Система оцінювання в українській школі переживає внутрішню кризу: спочатку Міністерство освіти і науки запровадило нову модель, яка спричинила хвилю обурення серед педагогів. Тепер, після громадського резонансу, МОН, схоже, готове її переглядати. Та наразі — без конкретних рішень.
Насправді проблема значно глибша: вона торкається того, як школа бачить дитину і як допомагає їй зростати. Основні функції оцінювання — підтримка, розвиток і орієнтир для руху вперед. Але на практиці воно дедалі частіше перетворюється на формальність — звіти й нескінченне заповнення таблиць. Форма починає витісняти зміст. А там, де форма перекриває живий контакт між учителем і учнем, школа втрачає довіру та сенс.
Утім, про все по черзі. 2024 року набрав чинності наказ №1093, яким було запроваджено оцінювання результатів навчання школярів за групами компетентностей відповідно до Державного стандарту базової середньої освіти 5–9 класів НУШ. Його суть полягала в тому, що замість однієї узагальненої оцінки за роботу учня вчитель мав окремо оцінювати різні «групи результатів»: когнітивні (знання й розуміння), комунікативні (вміння висловлюватися), соціальні (взаємодія в колективі), емоційно-ціннісні (ставлення, мотивація) та інші компоненти. Тобто одна дія дитини — один твір, усний виступ, розв’язана задача чи практична робота — мала розкладатися на кілька паралельних оцінок.
Ідея здавалася сучасною, але на практиці призвела до протилежного: вчитель замість того, щоб бачити роботу учня цілісно, був змушений розкладати її на десятки мікрокритеріїв і переносити їх у таблиці. Часу на оцінювання побільшало, а на урок, пояснення й розмову з дитиною — поменшало.
Петиція на урядовому сайті з вимогою скасувати наказ №1093 набрала 25 тисяч голосів менш як за тиждень. Головний аргумент: рекомендації щодо оцінювання не покращують якості освіти, а лише ускладнюють роботу вчителів зайвою бюрократією. Підписанти, серед яких чимало педагогів, зверталися до уряду з проханням переглянути підхід до оцінювання та створити прості й ефективні методи, які справді підтримують навчальний процес.
Однак уряд фактично відмовив у скасуванні. На сайті Кабінету міністрів України з’явилася відповідь із посиланням на МОН про те, що ця система оцінювання відповідає новому Державному стандарту освіти й під час її апробації нарікань не було. Навіть навпаки: вчителі пілотних класів «відзначали, що запропоновані процедури і критерії оцінювання створюють передумови для індивідуалізації навчання та надають змогу якісно спланувати індивідуальну роботу з учнями; зауважень від педагогів щодо додаткового бюрократичного навантаження у зв’язку із запровадженням нових підходів до оцінювання знань не надходило».
Та, вочевидь, нарікання все-таки дійшли до адресата. Бо наприкінці жовтня 2025 року МОН винесло на громадське обговорення «проєкт акта» під назвою «Система оцінювання результатів навчання здобувачів освіти». І в ньому, як стверджують у міністерстві, «враховано сучасні дослідження у системах оцінювання результатів навчання України та світу, особливості психофізичного різноманіття учнівства». Усі охочі можуть вносити пропозиції, які буде оприлюднено згодом на сайті МОН.
На перший погляд, це означає, що є шанс у відкритій дискусії вдосконалити систему оцінювання, зробити її ефективнішою й такою, що відповідає сучасним трендам. Але… самого тексту наказу, з якого було б зрозуміло, які саме нові механізми оцінювання хоче затвердити МОН, не оприлюднено. Формально обговорення є, по суті ж обговорювати нічого. МОН ніде не каже про те, що систему оцінювання, на яку було стільки нарікань, буде змінено.
У запропонованому для громадського обговорення документі багато описів намірів і принципів, але коли йдеться про те, що саме має оцінювати вчитель, увага переноситься з навчального змісту на поведінкові прояви дитини на уроці.
Це видно з таблиці рівнів оцінювання, наведеної в додатку: замість чітких орієнтирів щодо того, як учитель має оцінювати, акцент зроблено на зовнішніх проявах — чи дитина активна, чи взаємодіє, чи витримує темп. Запропоновані формулювання звучать як «виконує завдання лише за підтримки», «потребує постійного спостереження», «проявляє активність не завжди», «уникає взаємодії».
За такого підходу дуже важливо зберегти цілісність оцінки. Розкладання учня на десятки елементів не робить оцінювання точнішим, навпаки — розмиває суть. То що ж робити? Відповідь проста — не треба вигадувати велосипед. Не варто створювати ще одну нову систему оцінювання.
У нас є 12-бальна — її достатньо, якщо чітко визначити, що саме оцінюють і як про це повідомляють дитині. Оцінювання й контроль — різні речі. Підсумковий бал має з’являтися наприкінці теми, коли видно загальну роботу. А критерії оцінювання мають бути короткими та зрозумілими: одна сторінка на предмет.
Українська мова — зрозумілість думки, послідовність, вплив помилок на сприйняття, самостійність. Математика — спосіб, логіка, точність, перенесення способу на іншу задачу. Іноземна мова — розуміння, переказ, грамотність, говоріння без страху. Образотворче мистецтво — намір, акуратність, послідовність, виразність. Технології — самостійність, акуратність, послідовність дій, відповідальність за результат. Зворотний зв’язок має бути коротким і зрозумілим, один раз на тему, без оцінювання особистості. Оцінювати потрібно не темперамент і не стан нервової системи, а результат навчання. Дитину треба бачити, а не вимірювати.
Можна створювати нові стандарти, писати проєкти актів і виносити їх на громадське обговорення. Можна посилатися на сучасні дослідження та світовий досвід. Але якщо в цьому процесі губиться відповідь на просте запитання — «Що саме ми хочемо сказати дитині через оцінку?» — вся конструкція розсипається. Бо без цієї відповіді будь-яка система, навіть найдосконаліша на папері, залишається порожньою формою. А школі потрібен зміст.
Немає коментарів:
Дописати коментар