З якими запитами працює логотерапія?

 «Втрата сенсу», «втрата смислу» \ «навіщо жити» — ці формулювання найчастіше фігурують у запитах клієнтів. Також люди приносять наступні вирази (цей перелік, звісно, не є вичерпним):

• «відчуття пустки» \ «внутрішня порожнеча»
• «втрата орієнтирів»
• «немає мотивації щось робити»
• «куди рухатись далі»
• «криза середнього віку»
• «криза батьківства» / «синдром покинутого гнізда»
• «життєва криза»
• «синдром відкладеного життя»
• «вигорання»
• «духовні страждання»
• «в чому сенс страждання»
• «страх смерті»
• «в чому сенс життя»
• «чи існує насправді свобода волі»
• «як стати щасливим» / «як стати щасливою»

Як відбувається логотерапія

Це розмовна форма консультування. До логотерапевта клієнт приходить у діалозі досліджувати, відчувати, міркувати і дивуватися — задля того, щоб між сесіями поступово інтегрувати власні «логотерапевтичні здобутки» у повсякденне життя. Як ви вже побачили з описаного вище, логотерапевт не відкриє вам секрет сенсу вашого життя і не надасть вашому життю смислу, проте допоможе:

• шукати і знаходити цінні складові вашого буття, які викликають у вас щирий душевний відгук;
• налагоджувати діалог із самим собою і своєю долею;
• вчитися «видобувати» сенс із різних ситуацій;
• розвивати гнучкість і творчий погляд, попри обмеження й непередбачуваність життя;
• вчитися проявляти активність там, де вона необхідна;
• збільшувати ясність;
• осягати суть свободи і переживати її;
• вчитися брати відповідальність за себе і за власне життя, а також нести адекватну міру відповідальності за тих, хто від вас залежить;
• відкриватися життю — казати життю «так».

Підсумовуючи, можна сказати, що логотерапія допомагає вчитися спокійно нести відповідальність за своє життя і творчо змінювати його, знаходити і втілювати власні сенси, реалізовувати свій потенціал, відгукуючись при цьому на вимоги реальності.

джерело

Цінності

 Цінності є тим, на основі чого ми робимо вибір і діємо. Вони нас зачіпають і мобілізують, безпосередньо стосуючись нашого внутрішнього і зовнішнього життя. Цінності відкривають перед нами шлях, рухаючись яким можна знайти сенс.

Франкл виділяв три категорії цінностей:

• цінності творчості — втілюємо у своїх творчих (в широкому сенсі цього слова) діях, зокрема в роботі;
• цінності переживання — проживаємо їх на рівні почуттів, коли сприймаємо світ: мистецтво, природу, інших людей (любов, благоговіння, захват тощо);
• цінності ставлення — доступні нам навіть тоді коли немає можливості (через хворобу, наприклад) переживати перші дві категорії, вони полягають у свободі виробити своє власне ставлення, зайняти позицію щодо того, що є зараз: до обставин і обмежень, до викликів і випробувань.

При цьому Франкл застерігає: варто пильнувати і не плутати засоби втілення цінностей і самі цінності. Окрім того, для частини клієнтів логотерапевтів стає відкриттям, що не кожна мета має сенс. Тобто що сенс не гарантований за наявності цілі. Це фруструє. Але й відкриває один із аспектів, чому трапляється так, що при всій своїй активності деякі люди переживають порожнечу, розгубленість, вигорання, відчай, безсилля.

джерело

Екзистенція

 Екзистенція «означає те, що можна просто назвати “цілісне” життя”»*** (Альфрід Ленгле).

Віктор Франкл вказує на три характеристики екзистенції людини:

• духовнiсть
• свобода
• вiдповiдальнiсть

При цьому і відповідальність, і свобода є виразниками духовної сфери людського життя. Віктор Франкл вважав, що відповідальність часто може викликати страх, а від свободи людина, як правило, тікає (згадаймо також Еріха Фромма і його працю «Втеча від свободи»). Але закликав пам’ятати про те, що людина здатна виробляти власне ставлення — до всього — та ухвалювати рішення, робити свій автентичний вибір. І що в цьому вона принципово вільна, попри «закинутість у життя», із його даностями, викликами та обмеженнями.

Щоб людина могла повернутися обличчям до життя, логотерапія пропонує здійснити крутий поворот — «екзистенційний поворот». Суть його в тому, щоб з того, хто запитує у життя, хто вимагає щось від життя, стати тим, хто сам знаходиться під питанням, тим, кому ставить запитання життя. І людина має вчитися чути ці питання і відповідати на них. У цьому суть відповідальності.

Віктор Франкл вважав, що голосом яким саме життя промовляє до людини, є голос сумління. Діалог є фундаментальною характеристикою екзистенції: людина тільки тоді здійснює свою екзистенцію, коли перебуває у діалогічних стосунках (а значить і в обміні) — зі світом, з іншими, з собою.

джерело

Що таке логотерапія

 «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як»

Віктор Франкл, перефразовуючи Ніцше*

Логотерапія (від грецького logos — сенс, смисл, і therapeia — догляд, турбота, лікування) — це метод консультування та лікування, у фокусі якого є смисл (сенс) і його віднаходження. Сьогодні логотерапія є як самостійним підходом, так і складовою такого напрямку, як екзистенційна/екзистенціальна терапія.

Сам засновник логотерапії Віктор Франкл визначав її так: «це психотерапiя з духовним контекстом»** — і вважав, що логотерапія має доповнювати психотерапію.

Засновник логотерапії

Австрійський невропатолог і психіатр Віктор Франкл (1905-1997) став надзвичайно відомим у всьому світі, ділячись у численних лекціях та виступах своїм досвідом виживання у концтаборах, в тому числі в Аушвіці (Освенцимі). Власну історію він описав у книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі», а основи нового підходу у консультуванні представив у праці «Лікар та душа. Основи логотерапії».

Згодом ідеї Віктора Франкла розвинув його учень Альфрід Ленгле: психотерапевтичний метод під назвою екзистенційний аналіз і логотерапія інколи називають ще «Третьою віденською школою психотерапії» (після Фройда та Адлера). Крім того, логотерапією плідно займається учениця Франкла Елізабет Лукас.

Воля до смислу

Віктор Франкл з юності цікавився психотерапією, він листувався із Фройдом, але навчатися пішов у школу Альфреда Адлера, де опанував індивідуальну психологію. Психоаналіз та індивідуальна психологія підштовхнули Франкла до того, щоб окреслити свій власний погляд на природу і сутність людини — так у 1920 роках виникла логотерапія та екзистенційний аналіз як її антропологічне підґрунтя. Франкл не заперечував викладені Фройдом та Адлером теорії, але з часом дійшов висновку про їх недостатність. До біологічного і психологічного вимірів він додав духовний. І стояв на тому, що допомогти пацієнту (чи клієнту) у його стражданні можна, враховуючи усі три виміри, сприймаючи людину як цілісну істоту.

Логотерапія стала поєднанням філософського і психотерапевтичного поглядів на людину та її унікальне буття — екзистенцію (поняття ввів філософ Сьорен К’єркеґор). Із появою екзистенційного підходу в психології та психотерапії з темою духовного страждання і сенсу життя стало можливо працювати в особистій психотерапії, а не лише теоретизувати, розглядаючи її суто з філософських чи релігійних позицій.

Франкл був переконаний, що воля до смислу є природним прагненням людини, яке не суперечить ані волі до задоволення (Фройд), ані волі до влади (Адлер), а доповнює загальну картину, привносячи унікальний і незамінний елемент. Волю до смислу Франкл називав «найціннішим активом»** і вважав, що саме духовний вимір (без релігійного підтексту) робить нас людьми. У пошуках сенсу кожній людині приходить на допомогу особливий «орган» — сумління. Співвіднесення із сумлінням, що коріниться у духовному, дозволяє людині робити автентичний вибір і сягати сенсу.

---

«Якщо ми приймаємо людей такими, якими вони є, ми робимо їм гiрше. Якщо ж ми ставимося до них так, нiби вони такi, якими їм слiд бути, то допомагаємо їм стати такими, якими вони можуть стати»

Ґете

Людина з точки зору логотерапії

Антропологічна модель Віктора Франкла має три виміри — біологічний, психологічний і духовний. Франкл своїми теоретичними викладами, психотерапевтичною практикою і власним життям зробив зримим те, що:

• людина не визначається і не керується лише тілесними й психологічними потребами,
• вектор, спрямований у духовне (корисна духовна напруга — «ноодинаміка», як він її назвав), здатен піднести людину над, здавалося б, непереборними даностями життя.

Визначальним також є те, що духовна частина людського єства, на думку Франкла, є завжди здоровою («…осердя особистості пацієнта залишається недоторканим навіть у випадку психозу»**). Саме із таким кредо Франкл працював із пацієнтами, що мали навіть найважчі психічні захворювання. Завжди бачити здорову частину — бо вона точно є — позиція логотерапевта. Бачити безумовну гідність людини, людину в її потенційності, не лише якою вона є, а також якою вона може бути.

джерело

«Той, хто має причину жити, може витримати майже будь-які умови».

 

Простір Психологів

7 год ·

У концентраційному таборі нацисти йому дали номер: 119104, але те, що вони намагалися вбити - врятувало життя мільйонів

1942. Відень. Віктору Франклу було 37 років, він був шанованим психіатром із обширною практикою, майже завершеним "рукописом всього життя" та дружиною на ймення Тіллі, чий заразливий сміх не залишав байдужим нікого.

У нього був шанс втекти до Америки. Віза. Порятунок. Але його літні батьки не могли поїхати з ним. Тож він залишився.

За кілька місяців нацисти прийшли за ними всіма. Терезієнштадт. Потім Освенцим. Потім Дахау.

Рукопис, який він писав роками і був ретельно вшитий у підкладку його пальта - розірвали на шматки й спалили протягом кількох годин після прибуття.

Його життєва справа. Його мета. Перетворена на попіл.

Його одяг забрали. Його волосся поголили. Його ім'я стерли. На формі був лише номер: 119104.

Але ось чого нацисти не розуміли: ви можете забрати доробок людини, ви можете забрати її ім'я. Ви можете взяти все, що в неї є.

Але ви не можете взяти те, що вона знає.

І Віктор Франкл знав дещо про людський розум і це "дещо" не тільки зберегло його життя, а й породило революцію в психології.

Він помітив закономірність: у таборах чоловіки не просто вмирали від голоду чи хвороб. Вони вмирали від того, що здалися.

У той момент, коли в'язень втрачав свою причину вижити — своє «чому» — його тіло відмовляло за кілька днів.

Але чоловіки, які трималися за щось — дружину, яку потрібно знайти, дитину, яку потрібно знову побачити, книгу, яку потрібно написати, борг, який потрібно повернути, обіцянку, яку потрібно виконати — вони терпіли немислимі страждання.

Різниця полягала не у фізичній силі. Різниця була в сенсі.

Тож Франкл розпочав експеримент. Не в лабораторії. У бараках.

Він підходив до людей на межі відчаю та шепотів:

«Хто на тебе чекає?»

«Яка робота залишилася незавершеною?»

«Що б ти сказав своєму синові про те, як пережити це?»

Він не міг запропонувати їм їжі. Він не міг обіцяти їм свободи. У нього не було нічого матеріального, що можна було б дати.

Але він надавав те, що тюремники ніколи не могли б конфіскувати: привід побачити завтрашній день.

Один чоловік згадав свою дочку. Він вижив, щоби знайти її.

Інший згадав наукову проблему, над якою працював. Він вижив, щоби її вирішити.

Сам Франкл вижив, подумки у темряві бараків відтворюючи в пам'яті свій втрачений рукопис — сторінка за сторінкою, абзац за абзацом, параграф за параграфом.

Квітень 1945 року. Звільнення. Віктор Франкл важив 40 кг. Його ребра проглядали крізь шкіру. Тіллі не стало. Його матері — не стало. Його брата — не було серед живих.

Все, що він любив, було знищено і у нього були всі підстави для відчаю. Всі підстави здатися.

Натомість він сів і почав писати. Дев'ять днів поспіль.

Саме стільки часу йому знадобилося, щоби відтворити свій рукопис із пам'яті — той, який нацисти знищили трьома роками раніше.

Але тепер він містив те, чого не було в оригіналі: живий, дихаючий, незаперечний доказ того, що його теорія була істинною.

Він назвав це логотерапією — терапією через сенс.

Її основа була простою, але революційною: люди можуть пережити майже все, якщо у них є причина чому.

«Той, хто має причину жити, може витримати майже будь-які умови». ("He who has a why to live can bear almost any how.") Він запозичив ці слова у Ніцше, але довів їх істинність у пеклі.

1946. Книга опублікована. Німецькою мовою назва була «...trotzdem Ja zum Leben sagen» — «...Однак скажіть «Так» життю».

Англійською вона називалася «Людські пошуки сенсу».

Світ не був до неї готовий. Видавці спочатку відхилили її.

«Занадто хворобливо», — казали вони. «Хто захоче читати про концентраційні табори?»

Але повільно, тихо, вона почала поширюватися.

Терапевти читали її і плакали. В'язні читали її та знаходили надію.

Люди, які стикалися з розлученням, хворобами, банкрутством, депресією — читали її та відкривали, що їхні страждання можуть мати сенс.

Вплив був сейсмічним. Книга вже перекладена понад 50 мовами. Було продано понад 16 мільйонів примірників.

Бібліотека Конгресу назвала її однією з десяти найвпливовіших книг в Америці.

Але ось що важливіше за цифри продажів:

Незліченна кількість людей — люди, чиїх імен ми ніколи не дізнаємося — брали цю книгу в свої найпохмуріші моменти та знаходили привід продовжувати.

Тому що Віктор Франкл довів те, що нацисти намагалися спростувати:

Ви можете позбавити людину всього — свободи, сім'ї, їжі, майбутнього, надії — і все одно залишиться одна остання свобода:

Свобода вибирати, що все це означає.

Ви не можете контролювати те, що з вами відбувається, але ви завжди можете контролювати те, що ви робите із того, що з вами відбувається.

Сьогодні Віктора Франкла немає.

Але в лікарняних палатах, у терапевтичних кабінетах, у в'язницях, у тихі моменти, коли хтось вирішує, чи здаватися, чи продовжувати, його слова все ще актуальні:

«Коли ми більше не можемо змінити ситуацію, нам доводиться змінюватися самим».

«У людини можна забрати все, крім одного: останньої людської свободи — вибирати своє ставлення за будь-яких обставин».

Нацисти дали йому порядковий номер. Історія дала йому безсмертя.

Людина, яка втратила все, навчила світ, що сенс — це єдине, що ніхто і ніколи не може забрати.

В'язень 119104 не просто вижив.

Він перетворив свої страждання на джерело зцілення.

І, хтозна, може десь цієї ночі хтось, хто ледве тримається, прочитає його слова та вирішить протриматися ще один день.

Це не просто виживання. Це перемога над самою смертю.