Мої права та де обов'язки?
Батьки дедалі частіше кажуть:
«Моя дитина має право на власну думку!
І ніби правильно - хто ж не хоче, щоб дитина виросла впевненою й вільною?
Але є нюанс.
Ми добре пам’ятаємо, як нас колись «виховували»:
«Не сперечайся!», «Сиди рівно!», «Так сказали - значить, так треба!».
І тепер, щоб не повторити минулих помилок, пішли в інший бік - аж занадто.
Між «я не хочу, щоб дитина страждала» і «хочу, щоб почувалася особистістю»
ми загубили головне - межі. Замість «ти мусиш» з’явилось «ти можеш усе».
Ми даємо дитині вибір, але не завжди вчимо відповідати за нього.
Кажемо: «Ти маєш право не погоджуватись» - але не пояснюємо, як із повагою.
«Ти можеш не слухати» - і дитина не слухає. Нікого.
Батьки пишаються, що дитина «не дає себе образити».
А потім дивуються, чому вона не чує інших.
Дитина приходить у школу.
А там - тридцять таких же «вільних особистостей».
Кожен зі своєю правдою, своїм «не хочу».
Учитель пояснює тему, а у відповідь:
«А мені не цікаво!»
«А моя мама сказала, що ви не маєте права!»
І мама ще радіє: «Молодець, відстояв свої кордони!»
Тільки це вже не про кордони, а про невміння бути частиною спільного простору.
Школа - не про «ламати». Це тренажер життя.
Не завжди комфортно - зате чесно.
І якщо дитина звикла, що світ обертається довкола неї,
у дорослому житті може буде боляче.
Бо ніхто не підлаштовуватиметься під твоє «не в настрої».
Так, колись перегнули палицю - дітей лякали, а не виховували.
Але тепер маятник хитнувся в інший бік - і знову розбаланс.
Ми вчимо дітей бути вільними, але забуваємо навчити бути людьми -
не лише брати своє, а й бути поруч.
Бо вільна людина - не та, що робить, що хоче,
а та, що розуміє, навіщо і з якою відповідальністю.
Ми всі хочемо дати дітям те, чого не мали самі.
Та, виправляючи власні травми, часто ростимо тендітних егоїстів замість сильних особистостей.
Любов - це не «все дозволено».
Це «я тебе люблю, але не схвалюю дурниць».
Це «я поруч, але світ - не лише про тебе».
Можливо, ми занадто ретельно прибрали з дороги дітей усі камінці -
і разом із ними навчили безсилля перед труднощами.
Не треба боятись правил.
Просто варто згадати, що справжня свобода завжди поруч із відповідальністю.
Звісно, це не про кожну родину, не про всіх батьків і дітей. Але в класах поступово простежується тенденція, яка помітна й у ширшому соціумі. І навіть якщо вдома здається, що все гаразд, у колективі та соціальному середовищі формуються процеси, наслідки яких стануть помітними пізніше.
───────────────────
ДУМКИ БЕЗ МЕЖ
простір, де щирість не має кордонів. 
Немає коментарів:
Дописати коментар