Помер Анатолій Мокренко (22.01.1933 — 24.03.2020)...
Анатолій Мокренко: "До глибини душі важко було, коли 1982 року не стало Ігоря Шамо, 1983–му — Анатолія Кос–Анатольського, 1989–му — Платона Майбороди. Відходила еліта, аура пісенна. А після смерті Олександра Білаша у 2003–му з’явилася величезна національна пісенна прірва…"
Складна житттєва і творча доля випала Анатолієві Мокренку. Народився холодної і голодної зими 1933–го, малям пережив лихоліття Другої світової війни. Довго шукав себе в житті, не раз вступав до різних навчальних закладів, перш ніж стати співаком. Утікав із двох військових училищ (льотного і артилерійського). Школу закінчив із золотою медаллю, до Київського політехнічного інституту (на геолого–розвідувальний факультет) прийняли без іспитів. Сім’я жила бідно, з дому допомагати не могли. Вся надія була на успішне навчання. Учився на ”відмінно”, отримував підвищену стипендію. Тричі навчання в консерваторії, тричі залишав її. Брав академвідпустки (учився паралельно з політехнічним, а сесії збiгалися). І врешті вирішив: має закінчити політехнічний, а потім видно буде. Закінчив інститут, влаштувався на роботу. І 1956 року знову прийшов вчитися у консерваторію, де його уже добре знали. Довелося ще до співу працювати на шахтах Кривого Рогу, а потім у тундрі, на Північному Уралі. Знову пропав рік, і знову, вже вчетверте, брав відпустку. Працював вiсiм років і сiм із них був студентом Київської консерваторії... Лише в 35 років потрапив до столичного оперного театру. Був уже заслуженим артистом, через 10 років після закінчення консерваторії отримав народного артиста України, а ще через три роки став народним артистом СРСР. На початку 1960–их першим співав десятки пісень Олександра Білаша, Ігоря Шамо, Платона Майбороди, Бориса Буєвського, Анатолія Кос–Анатольського. Почався нечуваний злет української пісні. Лише у Золотому фонді Українського радіо співак записав понад 300 пісень–шлягерів. Він зумів реалізуватися і радий, що не схибив і таки здійснив свою заповітну мрію — співати...
Анатолій Мокренко: "До глибини душі важко було, коли 1982 року не стало Ігоря Шамо, 1983–му — Анатолія Кос–Анатольського, 1989–му — Платона Майбороди. Відходила еліта, аура пісенна. А після смерті Олександра Білаша у 2003–му з’явилася величезна національна пісенна прірва…"
Складна житттєва і творча доля випала Анатолієві Мокренку. Народився холодної і голодної зими 1933–го, малям пережив лихоліття Другої світової війни. Довго шукав себе в житті, не раз вступав до різних навчальних закладів, перш ніж стати співаком. Утікав із двох військових училищ (льотного і артилерійського). Школу закінчив із золотою медаллю, до Київського політехнічного інституту (на геолого–розвідувальний факультет) прийняли без іспитів. Сім’я жила бідно, з дому допомагати не могли. Вся надія була на успішне навчання. Учився на ”відмінно”, отримував підвищену стипендію. Тричі навчання в консерваторії, тричі залишав її. Брав академвідпустки (учився паралельно з політехнічним, а сесії збiгалися). І врешті вирішив: має закінчити політехнічний, а потім видно буде. Закінчив інститут, влаштувався на роботу. І 1956 року знову прийшов вчитися у консерваторію, де його уже добре знали. Довелося ще до співу працювати на шахтах Кривого Рогу, а потім у тундрі, на Північному Уралі. Знову пропав рік, і знову, вже вчетверте, брав відпустку. Працював вiсiм років і сiм із них був студентом Київської консерваторії... Лише в 35 років потрапив до столичного оперного театру. Був уже заслуженим артистом, через 10 років після закінчення консерваторії отримав народного артиста України, а ще через три роки став народним артистом СРСР. На початку 1960–их першим співав десятки пісень Олександра Білаша, Ігоря Шамо, Платона Майбороди, Бориса Буєвського, Анатолія Кос–Анатольського. Почався нечуваний злет української пісні. Лише у Золотому фонді Українського радіо співак записав понад 300 пісень–шлягерів. Він зумів реалізуватися і радий, що не схибив і таки здійснив свою заповітну мрію — співати...
Мокренко Анатолій Юрійович (22. 01. 1933, с. Терни, нині Недригайлівського р–ну Сумської обл. — 24. 03. 2020, м. Київ) — український співак (баритон). Закінчив Київський політехнічний інститут (1956), Київську консерваторію, 1963 (вокальний факультет у М.Зубарєва, О.Гродзинського). Професор Національної музичної академії України. Народний артист Української РСР (1973), народний артист СРСР(1976), Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1979).
Найкраще Анатолія Мокренка (вокал)
«Два кольори» (Д.Павличко, О.Білаш), «Вчителько моя» (А.Малишко, П.Майборода), «Відпахла липа» (М.Вінграновський, Б.Буєвський), «Віконце» (Д.Павличко, О.Білаш), «Дзвенить у зорях небо чисте» (Д.Павличко, О. Білаш), «Дороги» (Д.Луценко, К.М’ясков), «За літами» (Д.Павличко, О.Білаш), «Мамині руки» (М.Ткач, О.Білаш), «Пісня для тебе» (М.Ткач, П.Майборода), «Ой ти, дiвчино, з горiха зерня» (І.Франко, А. Кос–Анатольський).
Немає коментарів:
Дописати коментар