пʼятниця, 1 грудня 2023 р.

Андріївські вечорниці: від давнини до сьогодення

 

30 листопада вшановують пам’ять святого Андрія Первозванного, але звичаї та обряди в цей день мають дохристиянський період: ворожіння на долю, заклинання, кусання калити. Саме Калитою називали наші предки андріївські вечорниці за назвою обрядового коржа.

Після тяжких робочих буднів молодь, нарешті, могла дозволити собі відпочити та погуляти. Парубки та дівчата заздалегідь збиралися та радилися, як провести свято. Найчастіше оселю винаймали у вдови або одруженої пари без дітей, за що платили грішми або продуктами. На вечорниці починали ходити ще у підлітковому віці: дівчата – з 14 років, а хлопці – з 16 років.

Чарівне дійство випікання калити

Збиралися дівчата разом у хаті та розпочинали випікання калити. Пекли її всі разом, скільки б дівчат не було – хоч десять, двадцять, адже кожна мала взяти участь у приготуванні. Місили тісто всі по черзі, починаючи від найстаршої. Зверху оздоблювали калиту сухими вишнями чи родзинками. Випікали з прісного тіста у вигляді тонкого коржа круглої форми: додавали мед та мак. Дрова в печі за традицією розкладали тільки навхрест: це символ сонця, вогню. Вогонь здійснює священний акт – випікає калиту.

Але на цьому приготування не закінчувалося, адже кожна брала з собою різноманітні продукти, з яких пізніше готували пісні страви: вареники з капустою, рибу, пшоняну чи гречану кашу, голубці, капусту і т.д.

Я приїхав калити кусати

Після того, як Калита була спечена, до хати могли завітати парубки. І тут розпочиналися ігри та танці. Калиту підвішували до стелі й закріплювали на сволоку, щоб можна було опускати та підіймати залежно від зросту.   За правилами цієї гри треба було відкусити калити,  не допомагаючи собі руками, і при цьому не засміятися. Котра дівчина або парубок засміються, перш ніж відкусити коржа, тих обмазували сажею. Гра тривала допоки всі не спробували своєї удачі, навіть господарі дому.

А що доленька розкаже?

Завершальним етапом святкування було ворожіння. Дівчата довго чекали часу, адже саме в ніч на Андрія можна було дізнатися свою долю. Ворожіння були з водою, вогнем, зерном, особистими речами та тваринами. Може, не зовсім щиро вірили у ворожіння, але все ж десь там, глибоко в душі, кожна хотіла пізнати свою долю.

Після вечері дівчата поспішають до річки, встромляють руку в ополонку і шукають, чи не трапиться що. Коли знайде шматочок тканини, то вийде за ткача, коли трісочку – за теслю, соломинку – за хлібороба, ремінця – за шевця.

На Поліссі дівчата вибігали з першим млинцем на подвір’я і слухали, де гавкає собака – туди й заміж піде. А щоб дізнатися, якого фаху буде майбутній чоловік, запускали в хату півня, попередньо розсипавши пшеницю. Окремо ставили люстерко та наливали в миску води. Якщо півень клюне пшениці – буде майбутній чоловік господарем, гляне в люстерко – буде ледарем, а нап’ється води – п’яницею.

Нині традиції та звичаї відновлюються, про що свідчать народні гуляння та святкування. Звісно, до обрядів ми ставимося уже зовсім інакше, але традиції та звичаї – це той місток, який об’єднує наше минуле та сьогодення.

Анна Літвінчук

Немає коментарів:

Дописати коментар