Український рок виник на хвилі відлиги у суспільному житті. Спочатку його просували бітники (біґ-бітові групи), які виконували пісні в американській манері. Офіційно року в Україні не існувало – його не було ані в газетах, ні на афішах, ні на радіо або ТБ, ні у свідомості представників Міністерства культури. Що не завадило в 1960-х голосно заявити про себе українським рок-гуртам. На початку 70-х років їх або загнали в підпілля, як наприклад, “Еней”, – або перетворили на професійні ВІА.
Друга хвиля українського року (кінець 70-х – початок 80-х) – боролась за своє існування, як могла.
Утретє український рок відродився в епоху перебудови. Ближче до середини 80-х, коли у США свої культові альбоми видавали “Iron Maiden”, “Judas Prist” та “Metallica”, в Україні теж з’явились свої культові герої – “Брати Гадюкіни” та “ВВ” (Воплі Відоплясова). Брати Гадюкіни видали свою першу платівку українською мовою у 1989 році – цей альбом переписували з бабіни на бабіну, заслуховували, передавали з рук у руки, слухали по гуртожитках… І це був ефект бомби, що миттєво розірвалася. Музичний критик Артемій Троїцький називає Воплі Відоплясова, або, попросту, ВВ кращим рок-гуртом України 80-их років (альбом “Танці”, записаний у 1989-му та випущений на лейблі Фонограф, потрапив у книгу “100 магнітоальбомів радянського року” Олександра Кушніра). Їм на п’яти наступали інші рокери “Мертвій Півень”, “Гуцули”, “Плач Єремії”, “Кому Вниз”.
У Києві, Харкові та Львові рок-музику почали грати на початку 1960-х років. Таким чином, це ранній період існування рок-музики, яка зародилася у США в 50-х роках. У 60-х рок-н-рол тільки поширювався в Європі. Таке доволі раннє проникнення рок-н-ролу в Західну Україну стало можливе через деяке загальне послаблення радянського тоталітаризму із його антизахідною риторикою і боротьбою з космополітизмом та “преклонінням” молоді перед капіталістичним Заходом. Крім “ворожих” радіо-голосів Бі-Бі-Сі чи “Голосу Америки”, існували ще радіостанції Польщі, Румунії, Чехословаччини, які “крутили” рок-музику.
Музичний критик О. Євтушенко вважав, що рок-н-рол у Львові почали грати близько 1963 року. У 1963–1964 роках біґ-біт група, учасником якої був Ю. Шаріфов, уперше витіснила з клубу естрадний оркестр. Колектив Ю. Шаріфова першим в Україні, а може й у СРСР професійно грав на вечірках на електричних гітарах. Показово, що з усього СРСР швидше (у 1961 році) рок-групу утворили в “прозахідній” Латвії.
Чи не найбільш професійною біґ-біт групою 60-х у Львові Ілля “Лемко” Семенов називає “Лиси” під керуванням Чугунова. Вони зорганізувалися у студентських гуртожитках Політехніки на вул. Чистій, потім – як і група Ю. Шаріфова – перебралися в клуб будівельників “Газ”. “Лиси” одні з перших у Львові почали грати власні пісні. Сама назва “Лиси”, у множині, нагадує назви аналогічних західних біґ-бітових і ритм-н- блюзових гуртів: “The Shadows”, “The Searchers”, “The Hollies”, “The Kinks”, “The Troggs”, “The Animals”, “The Yardbirds” чи загальновідомі “The Beatles”. Серед піонерів біґ-біт/рок-музики у Львові того часу були Володимир Боярський, Юрій Павлов, славетний Борис Пивоваров, Євген Струц та інші. Характерною ознакою львівських музикантів усіх років, починаючи з ранніх 60-х, була висока виконавська майстерність і технічний рівень, витонченість, віртуозність виконання. Так, у Львові починав грати відомий як найвидатніший гітарист СРСР, якого Бі-Бі-Сі назвало “радянським Еріком Клептоном”, Борис Пивоваров. Він по 12-14 годин вдома вправлявся у грі на гітарі і, як подейкували, навіть у туалет ходив із нею. Згодом він був відомий із виступів з найстарішим у СРСР джазовим оркестром О. Лундстрема.
Бас-гітарист Юрій Павлов виступав у складі джазового “Тендер-блюзу” (Львів). Євген Струц брав участь у записі першої в СРСР рок-платівки у складі тульського “Електрона”. Ряд груп, які грали біґ-біт на танцях, не мали своєї назви – тоді ще не існувало такої традиції.
Наприкінці 1960-х – початку 1970-х років у Львові спостерігається бурхливий розвиток, бум біґ-біту і загалом рок-музики. На початку 70-х років кількість якісних виконавців і груп ще збільшилася, що дозволило окремим з них здобути всеукраїнську, і навіть всесоюзну популярність. На думку багатьох, безумовно найкращою львівською рок-групою того часу був “Ореол”, що з початку 70-х років грав у Будинку культури будівельників із її славетним лідером-гітаристом Олександром Балабаном. На думку інших, найкращою була “Арніка”, утворена 1972 року після злиття біґ-бітового ансамблю “Еврика” (керівник Юрій Варум) і гурту Львівського фізико-механічного інституту “Quo Vadis?”.
Панівним стилем у львівській і загалом українській рок-музиці 70-х став, на зміну біґ- біту, джаз-рок a-la “Chicago” і “Blood, Sweat & Tears”, а також блюз- і арт-рок. Саме в стилі джаз-року головно продовжувала розвиватися “Арніка” з сильною духовою секцією, а також гурти “Мандри” (заснований у 1970 році, відновлений у 2000-х як “The Mandry”), “Лабіринт” Ю. Варума, частково “Ватра” (1971 рік М. Мануляка та інші. Це були групи з великими інструментальними складами...
Більше можна прочитати ТУТ:
Немає коментарів:
Дописати коментар