Однією з головних проблем, які стоять на заваді розвитку освіти є те, що тут головне – зробити свою роботу видимою чи просто зробити видимість роботи. Це системне викривлення призводить до появи пастки «мовчазного вола» та феномену «півня».
У нашій системі освіти дуже виразно простежується пастка «мовчазного вола».
Людина працює за трьох і мовчки тягне найважчий віз, але… Замість заслуженої винагороди чи бодай визнання, її лише дужче навантажують. Тиху, надійну та якісну роботу система сприймає як належне, залишаючи її автора в тіні.
На противагу цьому існує феномен «півня». Такий працівник веде виключно показову діяльність та ефектно галасує про власні «успіхи». Його логіка проста: головне — гучно прокукурікати, а там хай хоч і не світає.
Унаслідок цієї несправедливості «воли» остаточно втрачають мотивацію та ініціативність. Вони бачать несправедливість: хто тягне, того й поганяють, а винагороджують тих, хто лише імітує причетність до вирішення проблем.
«Гей-гей, воли! Чого ж ви стали?»
Степан Руданський
Переважній більшості колег уже набридло, що їх змушують «робити свою роботу видимою»(виставляти відосіки, фотозвітики тощо). Це щодня забирає у них неймовірну кількість енергії, яку вони могли б витратити на реалізації інноваційних ідеї чи досягнення реальних результатів з учнями.
Коли ми вимагаємо від учителя такої демонстративності як стандартної практики, ми по суті орієнтуємо на створення суспільства галасу та випендрьожу. У такому суспільстві помічають лише найгучніших, а реальний внесок знецінюється на користь медійного шуму навколо нього
Немає коментарів:
Дописати коментар