10 березня 1865 року вперше прозвучав майбутній гімн України «Ще не вмерла Україна»

 У Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у дохідному домі купця Лазарєва, де квартирував Павло Чубинський, восени 1862 року на одній з вечірок сербські студенти, що навчалися у Київському університеті, заспівали пісню, де були такі слова «срце бије и крв лије за своју слободу». Почувши ці слова, Чубинський раптом подався в іншу кімнату і вже за півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна».

Деякі дослідники вважають, що на написання майбутнього українського гімну також вплинули мотиви популярної тоді «Мазурки Домбровського» Jeszcze Polska nie zginęła, яка згодом стала польським гімном. А ще на мотив цього польського хіта, як ми сказали б сьогодні, словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов'яни», що згодом стала гімном Югославії. А інша версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», була гімном Болгарії у 1886–1944 роках.

Вірш Павла Чубинського дуже швидко став популярним серед українофільських гуртків Києва, щойно об'єднаних у Громаду.  

20 жовтня 1862-го шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського з України на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції «за шкідливий вплив на розум простолюду».

Перша публікація вірша Павла Чубинського відбулася у львівському журналі «Мета» у 1863 році. Отримавши поширення у Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло Вербицький, знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, написав патетичну мелодію до нього.

Перше ж публічне виконання твору, що зрештою став державним гімном України відбулося 10 березня 1865 року у місті Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого генію українського народу Тарасові Григоровичу Шевченку. 

Майже через 140 років, у березні 2003-го, Законом України «Про Державний Гімн України» було затверджено текст Державного Гімну України в основу якого покладено пісню «Ще не вмерла Україна» на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору поета, фольклориста, етнолога та громадський діяча Павла Платоновича Чубинського.

джерело