З Новим роком!

 

Союз освітян України

Olena V. Kniazeva  · 20 год  · 

Наступний рік я оголошую Роком Здорового глузду.

А Ви пропонуйте свої варіанти.

Вітати немає з чим. А святкувати необхідно. Харків надає приклад.

Життя має перемогти.

Хитрість і мудрість - мистецтво неможливого - і є політика.

Формування майбутнього сьогодні, в цей момент, на цьому уроці - і є педагогика.

Уявляєте відповідальність?

Домінування емоцій в політиці і педагогіці призводять до прикрих помилок, зневіри і розпачу.

Здоровий цинізм, ґрунтовні знання, вміння бачити на два кроки наперед, розуміння цінності життя, #здоровийГлузд

най допоможуть всім нам у 2025 визначити, нарешті, що є для нас перемога, що ми бажаємо для своїх дітей та для себе.

Всім здоров'я і миру.

Бережіть себе і дітей.

З Новим роком!

14 важливих принципів життя

 

14 важливих принципів життя

1. Принцип дзеркала.

Перш ніж критикувати інших, погляньте на себе.

2. Принцип болю.

Той, хто ображений, часто несвідомо завдає болю іншим.

3. Принцип високої дороги.

Ми стаємо кращими, коли поводимося з іншими краще, ніж вони поводяться з нами.

4. Принцип бумеранга.

Допомагаючи іншим, ми допомагаємо і собі.

5. Принцип молотка.

Не варто бити молотком муху на лобі співрозмовника.

6. Принцип співпереживання.

Замість того, щоб ставити когось на місце, уявіть себе на його місці.

7. Принцип навчання.

Кожна людина, яку ми зустрічаємо, може навчити нас чогось нового.

8. Принцип харизми.

Люди тягнуться до тих, хто щиро цікавиться ними.

9. Принцип десяти балів.

Віра в потенціал інших допомагає їм розкрити свої найкращі якості.

10. Принцип поваги.

Спочатку проявіть увагу й турботу, а вже потім переходьте до конфліктів.

11. Принцип непохитності.

Довіра – це основа будь-яких стосунків.

12. Принцип ліфта.

У взаєминах ми або підносимо людей вгору, або тягнемо їх вниз.

13. Принцип пріоритетів.

Не дозволяйте обставинам бути важливішими за стосунки.

14. Принцип самокритики.

Якщо у Боба проблеми з усіма, ймовірно, найбільша проблема – це сам Боб.

З просторів інтернету.

Корисні поради батькам напередодні свят: " Чи потрібні дітям дива під час війни? "

 

Оксана Муха — Во Вифлеємі зоря сіяє . Колядка

 

Оксана Муха — Во Вифлеємі зоря сіяє 

Тост друзям. Авторська пісня Микола Гонзір

 

Тост друзям

Щедрик у виконанні баса

 

Про освіту, наболіле

 Григорій Громко

  

Про освіту, наболіле

30 років українська освіта знаходиться в колі перманентних "реформ", які, незважаючи на благі цілі, не змінили нашу освіту на краще. Чому?

Українська система освіти останнім часом піддається тотальній критиці з боку суспільства, наявні індикатори показують постійний регрес у набутті базових освітніх навичок. Так, у деякій мірі цьому є причиною об'єктивні обставини — пандемія COVID-2019 та війна, але і у 2018 році дослідження PISA показало, що освіта наших учнів є дуже далекою від тих орієнтирів, які Україна визначила для себе.

З 2017 року в освіті Україні впроваджується концепція Нової Української Школи(НУШ), яка має на меті створити таку школу, в якій учні хотіли б вчитися, а вчителі — вчити. Саме задля цієї мети протягом 7 років було напрацьовано певну законодавчу базу, яка включає профільні закони та нормативні документи, які регламентують освітню діяльність у нових умовах. Ми маємо, без сумніву, прекрасні закони "Про освіту", "Про повну загальну середню освіту"(у цьому дописі мова йтиме саме про шкільну освіту), Державні стандарти початкової, базової середньої та старшої профільної освіти, освітні та модельні програми, підручники, але явного покращення освітніх показників немає. Звичайно, що дехто скаже, що варто почекати 2029-2030 років, коли закінчать навчатися перші класи НУШ, що система освіти досить консервативна, і результати варто чекати у 2030-2040-их роках (це мені нагадує байку про Ходжу Насреддина, віслюка і падишаха).

Чому не діють реформи?

Ключове — у суспільстві відсутній запит на якісну освіту. У всі часи якісна освіта виступала в ролі такого собі "соціального ліфту", за допомогою якого можна було здобути високий соціальний статус та можливості для комфортного і безбідного існування. Чи надає освіта в Україні такі можливості? На жаль, ні.

Запит на якісну освіту визначається престижністю і рівнем оплати висококваліфікованої праці, тобто такої, яка надає змогу отримувати максимальну додану вартість на одиницю виробленої продукції. Дехто відразу запитає — а як же невиробнича сфера? Насправді все має свою ціну, і послуги продаються не гірше, ніж товари, вироблені на заводах і фабриках, і навіть науковці-гуманітарії є важливими, оскільки розвиток науки, так само як і розвиток технологій та виробництва визначають статус держави у сучасному світі.

Кваліфікація — це досвід і освіта, якщо досвід є сумою набутих під час професійної діяльності умінь та навичок, то освіта передбачає більш-менш тривалий процес здобуття знань, формування навичок та ціннісних орієнтирів.

Отже оцінка значимості професії визначається рівнем оплати праці, а престиж освіти є її оцінкою різними суспільними категоріями, і саме престиж освіти є підґрунтям запиту на якісну освіту, і як наслідок - на ставлення учнів та їх батьків до навчальної діяльності та мотивацію до здобуття освіти.

В українських реаліях у ієрархії професій та системі оплати праці, де ці питання врегульовані державою, існує "зрівнялівка" та підміна понять.

Посадові оклади визначаються тарифною сіткою, яку затверджує Кабінет Міністрів. Тарифна сітка визначає розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників. І тут ми маємо перший "фокус" — тарифна ставка І розряду складає 3195 грн, і це при тому, що встановлена законом про Держбюджет 2025 року мінімальна заробітна плата становить 8 000 грн. Всі наступні тарифні розряди визначаються множенням на певний коефіцієнт, і до 14 тарифного розряду включно, тарифні ставки менші за мінімальну заробітну плату.

Щодо вчителів:

- вища категорія - 14 розряд;

- перша категорія - 13 розряд;

- друга категорія - 12 розряд;

- без категорії - 10-11 розряд;

14 тарифний розряд — 7 732 гривні, 10 тарифний розряд — 5 815 грн. Щоб вчителям не було так сумно і вони не покинули працювати в школі. ще у 2017 році урядом було встановлено доплату у розмірі 10% тарифної ставки, тобто 14-ий розряд — 8 505 грн., 10-ий розряд — 6 396 грн.(це до вирахування податків). Ви ще не забули, що мінімальна зарплата 8 000 грн? Так, ще є доплата за "престижність педагогічної праці"(смішно, чи не так?) у розмірі від 5 до 30% тарифної ставки, але її фінансування не передбачено чинною формулою розрахунку освітньої субвенції, тобто вона виплачується за рахунок коштів засновника закладу освіти.

Так держава визначає престиж освіти.

Може у наукових працівників ситуація краща? Поглянемо — у доцента університету 19-й розряд, тобто 10 927 грн., з урахуванням підвищення окладів за Постановою № 36 оклад доцента становить 12 129 грн. У професора (20-й розряд) оклад з урахуванням Постанови № 36 - 12 909 грн. Звичайно, що ці розрахунки не враховують доплат за звання, науковий ступінь та стаж, але це доплати, а ми говоримо про ставки.

Так, в Україні війна, але поглянемо на середні зарплати деяких категорій працівників у 2024 році (за даними work.ua), для яких не потрібно мати вищої освіти:

- офіціант — 20 000 грн.;

- касир — 18 500 грн.;

- охоронник(сторож) - 15 000 грн.;

- прибиральник — 12 000 грн.

Яка може бути мотивація до навчання та здобуття освіти, коли випускник університету має заробітну плату у рази меншу, ніж працівник з низьким рівнем кваліфікації? Так, йому пообіцяють, що через 20 років, коли він буде працювати на півтори ставки, він теж зможе отримувати 12 тисяч. Запитання — хто у своєму розумі буде чекати 20 років, коли його діти хочуть їсти вже сьогодні, і прибиральник вдома не перевіряє зошити та щовечора не "підвищує кваліфікацію" на незчисленних вебінарах. У такій ситуації в школах залишаються працювати тільки ті, яким хтось(чоловік, батьки) може забезпечити задоволення працювати з дітьми, або ті, кому вже незабаром на пенсію.

У всьому світі рівень оплати праці визначається ступенем її складності, відповідальності та тривалістю потрібної для цього професійної освіти. У бюджетній сфері, особливо в освіті, вчитель та викладач — раб системи, які працюють не задля достойної оплати, а задля того, щоб "була робота". Саме це є причиною того, що батьки наших учнів відносяться до вчителів, як до "лохів", які не змогли нічого досягти в житті, а до школи — як до закладу, де наглядають за їх дітьми, такий собі "дитячий садок від 6 до 17 років".

Чи можна це змінити? Так, звичайно — колись на розширеній колегії МОНУ Лілія Гриневич запитала, що маємо зробити, щоб освіта в Україні стала кращою, і отримала відповідь — держава має повернутись до освіти обличчям, а не тим, чим вона повернута до неї вже багато років.

Закон України "Про освіту", стаття 61. Посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Сумно, але закони у нас не діють.

НА ВЧИТЕЛІВ ГРОШЕЙ НЕМАЄ: ПEДАГOГIВ ПРОПОНУЮТЬ ЗАМІНИТИ

Володимир Страшко, директор програми дистанційного навчання Unicorn School, запропонував радикально змінити процес освіти України: замінити традиційних учителів на універсальні репетитори.

За словами Страшка, вони зосередяться на організації середовища навчання, в якому діти досліджують світ через ігри та командну роботу, а не покладаючись на традиційне навчання у класі. Страшко поділився своєю пропозицією у Facebook, стверджуючи, що економічні проблеми України ускладнюють надання вчителям адекватної заробітної плати. Він прогнозує, що в майбутньому кількість вчителів скоротиться, що вимагатиме змін у нинішній системі. Однак його пропозиція була зустрінута широкою критикою. Багато українців висловили рішучу незгоду з цією ідеєю, наголосивши на важливій ролі вчителів не лише у наданні знань, а й у розвитку емоційного інтелекту, соціальних навичок та морального розвитку. Критики стверджували, що в розвинених країнах викладання залишається однією з найпрестижніших професій, і Україна має прагнути підвищити, а не принизити статус освітян. Пропозиція Страшка ґрунтується на передумові, що вчителі більше не є єдиним джерелом знань, оскільки сьогодні діти можуть отримати доступ до величезної кількості інформації в Інтернеті. Однак він визнав, що педагоги, як і раніше, відіграють важливу роль в організації та керівництві процесом навчання. Він представляє систему освіти, де репетитори сприяють навчанню в ігровому форматі. Учні співпрацюватимуть у командах, змагатимуться та навчатимуться один у одного у більш динамічному та інтерактивному середовищі.

джерело

 

Григорій Верьовка – видатний український композитор, хоровий диригент

 

25 грудня 1895 року народився Григорій Верьовка – видатний український композитор, хоровий диригент.

Майбутній митець побачив світ на Чернігівщині в родині, що налічувала 12 осіб і жила в нужді. Маленький Гриць був шостою дитиною. Його батько служив регентом у церковному хорі, він і став першим учителем сина. Помітивши у Гриця неабиякі музичні здібності і добрий голос, батько віддав його до архієрейського хору в Чернігові.

Незабаром хлопця приймають до духовного училища, а потім - до семінарії. Тут він навчається грати на музичних інструментах, співає в семінарському хорі, а згодом стає його регентом.

Робота в хорі дала юнакові змогу практично ознайомитися з класичною хоровою літературою, зокрема, з творами М. Глінки, О. Даргомижського, М. Лисенка, К. Стеценка. У Чернігові юнак познайомився з майбутнім поетом П. Тичиною і зблизився з ним на ґрунті спільних мистецьких інтересів. Пізніше це знайомство переросло в міцну творчу дружбу.

11 вересня 1943 року український уряд підписав постанову «Про організацію Державного українського народного хору», створення якого і керівництво доручили Григорію Верьовці.

Почалось становлення колективу, формування творчих традицій, які збирались краплина по краплині у Харкові, Полтаві, Миргороді, Києві.

Першою помічницею, наснагою і духовною посестрою Верьовки стала його дружина Елеонора Скрипчинська. Разом вони створили й очолили колектив, що заяскравів небаченою мистецькою зіркою. Їх обожнював Павло Тичина:

Що в народнім хорі

Золота опора?

Гурович Григорій

І Елеонора.

Державний український народний хор окрім України виступає в містах Російської Федерації, інших республік. Згодом настають роки закордонних гастролей - Румунія, Польща, Фінляндія, Бельгія, Люксембург, Німеччина.

Одночасно з гастролями хору в Мюнхені, у жовтні 1959 року, радянськими спецслужбами був вбитий провідник українських націоналістів Степан Бандера. До концертного залу на виступ хору зайшли люди з похоронної процесії. Напруження нагадувало очікування вибуху бомби.

Григорій Гурійович звично став перед хором, звів руки, змахнув, - і зал охопило могутнє «Реве та стогне Дніпр широкий». Замість вибуху бомби - шквал оплесків. А потім диригент і хор розпочали «Чуєш, брате мій!». Це було духовним мостом єднання.

Наступного дня Григорію з посольства Радянського Союзу в Німеччині передали: «Чуєш, брате!» більше не виконувати.

Крім хору, викладання в консерваторії, Григорій Гурійович очолював спілку композиторів України.

Помер Григорій Гурійович Верьовка 21 жовтня 1964 року.

Джерело: книга Л. Ященка «Григорій Гурійович Верьовка. Нарис про життя і творчість».

"Не залишилось нікого, хто б заступився за мене"

 

Ігор Цигвінцев

3 дн.  · 

У Вінниці батько однієї з учениць прийшов в школу і побив вчителя. Сумно… Гидко… Опускаються руки. Проте, декілька думок з цього приводу від колишнього вчителя…

Сьогоднішній вчитель нагадує мені єврея у нацистській Німеччині. Тоді іудеї були найбільш пригніченою частиною суспільства: їх звинувачували у програші в Великій війні, економічних негараздах, змові проти нації, моральній деградації суспільсьтва. Судячи з публічного дискурсу вчителі в Україні всім винні, ні на що не мають права і лише іноді їм кидають як собакам чергову подачку у вигляді доплати. Яким є життя вчителя ви можете спитати у дітей вчителів - ті точно розкажуть про всі “переваги” професії. І от сьогодні ми отримали перші плоди… Б’ють вчителя… Сумно, але вчителі сьогодні змогли відчути те, що відчували роками лікарі швидкої допомоги: їм хамлять, б’ють, спускають собак тощо (почитайте історії, порозпитуйте знайомих).

Безвідносно до того хто бив, за що бив (там є підводні течії) варто наголосити на двох речах:

це ненормально і не має жодних виправдань цьому вчинку.

якщо все залишиться як є, то це стане звичайною практикою.

Я реаліст і вчив курс права у школі та інститутах, тому розумію, що вимагати суворішого покарання за побиття - смішно. Кожна провина має свою ціну у порівнянні з іншими. Тиснути на суди з криками, що “ви продажні тварини і не хочете покарати…” дивно і безвідповідально. Суди не вирішують чи хтось винний - вони лише визначають наскільки доведено провину тієї чи іншої людини і обирають відповідне (чітно прописане в законі покарання). А от до тих, хто мав би прописати це покарання та в принципі, захистити вчителя не чути ані чичирк.

Потицяйте хтось паличкою Профспілку освітян Профспілка працівників освіти і науки України. Вони там живі? Нагадайте їм, що вони мають захищати права вчителів, а не лише подарунки роздавати на свята. Не лише розбазарювати та приватизувати майно по всій Україні, а протистояти Міністерству та вимагати гідної зарплатні для освітян. Не вилизувати важкодоступні місця начальству і легалізовувати будь-які рішення, а боротися за робітника.

Шановне Міністерство освіти Міністерство освіти і науки України та особисто Оксен Лісовий Оксен Лісовий! Ау! Тут подія загальноукраїнського масштабу! Прийом! Може пан міністр заступиться за вчителя, вискаже свою позицію? Не все ж візії та мрії розказувать. Іноді треба конкретну роботу робить. Після децентралізації та введення автономії навчальних закладів у вас мало бути більше часу на промоцію потреб освітян. Гаразд, зарплати ви не відстояли (чого ви взагалі їздите на ті засідання Уряду? Ви там швейцаром чи офіціантом? Бо судячи з того, яке фінансування у освітян серед інших галузей, інших варіантів немає ), ба більше - розповідаєте освітянам що в них точно не буде зарплат і це норм. Ви бідкаєтеся, що учні їдуть закордон і другою рукою підвищуєте вартість навчання, бо воно менше за бюджетне. То ви заставте ректорів бюджетне порахувати як треба, а не контракти піднімати! Ви бідкаєтеся, що вчителів скоро не буде. З таким ставленням до них - точно не буде. Хай викладають поліцейські, які працюватимуть у школах. Вони хоч мають право себе захистити. Пане міністре, іноді треба говорити. І говорити на неприємні теми, а не влаштовувати теплу ванну на серпневій конференції, на яку допущено офлайн тільки тих, кого ви дозволите, за списком. Прокидайтесь і починайте захищати освітян!

Пані освітній омбудсмен Освітній омбудсмен! Ми раді, що ви перейнялися питаннями завантаженості вчителів, але на вашій сторінці досьогодні (21 грудня) ні слова про ситуацію з побиттям. У вас проблема з джерелами інформації? Ви у вакуумі живете?Чи при вході на посаду вуха заліплюють воском, а очі скотчем? Ви не чули про цю ситуацію? Ваша посада передбачає, що Ви перша мали б відреагувати! Чекаємо!

Шановні депутати Верховної Ради! Я розумію, що гуманізм це не про більшість з вас, але скоро вибори! Починайте піаритись! Шановні мажоритарники, щось не чути Вас! Така подія на округах, а депутати не чули! Та ви перші мали в сесійній залі підняти питання про захист вчителя. А зі своїми щорічними словами вдячності вчителю, як казав ваш Лідер, “ідіть в сраку!!!” Законом захистіть вчителів, а не мільярди в силовиків в тилу вбухуйте.

Шановні освітні медіа “НУШ” Нова Українська Школа, “Освіторія” Освіторія, “Всеосвіта” Всеосвіта , Освіта ua “EdCamp Ukraine” бийте набат!!! Поруште це питання. Вас читають, вас чують! Ваша підтримка в цій ситуації вчителям потрібна не менше ніж методична допомога. Заявіть свою позицію!!! І не дайте звести дискусію до того,що “От бачите, треба поліцейських у школі”, бо вчителя можуть побити і на виході зі школи -будівля тут не принципова. Принципове - ставлення держави.

Дивно, але не чути й ректорів педуніверситетів, які готують майбутніх “хлопчиків для биття”, якщо все так і лишиться надалі. А що? Ніхто не хоче сваритися… Якось розсосеться… Не в нас, то й добре…

Згадуючи ще раз Профспілку, хочеться нагадати їм про такий метод боротьби за права, як страйк. Час вчителям показати на практиці, що таке громадянська освіта та громадянське суспільство. Що пафосні фрази Івана Котляревського про “Любов к Отчизні де героїть…” та “ Де “общєє добро в упадку…” не просто стрічки з текстів шкільної програми. Он, у Голівуді, страйкували сценаристи - і все ОК. У Канаді щойно страйк поштарів закінчився. Трьохмісячний страйк вчителів привів би до тями суспільство та владу, нагадав їй про свою роль. Бо багато що цінуєш тільки тоді, коли бачиш, як воно без нього.

Це побиття ще раз показало місце вчителя в Україні. Шановні можновладці, начальники всіх рівнів! Ваша реакція на цей випадок покаже те, чи потрібен Вчитель Україні, чи Нова Українська Школа буде дійсно новою, чи варто йти в професію і залишатись у ній, а чи варто прикласти свої вміння у тих галузях, де ти захищений?

Дякую Вам, шановні вчителі, за те, що ви працюєте і попри ставлення до вас продовжуєте змінювати світ!

Як не банально, але хочеться закінчити словами німецького теолога Мартіна Німьоллера:

Коли вони прийшли...

Коли нацисти прийшли за членами профспілки,

я не протестував.

Я не був членом профспілки. Коли вони прийшли за євреями,

я не обурився. Я не був євреєм.

Коли вони прийшли за мною,

не залишилось нікого, хто б заступився за мене.»