Улюбленець Наполеона, масон і диявольський скрипаль.
Нікколо Паганіні (1782 -1840) — італійський скрипаль-віртуоз, композитор та гітарист. Один з найяскравіших особистостей музичної історії XVIII-XIX століть. З нього розпочну цикл історій «композитори доби романтизму». Народився в сім'ї Антоніо Паганіні і Терези Боччардо, 27 жовтня 1782 року в невеликому кварталі міста Генуї, у провулочку під назвою «Чорна кішка». Батько був вантажником у порту, проте пристрасно любив музику і грав на мандоліні та скрипці. Одного разу матері Ніколо приснився дивний сон: з'явився до неї ангел і запитав, яку милість від Бога вона хотіла б отримати. Оскільки глибоко віруюча жінка дуже любила музику, вона попросила божественного посланця про те, щоб її син Ніколо став великим музикантом. Розповідь про сон справила велике враження на її чоловіка, який і вирішив навчати свого сина, тим більше, малий мав неабиякий талант. Ніколо було 5 років, коли він починає вчитися грати на мандоліні, а в 6 р – бере в руки скрипку. Батько змушує сина займатися на інструменті цілими днями, не дозволяючи виходити на вулицю для ігор з однолітками, навіть замикає його в темній коморі, щоб той не втік від занять. У результаті, постійні заняття підірвали і без того погане здоров'я Ніколо, і періоди невтомної гри на скрипці чергуються з хворобами. Одного разу батько надовго закрив Ніколо у коморі без їжі і води, організм дитини не витримав нестачі кисню і перенапруги і хлопчик перестав подавати ознаки життя. Батьки вирішили, що він помер і готували його до поховання. Але на щастя поховати не встигли: під час церемонії прощання він раптом прокинувся від жалібної музики, сів в труні і дивився навколо з жахом в очах. Мати кинулася цілувати його і скоріше нагодувала. Наступного дня він знову був у коморі зі скрипкою. За дуже короткий час Ніколо досяг настільки великих успіхів, що слава про його надзвичайні здібності поширюється далеко за межі скромного провулка Чорної кішки. У восьмирічному віці Ніколо пише свою першу скрипкову сонату і кілька важких варіацій. Він грав на скрипці не тільки традиційні твори, але й імітував пташиний спів, сміх людей, мукання корови, звучання флейти, труби. Першим серйозним педагогом Паганіні стає генуезький поет, скрипаль і композитор Франческо Ньєкко. У десять років Ніколо протягом півроку бере 30 уроків у скрипаля Джакомо Кости, а також регулярно грає в церквах на недільних і святкових богослужіннях. Коли Ніколі 11 років, батько влаштовує перший публічний концерт, з умовою непогано підзаробити. Юний Паганіні грає власні композиції і варіації італійських народних пісень. Одного разу його привели на навчання до віртуоза Алессандро Ролло, той нездужав і не хотів нікого приймати. Паганіні в кімнаті поруч зі спальнею вчителя помітив написані ноти, узяв скрипку й почав грати. Це все ж таки змусило Ролло вийти до відвідувачів. Коли він побачив, що його концерт виконує дитина, заявив, що вже нічому навчити його не зможе – юний скрипаль майстерно володіє інструментом. У 18 років Паганіні має перші гастролі. Спочатку Ніколо виступає в Пармі - виступи проходять з величезним тріумфом. Після Парми він отримує запрошення виступити при дворі герцога Фердинанда Бурбонського. Батько Ніколо, розуміючи, що на таланті сина можна заробити непогані гроші, бере на себе організацію гастролей по всій Північній Італії. Паганіні з великим успіхом виступає у Флоренції, Пізі, Болоньї, Ліворно, Мілані. Як не дивно, але саме в юному віці народилися багато з його прославлених капріччіо, у яких простежується творче переосмислення скрипкових технічних прийомів і принципів у музиці, вперше введених італійським композитором Локателлі, які були швидше як технічні вправи. Двадцять чотири капризи Паганіні досі залишаються одним з найбільш унікальних явищ музичної культури скрипкового мистецтва, вражають нестримною пристрасністю, неймовірною сміливістю й оригінальністю мислення. Ці невеликі твори справили колосальний вплив, як на музикантів-сучасників, так і на композиторів майбутніх поколінь. У 19 років Паганіні залишає батьківський дім і переїжджає в Лукку. Продовжує з успіхом давати концерти, вдосконалюючи свою майстерність, і стає першою скрипкою. У цей час вперше закохується. Майже три роки він не гастролює, розважається грою на гітарі та скрипці, весь час проводячи з дамою свого серця (знатна дама, чиє ім'я він завжди приховував і з якою він прожив 3 роки в її маєтку в Тоскані). Тоді з'являються 12 сонат для скрипки та гітари і він знову повертається в Геную. Незабаром слава генуезького скрипаля докотилася до Елізи Бонапарт (сестри Наполеона), вона запрошує його на службу до її двору в якості скрипаля і диригента оркестру. Між ними спалахує пристрасть, яку вони ретельно мусять приховувати. Але Паганіні швидко охолов і вже за якийсь час захопився іншої сестрою Наполеона, чарівною Паоліною Боргезе. Проте і їх роман триває недовго. Поступово слава про Паганіні виходить за межі Італії. Багато європейських скрипалів приїжджають помірятися з ним силами, але ніхто з них не може стати його гідним конкурентом. Німець - Людвіг Шпор, що вважався в той час найкращим скрипалем Німеччини, приїхав спеціально до Італії, щоб почути Паганіні. У віці 46 років, на вершині слави, Паганіні вперше виїжджає за межі Італії. Його виступи в Австрії, Чехії, Німеччині, Франції, Англії та інших країнах Європи викликали захоплену оцінку передових діячів мистецтва. Ф. Шуберт і Г. Гейне, Й. Гете і О. Бальзак, Е. Делакруа і T. A. Гофман, Р. Шуман, Ф. Шопен, Г. Берліоз, Дж. Россіні, Дж. Майєрбер і багато інших видатних постатей того часу знаходилися під гіпнотичним впливом скрипки Паганіні. Для сучасників він здавався загадкою, феноменом. Одні вважали його генієм, інші - шарлатаном. По всій Європі ходили цілком серйозні плітки, нібито Паганіні продав душу дияволу, задля того, аби стати кращим скрипалем світу. Тому сприяла своєрідність його «демонічної» зовнішності та романтичні зв'язки зі знатними дамами. Католицьке духовенство переслідувало Паганіні за антиклерикальні висловлювання. Найвідомішою коханкою стає співачка Антонія Бьянкі, яка народила сина Ахілла. У батьківстві сумнівалися буквально всі, крім самого Паганіні. Він про дитину мріяв давно і в батьківство занурився з головою. Ніколо домігся опіки над хлопчиком і дав йому своє прізвище. Щоб забезпечити хлопчика і його майбутнє, Паганіні працював, як проклятий. Так, захмарні ціни на квитки стали приводом дорікнути Ніколо в жадібності. А тим часом "жадібний" Ніколо роздавав половину квитків безкоштовно - студентам-музикантам, а частину виручених грошей висилав родичам і віддавав на благодійність, щоб не витрачати зайвого на себе. Але, часом Паганіні, який досяг фінансового успіху, дозволяв собі широкі жести. Після концерту композитора Берліоза в Парижі у 1838 році розчулений Паганіні дав вказівку своєму банкіру видати Берліозу 20 000 франків на утримання. Адже всім було відомо, як бідував Берліоз. Паганіні мав колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Аматі, Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці, але найбільше любив скрипку роботи Гварнері, яку після смерті охрестили «Вдова Паганіні» (по заповіту передана у власність міста Генуя). Паганіні любив шокувати публіку і часто сам підрізав струни, щоб вони рвалися і грав на одній струні, деякі вірили, що за його спиною стоїть сам нечистий і водить рукою по струнах скрипки Паганіні. Ніколо Паганіні був членом масонської ложі і навіть написав масонський гімн, який виконав у ложі Великого Сходу Італії. Після смерті скрипаля (помер від туберкульозу) 27 травня 1840 року єпископ Ніцци заборонив церковне поховання останків композитора, назвавши його єретиком. Забальзамоване тіло декілька разів переховували, жодне місто не погоджувалося осквернити його останками свою землю, аж через 56 років після смерті з дозволу папи римського, Ніколо Паганіні був похований в Пармі. Присутні на церемонії запевняли, що мощі музиканта залишалися нетлінними, а коли його поховали, із могили долинали звуки скрипки.
Немає коментарів:
Дописати коментар