Що таке логотерапія

 «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як»

Віктор Франкл, перефразовуючи Ніцше*

Логотерапія (від грецького logos — сенс, смисл, і therapeia — догляд, турбота, лікування) — це метод консультування та лікування, у фокусі якого є смисл (сенс) і його віднаходження. Сьогодні логотерапія є як самостійним підходом, так і складовою такого напрямку, як екзистенційна/екзистенціальна терапія.

Сам засновник логотерапії Віктор Франкл визначав її так: «це психотерапiя з духовним контекстом»** — і вважав, що логотерапія має доповнювати психотерапію.

Засновник логотерапії

Австрійський невропатолог і психіатр Віктор Франкл (1905-1997) став надзвичайно відомим у всьому світі, ділячись у численних лекціях та виступах своїм досвідом виживання у концтаборах, в тому числі в Аушвіці (Освенцимі). Власну історію він описав у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», а основи нового підходу у консультуванні представив у праці «Лікар та душа. Основи логотерапії».

Згодом ідеї Віктора Франкла розвинув його учень Альфрід Ленгле: психотерапевтичний метод під назвою екзистенційний аналіз і логотерапія інколи називають ще «Третьою віденською школою психотерапії» (після Фройда та Адлера). Крім того, логотерапією плідно займається учениця Франкла Елізабет Лукас.

Воля до смислу

Віктор Франкл з юності цікавився психотерапією, він листувався із Фройдом, але навчатися пішов у школу Альфреда Адлера, де опанував індивідуальну психологію. Психоаналіз та індивідуальна психологія підштовхнули Франкла до того, щоб окреслити свій власний погляд на природу і сутність людини — так у 1920 роках виникла логотерапія та екзистенційний аналіз як її антропологічне підґрунтя. Франкл не заперечував викладені Фройдом та Адлером теорії, але з часом дійшов висновку про їх недостатність. До біологічного і психологічного вимірів він додав духовний. І стояв на тому, що допомогти пацієнту (чи клієнту) у його стражданні можна, враховуючи усі три виміри, сприймаючи людину як цілісну істоту.

Логотерапія стала поєднанням філософського і психотерапевтичного поглядів на людину та її унікальне буття — екзистенцію (поняття ввів філософ Сьорен К’єркеґор). Із появою екзистенційного підходу в психології та психотерапії з темою духовного страждання і сенсу життя стало можливо працювати в особистій психотерапії, а не лише теоретизувати, розглядаючи її суто з філософських чи релігійних позицій.

Франкл був переконаний, що воля до смислу є природним прагненням людини, яке не суперечить ані волі до задоволення (Фройд), ані волі до влади (Адлер), а доповнює загальну картину, привносячи унікальний і незамінний елемент. Волю до смислу Франкл називав «найціннішим активом»** і вважав, що саме духовний вимір (без релігійного підтексту) робить нас людьми. У пошуках сенсу кожній людині приходить на допомогу особливий «орган» — сумління. Співвіднесення із сумлінням, що коріниться у духовному, дозволяє людині робити автентичний вибір і сягати сенсу.

---

«Якщо ми приймаємо людей такими, якими вони є, ми робимо їм гiрше. Якщо ж ми ставимося до них так, нiби вони такi, якими їм слiд бути, то допомагаємо їм стати такими, якими вони можуть стати»

Ґете

Людина з точки зору логотерапії

Антропологічна модель Віктора Франкла має три виміри — біологічний, психологічний і духовний. Франкл своїми теоретичними викладами, психотерапевтичною практикою і власним життям зробив зримим те, що:

• людина не визначається і не керується лише тілесними й психологічними потребами,
• вектор, спрямований у духовне (корисна духовна напруга — «ноодинаміка», як він її назвав), здатен піднести людину над, здавалося б, непереборними даностями життя.

Визначальним також є те, що духовна частина людського єства, на думку Франкла, є завжди здоровою («…осердя особистості пацієнта залишається недоторканим навіть у випадку психозу»**). Саме із таким кредо Франкл працював із пацієнтами, що мали навіть найважчі психічні захворювання. Завжди бачити здорову частину — бо вона точно є — позиція логотерапевта. Бачити безумовну гідність людини, людину в її потенційності, не лише якою вона є, а також якою вона може бути.

джерело