Віктор Косенко народився 24 листопада 1896 р. в Петербурзі у сім’ї генерал-майора. Невдовзі Косенки переїжджають до Варшави, де пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього композитора і піаніста. Тут розпочинається і його музичне становлення. По-перше, в атмосфері батьківського дому, де завжди співали українські народні пісні, виконували фортепіанні твори Ф. Шопена, Ф. Шуберта, П. Чайковського та інших; по-друге, в атмосфері яскравого музичного життя Варшави, де хлопець відвідував оперний театр, різноманітні концерти, чув гру видатних піаністів Ф.Бузоні, Й. Гофмана, С. Рахманінова, Ф. Крейслера та спів Ф. Шаляпіна, Л. Собінова, А. Нежданової, С.Крушельницької.
Перша світова війна змушує В.Косенка з матір’ю в 1914-му році переїхати до Санкт-Петербургу, де він навчається в Петербурзькій консерваторії відразу на 2-х факультетах: фортепіанному (клас І. Міклашевської) та композиторському (клас М. Соколова). Ректор консерваторії А. Глазунов висловився так: «Косенко Виктор, вновь поступающий в класс фортепиано И.С. Миклашевской. Прекрасные пианистические и композиторские способности, абсолютный слух. Можно принять в качестве ученика». І. Міклашевська теж добре характеризувала свого учня: «…талантливый музыкант, очень скромний и хорошо воспитанный». В стінах консерваторії Віктор Косенко наполегливо оволодіває музичними науками і здобуває міцні знання. Саме тут закладається теоретична основа його музичних поглядів. У Петербурзі Косенко знайомиться з музикою О. Скрябіна, Ф. Стравінського, С. Прокоф’єва, К. Дебюссі, Г. Малера, Р. Штрауса. Нові музичні напрямки вплинули на його композиторську творчість. Він пише фортепіанні поеми, прелюдії, мазурку. Його твори можна віднести до Срібного століття академічної української музики. Вони характеризуються музично-стильовими ознаками романтичного та пост-романтичного напрямку. Поєднання кращих досягнень європейської музики з національним українським мелосом — це принцип, яким завжди користуються українські композитори, бо українська академічна музика існує в контексті єдиного європейського процесу.
Після закінчення консерваторії в 1918 р. Косенко переїжджає до рідних у Житомир, який на той час був розвинутим культурним центром Волинської губернії. Там він розгортає велику виконавську, композиторську та педагогічну діяльність. Виступає як соліст і акомпаніатор. За спогадами сучасників, гра Віктора Степановича вражала внутрішньою силою і високим професіоналізмом: блискучою технікою в гармонії з втіленням художнього задуму.
Визнання творчості В.Косенка стає дедалі ширшим. У 1927 р. його запрошують до Харкова (тодішньої столиці України) на кілька авторських концертів. Вони проходять дуже успішно. У пресі з’являються позитивні відгуки. Харківські зустрічі дають поштовх для нових творчих злетів. 1927 р. можна вважати знаковим у творчості композитора, бо вперше в романсах він звертається до сучасної поезії. На слова П. Тичини пише романси «На майдані біля церкви», «Мобілізуються тополі», «Іду з роботи я». Високохудожні, майстерні, вони набувають широкої популярності.
У 1929 р. Косенко переїжджає до Києва, де розширюється коло творчих знайомств композитора. Він зближується з Б Лятошинським, Л. Ревуцьким, І. Паторжинським, М. Литвиненко-Вольгемут. Всі вони високо оцінюють музично-громадську та педагогічну діяльність Віктора Степановича.
Твори Косенка набувають все ширшу і ширшу популярність, а в 1935 році — раптово... їх вилучено з продажу та виконавства... , а також звідусіль забрано портрети композитора.
З одного боку це був час, коли політика правлячої Комуністичної партії була націлена на освіту широких мас, а з другого боку, коли в Україні панували сталінські репресії, масово знищувалися діячі церкви, науки та культури. Після цього Косенко прожив недовго — 3 роки і помер від важкої хвороби 3 жовтня 1938 р. Перед смертю нагороджений особисто М.Хрущовим Орденом Червоного Прапора, а після смерті, в тому ж році, увічнений постановою Уряду: надрукуванням всіх його творів, спорудженням на його могилі пам’ятника, встановленням стипендії ім. В.Косенка для найобдарованіших студентів Київської консерваторії і Житомирського музичного училища, присвоєнням ім’я Косенка цьому училищу, а згодом і Київській музичній школі №3.
