Maksim MykhajlenkoСоюз освітян України
Новорічно - саркастичне. Погляд на діяльність МОН через призму законів Паркінсона.
Діяльність МОН і профільних депутатських комісій ВР — це не просто “управління освітою”. Це живий навчальний посібник з Законів Паркінсона, тільки без бібліографії й з бюджетом.
Є в Паркінсона проста думка: бюрократія не потребує реальної роботи, щоб розростатися. Вона потребує процесу. А процес вона собі завжди намалює.
1) Робота розширюється, щоб заповнити весь виділений час
У нормальному світі люди кажуть: “потрібно покращити навчання”.
У світі Міністерства Обов’язкових Несинітнець це звучить інакше: “потрібно створити дорожню карту, план-графік, порядок взаємодії, інструкцію до інструкції і ще один вебінар, щоб пояснити попередній вебінар”.
У світі Міністерства Обов’язкових Несинітнець це звучить інакше: “потрібно створити дорожню карту, план-графік, порядок взаємодії, інструкцію до інструкції і ще один вебінар, щоб пояснити попередній вебінар”.
Тому будь-яка реформа в освіті магічно перетворюється на серіал:
- сезон 1 — “пілот”,
- сезон 2 — “масштабування”,
- сезон 3 — “уточнення”,
- сезон 4 — “внесення змін”,
- сезон 5 — “оптимізація процесів”,
- а фінал один: вчитель знову сидить уночі й заповнює щось у черговому кабінеті.
2) Штат росте незалежно від сенсу
Паркінсон пояснював це геніально просто: чиновник хоче підлеглого, а не конкурента. І чиновники чудово вміють створювати роботу один одному.
Ось вам і вічний двигун: лист → погодження → зауваження → доопрацювання → повторне погодження → протокол → план заходів → звіт про виконання плану → довідка про підготовку звіту.
Ось вам і вічний двигун: лист → погодження → зауваження → доопрацювання → повторне погодження → протокол → план заходів → звіт про виконання плану → довідка про підготовку звіту.
І кожен крок потребує відповідального, координатора, адміністратора, модератора, “власника процесу” і, звісно, “комунікаційника”, який напише пост: “сьогодні ми зробили важливий крок”.
Крок куди? Неважливо. Головне — крок, імітація діяльності.
3) Закон тривіальності: чим дрібніше питання — тим більше галасу
Найкраще в Паркінсона — про “вело-сараї”: великі й складні проблеми не хочеться чіпати, бо там потрібні мозок, відповідальність і конфлікти. А от дрібниці — це свято демократії.
Тому коли освітяни намагаються говорити про головне — що, навіщо і як навчати, — нам підсовують “високу дискусію” про те, “як правильно оцінювати”.
Бо оцінювання — це ідеальна тема:
- звучить розумно,
- не потребує грошей на реальні зміни,
- дає купу паперу,
- і дозволяє робити вигляд, що система керована.
Ніби проблема країни в тому, що ми неправильно рахуємо трійки, а не в тому, що фундамент тріщить.
4) Комісії та комітети: фабрика “не-результату”
Окрема насолода — депутатські комісії. Це такий формат, де відповідальність розчиняється, як цукор у чаї.
Комісія завжди може сказати:
- “ми обговорили”,
- “ми напрацювали бачення”,
- “ми сформували рекомендації”,
- “ми створили робочу групу”.
І все це правда. Просто є нюанс: це не результат. Це ритуал, щоб виглядати зайнятими.
Як це впізнати без Паркінсона і без кандидатської
Є три прості ознаки, що Паркінсон прямо зараз пише вашу освітню політику:
- Кількість форм і звітів росте, навіть якщо навчання не покращується.
- Час вчителя йде на адміністрування, а не на підготовку до уроків.
- Порядок денний забитий дріб’язком, бо за дріб’язок не саджають і не звільняють.
Висновок
Паркінсон — це закони розвитку бюрократії. Це інструкція до того, що станеться, якщо:
- немає ліміту на звітність,
- немає персональної відповідальності за результат,
- і немає механізму “не спрацювало — закрили”.
Тому Міністерство Обов’язкових Несинітнець буде будувати “системи”, “кабінети” і “матриці” рівно доти, доки ми не поставимо просте питання:
де навчальний ефект, де дані, де відповідальні, і чому вчитель став оператором чужої бюрократії?
де навчальний ефект, де дані, де відповідальні, і чому вчитель став оператором чужої бюрократії?
Бо якщо цього не зробити, то в нас буде ідеальна цифрова держава:
діти — в реєстрі, вчителі — в журналах, депутати — у фотозвітах.
А знання… знання, як завжди, “на наступному етапі реформи”.
діти — в реєстрі, вчителі — в журналах, депутати — у фотозвітах.
А знання… знання, як завжди, “на наступному етапі реформи”.
