Сію вію посіваю – з Новим Роком Вас вітаю!
Хоча ми – українці, самобутня – самодостатня нація, з своєю батьківською мовою, своєю древньою минувшиною, своєю неповторною культурою, своєю світлою духовністю, а новий рік святкуємо за чужими звичаями.
Наші мудрі предки завжди жили в гармонії з матінкою-природою й бачили (відчували) кожен її подих. вони добре знали, що весна до нас, на наші землі, приходе лише після весняного рівнодення. Коли пробуджується від тепла матінка-земля і на ній починають з’являтися перші весняні квіти та зеленіти травичка, коли на деревах з’являються бруньки, та перші листочки, коли з нірок після зимових холодів виходять звірі, коли з вирію повертаються додому птахи, коли в цей час у наших пращурів розпочиналися польові роботи. наша матінка - земля за зиму добре відпочила, набралася достатньої кількості вологи й знов готова до нових народжень – до нового врожаю.
В сиву давнину наші пращури перші в світі обробили плугом землю, приручили коня, винайшли колесо та чимало іншого (про це добре підтверджують археологічні дослідження в Україні).
Тож вони були – першими хліборобами у світі й свій новий рік вони розпочинали з весняного рівнодення. В цей час розпочиналося у наших рідних – новолітування. Навіть і сьогодні це слово добре збереглося в українській мові. Коли ми, один одному бажаємо – многая літа. Тобто багато років життя. Чи в тому ж слові літопис у значені – літ опис. Тобто – опис про прожиті літа, та інші слова.
Напередодні нового хліборобського року, наші рідні святкували щедрий вечір.
З приходом християнства на Русь церква та влада боролися мечем та вогнем з тими, хто тримався батьківської віри та з древніми святами наших пращурів. Бачачи, що наш народ й надалі святкує предківські - природні свята та шанує древні звичаї церква вирішила частину українських народних свят взяти до свого християнського календаря. Таким чином церква та влада взяли їх під свій пильний контроль. I наші рідні свята отримали чужинське (християнське - іудейське) забарвлення. Хоча в біблії ви і не знайдете прикладів славлення природи та нашого роду.
Російська царська влада продовжила запеклу боротьбу з святами слов'ян, які є нащадками русичів, скитів, аріїв (оріїв). Петро і в 1699 році видав указ і вже з 1700 року в царстві московському (Росії) новий рік почали святкувати 1 січня. Цей календар Москви поширили і на Україну, за яким ми і по цей час живемо. Але розбіжності між юліанським та григоріанським календарями породили те, що в Україні зараз є новий рік і старий новий рік з різницею у два тижня. Тож зараз "мудрі" українці святкують два нових роки. I щедрий вечір відзначають 13 січня – на старий новий рік.
Якщо нас українців змусили (одурили) пастирі чужовір'я то в наших українських щедрівках й надалі співається:
щедрик, щедрик, щедрівочка
Українська народна пісня
Щедрик, щедрик, щедрівочка
прилетіла ластівочка
стала собі щебетати,
господаря викликати:
— вийди, вийди, господарю,
подивися на кошару,
там овечки покотились,
а ягнички народились.
в тебе товар весь хороший,
будеш мати мірку грошей.
хоч не гроші, то полова,
в тебе жінка чорноброва.
щедрик, щедрик, щедрівочка,
прилетіла ластівочка.
Виходить так, що русь насильно хрестили, а нас вже привчили, але ж ластівочка "нехрещена", як прилітала так і буде прилітати - лише весною. Пташину та й природу – не одуриш.
14 січня чоловіки та парубки ходять по хатам, по оселям та засівають зерном на добро. Хоча скажіть мені, чи добрий господар буде взимку в мерзлу землю, в кучугури снігу кидати зерно? Певно – ні. Добрий господар дорожить кожною зерниною, знаючи, що просто так нищити (марнувати) зерно не можна – то великий гріх. Хліб – це життя. і що посієш те й пожнеш – говорить мудра українська приказка…
А зараз ще за звичай ходять чоловіки та хлопці й посівають не лише зерном, а ще й крупою. То взагалі безглуздя. Посівати на добро крупою, не думаючи, що з крупи нічого не виросте. Таких посівальників женіть у три шиї. Вони вам посівають, хоча і взимку, не на добро, а на зло. Коли посівають крупою, то це говорить: - щоб у вас нічого не родило, ні в полі, ні в городі, ні в господі і щоб ви не мали діточок. ось так зараз засівають нам рідні чи сусіди - на "добро".
У наших предків засівали оселю чоловіки в українському вбрані та лише добірним зерном. Після засівання господарі ретельно збирали те зерно. А потім ним та зерном з дідуха - обрядово засівали першу ниву на своєму полі…
Ходячи по оселям – посівальники промовляли:
Сієм, сієм, посіваєм,
щастя - долі вам бажаєм!
у щасливій вашій хаті,
щоб ви всі були багаті,
щоб лежали на столі
паляниці немалі,
щоб були у вас ковбаси,
молоко і сало, й м'ясо,
і млинці, і пиріжки,
і пухнасті пампушки.
щоб були ви в цій оселі
і щасливі, і веселі!
сійся, родися,
жито, пшениця,
горох, чечевиця,
і всяка пашниця,
внизу корениста,
зверху колосиста,
щоб на майбутній рік
було більше, ніж торік.
щоб всього було доволі
і в коморі, і на полі.
сію, сію, посіваю,
з новим роком вас вітаю!
сію, сію, посіваю
з новим роком всіх вітаю!
щоб вам весело жилося,
щоб задумане збулося,
щоб ніколи не хворіли,
щоб нічого не боліло,
щоб у праці все горіло
та й в кишені шелестіло!
щоб, як квіти, ви цвіли
та сто років прожили!
Сьогодні у світі чимало народів повертаються до своїх предківських свят та традицій. і горді з того, що вони японці, китайці, індуси… А ми – українці, що взагалі не шануємо своїх пращурів? I що - нездатні ні нащо?... Якщо й надалі святкуємо не своє - а римське, візантійське, китайське, іудейське… Де ж тоді ми? Де ж повага до свого – рідного? Народ який не цінує предківські надбання - приречений на вимирання.
Наші предки передали нам – українцям свої світлі звичаї та традиції, тож повертаймося до них, повертаймося самі до себе, до свого українського "я"!..
В ньому – своя сила і правда, і воля та безсмертя роду нашого – українського!!!
Шановні друзі, вітаю вас, ваші родини та всю україну з прадавнім предківським (українським) Новим Роком!!!
Бажаю вам, вашим родинам та всій Україні - міцного козацького здоров'я, щастя, довголіття, світлої перемоги та всіляких гараздів!..
Автор: Святослав Щербина, Запоріжжя.
стаття про традиції нашого народу
Хоча ми – українці, самобутня – самодостатня нація, з своєю батьківською мовою, своєю древньою минувшиною, своєю неповторною культурою, своєю світлою духовністю, а новий рік святкуємо за чужими звичаями.
Наші мудрі предки завжди жили в гармонії з матінкою-природою й бачили (відчували) кожен її подих. вони добре знали, що весна до нас, на наші землі, приходе лише після весняного рівнодення. Коли пробуджується від тепла матінка-земля і на ній починають з’являтися перші весняні квіти та зеленіти травичка, коли на деревах з’являються бруньки, та перші листочки, коли з нірок після зимових холодів виходять звірі, коли з вирію повертаються додому птахи, коли в цей час у наших пращурів розпочиналися польові роботи. наша матінка - земля за зиму добре відпочила, набралася достатньої кількості вологи й знов готова до нових народжень – до нового врожаю.
В сиву давнину наші пращури перші в світі обробили плугом землю, приручили коня, винайшли колесо та чимало іншого (про це добре підтверджують археологічні дослідження в Україні).
Тож вони були – першими хліборобами у світі й свій новий рік вони розпочинали з весняного рівнодення. В цей час розпочиналося у наших рідних – новолітування. Навіть і сьогодні це слово добре збереглося в українській мові. Коли ми, один одному бажаємо – многая літа. Тобто багато років життя. Чи в тому ж слові літопис у значені – літ опис. Тобто – опис про прожиті літа, та інші слова.
Напередодні нового хліборобського року, наші рідні святкували щедрий вечір.
З приходом християнства на Русь церква та влада боролися мечем та вогнем з тими, хто тримався батьківської віри та з древніми святами наших пращурів. Бачачи, що наш народ й надалі святкує предківські - природні свята та шанує древні звичаї церква вирішила частину українських народних свят взяти до свого християнського календаря. Таким чином церква та влада взяли їх під свій пильний контроль. I наші рідні свята отримали чужинське (християнське - іудейське) забарвлення. Хоча в біблії ви і не знайдете прикладів славлення природи та нашого роду.
Російська царська влада продовжила запеклу боротьбу з святами слов'ян, які є нащадками русичів, скитів, аріїв (оріїв). Петро і в 1699 році видав указ і вже з 1700 року в царстві московському (Росії) новий рік почали святкувати 1 січня. Цей календар Москви поширили і на Україну, за яким ми і по цей час живемо. Але розбіжності між юліанським та григоріанським календарями породили те, що в Україні зараз є новий рік і старий новий рік з різницею у два тижня. Тож зараз "мудрі" українці святкують два нових роки. I щедрий вечір відзначають 13 січня – на старий новий рік.
Якщо нас українців змусили (одурили) пастирі чужовір'я то в наших українських щедрівках й надалі співається:
щедрик, щедрик, щедрівочка
Українська народна пісня
Щедрик, щедрик, щедрівочка
прилетіла ластівочка
стала собі щебетати,
господаря викликати:
— вийди, вийди, господарю,
подивися на кошару,
там овечки покотились,
а ягнички народились.
в тебе товар весь хороший,
будеш мати мірку грошей.
хоч не гроші, то полова,
в тебе жінка чорноброва.
щедрик, щедрик, щедрівочка,
прилетіла ластівочка.
Виходить так, що русь насильно хрестили, а нас вже привчили, але ж ластівочка "нехрещена", як прилітала так і буде прилітати - лише весною. Пташину та й природу – не одуриш.
14 січня чоловіки та парубки ходять по хатам, по оселям та засівають зерном на добро. Хоча скажіть мені, чи добрий господар буде взимку в мерзлу землю, в кучугури снігу кидати зерно? Певно – ні. Добрий господар дорожить кожною зерниною, знаючи, що просто так нищити (марнувати) зерно не можна – то великий гріх. Хліб – це життя. і що посієш те й пожнеш – говорить мудра українська приказка…
А зараз ще за звичай ходять чоловіки та хлопці й посівають не лише зерном, а ще й крупою. То взагалі безглуздя. Посівати на добро крупою, не думаючи, що з крупи нічого не виросте. Таких посівальників женіть у три шиї. Вони вам посівають, хоча і взимку, не на добро, а на зло. Коли посівають крупою, то це говорить: - щоб у вас нічого не родило, ні в полі, ні в городі, ні в господі і щоб ви не мали діточок. ось так зараз засівають нам рідні чи сусіди - на "добро".
У наших предків засівали оселю чоловіки в українському вбрані та лише добірним зерном. Після засівання господарі ретельно збирали те зерно. А потім ним та зерном з дідуха - обрядово засівали першу ниву на своєму полі…
Ходячи по оселям – посівальники промовляли:
Сієм, сієм, посіваєм,
щастя - долі вам бажаєм!
у щасливій вашій хаті,
щоб ви всі були багаті,
щоб лежали на столі
паляниці немалі,
щоб були у вас ковбаси,
молоко і сало, й м'ясо,
і млинці, і пиріжки,
і пухнасті пампушки.
щоб були ви в цій оселі
і щасливі, і веселі!
сійся, родися,
жито, пшениця,
горох, чечевиця,
і всяка пашниця,
внизу корениста,
зверху колосиста,
щоб на майбутній рік
було більше, ніж торік.
щоб всього було доволі
і в коморі, і на полі.
сію, сію, посіваю,
з новим роком вас вітаю!
сію, сію, посіваю
з новим роком всіх вітаю!
щоб вам весело жилося,
щоб задумане збулося,
щоб ніколи не хворіли,
щоб нічого не боліло,
щоб у праці все горіло
та й в кишені шелестіло!
щоб, як квіти, ви цвіли
та сто років прожили!
Сьогодні у світі чимало народів повертаються до своїх предківських свят та традицій. і горді з того, що вони японці, китайці, індуси… А ми – українці, що взагалі не шануємо своїх пращурів? I що - нездатні ні нащо?... Якщо й надалі святкуємо не своє - а римське, візантійське, китайське, іудейське… Де ж тоді ми? Де ж повага до свого – рідного? Народ який не цінує предківські надбання - приречений на вимирання.
Наші предки передали нам – українцям свої світлі звичаї та традиції, тож повертаймося до них, повертаймося самі до себе, до свого українського "я"!..
В ньому – своя сила і правда, і воля та безсмертя роду нашого – українського!!!
Шановні друзі, вітаю вас, ваші родини та всю україну з прадавнім предківським (українським) Новим Роком!!!
Бажаю вам, вашим родинам та всій Україні - міцного козацького здоров'я, щастя, довголіття, світлої перемоги та всіляких гараздів!..
Автор: Святослав Щербина, Запоріжжя.
стаття про традиції нашого народу
Немає коментарів:
Дописати коментар