диплом I ступеня і звання лауреата на
Всесоюзному конкурсі музики до спектаклів, а в Києві – заздрісні «земляки»
викреслили таємно прізвище Івасюка із списку претендентів на Державну премію
ім. Шевченка. Це був удар долі, підступний і страшний, який боляче обпік Володю
Івасюка.
ПІСНЯ: «Такий народжується
зрідка» Лілії Кобільник.
Учень: Він жив, творив, кохав, співав і мріяв. Та мріям збутись усім так й не
судилось. Бо не
долюбив, і не доспав, і не доміряв. Раптово Володі життя обірвалось.
Учень: Хто ж винен, що страшний
цей злочин
Так нерозкритим досі і зостався ?
Хто ж посприяв, що кат-злочинець
В Брюховецькому лісі заховався ?
Учениця: Той день, сльозами смутку оповитий
Собі у коси заплела весна.
Стояв народ сумний, і зляканий, збентежений,
А в їх серцях ще свіжа рана, борозна…
Його мелодії – це ніби промінь світла
Це ніби крик душі, палкий вогонь.
І кожна пісня, мов маля тендітне,
Черпає силу духу і тепло долонь.
Учень: О, люди, люди!
Може, досить вже терпіння ?
Трагічна смерть Володі кличе до спокути
Одна надія – на людське сумління,
Не маємо ми права, щоб забути
Поета, Композитора, Митця!
Пошли нам, Боже, віри, мудрості і сили
Дізнатись гірку правду до кінця
І дати його пісні другі крила.
ПІСНЯ: «ЧЕРВОНА РУТА»
Автор сценарію Демків М. В
Віршований текст - Демків М. В
Прозові цитати – Іван Лепша, з книги – есе «Життя і смерть В. Івасюка»,
Михайло Івасюк «Спогади про сина», матеріали слідчої справи по розслідуванню
трагічної загибелі композитора
Немає коментарів:
Дописати коментар