Я з України

Мені казали "прівєт",
Мені казали "здравствуй"
І "давай до свіданья"
Казали мені.
І все це було б нормально,
Все б це було не страшно,
Якби це було у Пітєрі,
Або у Москві.
Але такими словами
Мене стрічає столиця
Жовтоблакитної країни,
Що чекає на транш
Вона чомусь не розуміє
Моєї мови:
Коли я кажу "привіт",
Мене питають "ти са Львова?"

Приспів:
Ні, я з України — це навпроти Європи,   |
Це там, де Хрещатик, це там, де Дніпро. |
Ні, я з України — проти вас я не проти, |
Але мені треба знати, хто тут хто...    |
Так, я з України! Так, я з України!     | (2)

І на стіні колгоспник
Каже "все пучком",
І кожен день розпочинається
Кіном,
І сорочина біла,
І мова солов'їна,
На усіх каналах —
"Добрий вєчєр, Україна"
І як тут бути, на що чекати,
Одна земля — і Донбас, і Карпати,
Але не чує мене країна —
Моя мова просто класна, а не солов'їна.

Приспів. (2)
текст тут

Фестиваль гуртків та колективів художньої самодіяльності

На Фестивалі гуртків та колективів художньої самодіяльності 

хор "Дружба" БЗШ І-ІІІ ст.. № 7 показав високу виконавську майстерність, 

виконавши українську народну пісню «Веснянка»  у сучасному аранжуванні

під керівництвом Волошенко Олени Іванівни

Положення про фестиваль

20 березня весняне рівнодення – початок нового року за звичаями наших предків

Сію вію посіваю – з Новим Роком Вас вітаю!

Хоча ми – українці, самобутня – самодостатня нація, з своєю батьківською мовою, своєю древньою минувшиною, своєю неповторною культурою, своєю світлою духовністю, а новий рік святкуємо за чужими звичаями.

Наші мудрі предки завжди жили в гармонії з матінкою-природою й бачили (відчували) кожен її подих. вони добре знали, що весна до нас, на наші землі, приходе лише після весняного рівнодення. Коли пробуджується від тепла матінка-земля і на ній починають з’являтися перші весняні квіти та зеленіти травичка, коли на деревах з’являються бруньки, та перші листочки, коли з нірок після зимових холодів виходять звірі, коли з вирію повертаються додому птахи, коли в цей час у наших пращурів розпочиналися польові роботи. наша матінка - земля за зиму добре відпочила, набралася достатньої кількості вологи й знов готова до нових народжень – до нового врожаю.

В сиву давнину наші пращури перші в світі обробили плугом землю, приручили коня, винайшли колесо та чимало іншого (про це добре підтверджують археологічні дослідження в Україні).
Тож вони були – першими хліборобами у світі  й свій новий рік вони розпочинали з весняного рівнодення. В цей час розпочиналося у наших рідних – новолітування. Навіть і сьогодні це слово добре збереглося в українській мові. Коли ми, один одному бажаємо – многая літа. Тобто багато років життя. Чи в тому ж слові літопис у значені – літ опис. Тобто – опис про прожиті літа, та інші слова.

Напередодні нового хліборобського року, наші рідні святкували щедрий вечір.
З приходом християнства на Русь церква та влада боролися мечем та вогнем з тими, хто тримався батьківської віри та з древніми святами наших пращурів. Бачачи, що наш народ й надалі святкує предківські - природні свята та шанує древні звичаї церква вирішила частину українських народних свят взяти до свого християнського календаря. Таким чином церква та влада взяли їх під свій пильний контроль. I наші рідні свята отримали чужинське (християнське - іудейське) забарвлення. Хоча в біблії ви і не знайдете прикладів славлення природи та нашого роду.

Російська царська влада продовжила запеклу боротьбу з святами слов'ян, які є нащадками русичів, скитів, аріїв (оріїв). Петро і в 1699 році видав указ і вже з 1700 року в царстві московському (Росії) новий рік почали святкувати 1 січня. Цей календар Москви поширили і на Україну, за яким ми і по цей час живемо. Але розбіжності між юліанським та григоріанським календарями породили те, що в Україні зараз є новий рік і старий новий рік з різницею у два тижня. Тож зараз "мудрі" українці святкують два нових роки. I щедрий вечір відзначають 13 січня – на старий новий рік.

Якщо нас українців змусили (одурили) пастирі чужовір'я то в наших українських щедрівках й надалі співається:
щедрик, щедрик, щедрівочка

Українська народна пісня
Щедрик, щедрик, щедрівочка
прилетіла ластівочка
стала собі щебетати,
господаря викликати:
— вийди, вийди, господарю,
подивися на кошару,
там овечки покотились,
а ягнички народились.
в тебе товар весь хороший,
будеш мати мірку грошей.
хоч не гроші, то полова,
в тебе жінка чорноброва.
щедрик, щедрик, щедрівочка,
прилетіла ластівочка.

Виходить так, що русь насильно хрестили, а нас вже привчили, але ж ластівочка "нехрещена", як прилітала так і буде прилітати - лише весною. Пташину та й природу – не одуриш.

14 січня чоловіки та парубки ходять по хатам, по оселям та засівають зерном на добро. Хоча скажіть мені, чи добрий господар буде взимку в мерзлу землю, в кучугури снігу кидати зерно? Певно – ні. Добрий господар дорожить кожною зерниною, знаючи, що просто так нищити (марнувати) зерно не можна – то великий гріх. Хліб – це життя. і що посієш те й пожнеш – говорить мудра українська приказка…

А зараз ще за звичай ходять чоловіки та хлопці й посівають не лише зерном, а ще й крупою. То взагалі безглуздя. Посівати на добро крупою, не думаючи, що з крупи нічого не виросте. Таких посівальників женіть у три шиї. Вони вам посівають, хоча і взимку, не на добро, а на зло. Коли посівають крупою, то це говорить: - щоб у вас нічого не родило, ні в полі, ні в городі, ні в господі і щоб ви не мали діточок. ось так зараз засівають нам рідні чи сусіди - на "добро".

У наших предків засівали оселю чоловіки в українському вбрані та лише добірним зерном. Після засівання господарі ретельно збирали те зерно. А потім ним та зерном з дідуха - обрядово засівали першу ниву на своєму полі…

Ходячи по оселям – посівальники промовляли:

Сієм, сієм, посіваєм, 
щастя - долі вам бажаєм! 
у щасливій вашій хаті, 
щоб ви всі були багаті, 
щоб лежали на столі 
паляниці немалі, 
щоб були у вас ковбаси, 
молоко і сало, й м'ясо, 
і млинці, і пиріжки, 
і пухнасті пампушки. 
щоб були ви в цій оселі 
і щасливі, і веселі!
сійся, родися, 
жито, пшениця, 
горох, чечевиця, 
і всяка пашниця, 
внизу корениста, 
зверху колосиста, 
щоб на майбутній рік 
було більше, ніж торік. 
щоб всього було доволі 
і в коморі, і на полі.
сію, сію, посіваю,
з новим роком вас вітаю! 
сію, сію, посіваю 
з новим роком всіх вітаю! 
щоб вам весело жилося, 
щоб задумане збулося, 
щоб ніколи не хворіли, 
щоб нічого не боліло, 
щоб у праці все горіло 
та й в кишені шелестіло! 
щоб, як квіти, ви цвіли 
та сто років прожили!

Сьогодні у світі чимало народів повертаються до своїх предківських свят та традицій. і горді з того, що вони японці, китайці, індуси… А ми – українці, що взагалі не шануємо своїх пращурів? I що - нездатні ні нащо?... Якщо й надалі святкуємо не своє - а римське, візантійське, китайське, іудейське… Де ж тоді ми? Де ж повага до свого – рідного? Народ який не цінує предківські надбання - приречений на вимирання.

Наші предки передали нам – українцям свої світлі звичаї та традиції, тож повертаймося до них, повертаймося самі до себе, до свого українського "я"!.. 

В ньому – своя сила і правда, і воля та безсмертя роду нашого – українського!!!

Шановні друзі, вітаю вас, ваші родини та всю україну з прадавнім предківським (українським) Новим Роком!!!

Бажаю вам, вашим родинам та всій Україні - міцного козацького здоров'я, щастя, довголіття, світлої перемоги та всіляких гараздів!..


Автор: Святослав Щербина, Запоріжжя.
стаття про традиції нашого народу