Закінчилася перша чверть, і, звісно, багатьом батькам хочеться розуміти, наскільки успішною в навчанні є їхня дитина. Часто висновок про це вони роблять за оцінками. Але оцінка — це лише один з елементів контролю, й не варто її ідеалізувати. Вчитель фізики і співзасновник приватної школи «Базис», заслужений вчитель України, Олександр Триліс розмірковує для ZN про оцінювання в школі й про висновки, які роблять батьки, побачивши наявність або відсутність певних оцінок у своєї дитини.
Насамперед слід забути про те, що оцінка має відображати об’єктивну відповідність чи невідповідність учня певному стандарту. Тому що такого стандарту немає. Точніше, в кожній установі, в кожного вчителя свій стандарт, і він може змінюватися швидше, ніж батьки доберуться до школи, аби щось з’ясувати. Проте оцінка зберігає значення як інструмент упливу вчителя на учнів.
Досвідчений педагог може досягти магічної результативності, просто ставлячи в одних місцях галочки, а в інших — хрестики. Зрозуміти щось, споглядаючи ці галочки та хрестики ззовні, — завдання нереальне. Хіба що вчитель свідомо передає якусь інформацію батькам, але й тут можуть виникнути проблеми комунікації. «Як там мій, усе нормально?» — запитують батьки в учителя. А це залежно від того, що мається на увазі. Адже насправді успішність учня з того чи того навчального предмета (або й з усіх відразу, або й просто успішність у різних сферах, не пов’язаних зі школою) складається з кількох компонент, і оцінка не може відобразити їх усі.
Мотивація. Мабуть, найважливіше, що є в навчанні. Чи є в учня прагнення до знань, чи цікавий йому предмет? За великим рахунком буде мотивація — буде й усе інше. Та чи ставлять за рівень зацікавленості оцінки? Яким тестом його перевіриш? До речі, мотивація має свою внутрішню структуру, і теж складається з декількох компонент. Може, учень орієнтований на гарні оцінки, боїться поганих, може, йому потрібна увага дорослих, а може — схвалення (це різні речі); може, він хоче бути найкращим або довести собі й усім, що він крутий, а може, йому цікавий зміст навчального матеріалу. Можливо, учень вважає, що знання знадобляться для професії, на яку він орієнтується, а буває так, що вчитися — модно. Насправді частіше все разом, але в якій пропорції?
Розуміння джерел мотивації є критично важливим для того, щоб її викликати та підтримувати, «вміти зацікавити».
Швидкість сприйняття. Ось де основне джерело оцінок. Здатність одразу осягнути зміст, зрозуміти, чого від тебе хочуть, в обмежений час дати відповідь на запитання — не остання якість у житті, й у школі геть не зайва. Є й інші не менш важливі якості, але зароблянню оцінок вони сприяють меншою мірою, а часом і заважають.
Глибина сприйняття. Здатність установлювати взаємозв’язки, простежувати віддалені наслідки, розуміння загальної картини — непогано, чи не так? Але це громіздкий тягар. Це гальмо, яке змусить вас замислитися над однією задачею, питанням і, можливо, так і не отримати відповіді, на яку розраховував учитель, а на інші питання контрольної вже не буде часу.
Стійкість отриманих знань. Вочевидь важливий параметр, але практично ніколи не перевіряється й тому на оцінки не впливає. Про контрольні та іспити попереджають заздалегідь, щоб учень устиг напхати матеріал в короткотривалу пам’ять, «підготуватися». Оцінюваних запитань із тем, що були, наприклад, рік тому, не ставлять.
Креативність. Здатність народжувати ідеї, бачити несподівані рішення проблем, шляхи розвитку — надзвичайно важлива риса для сучасної людини. Але для учня — радше проблема. Бурхливий потік ідей, не завжди адекватних, може заважати вчителю, наприклад, якщо в нього є план уроку, «а цей, подивіться на нього, креативний», уже щось придумав, відволікає себе та інших.
Акуратність. Ось іще одне джерело оцінок, одна з найвищих шкільних чеснот, та й у житті не зайва. Старанно виконане домашнє завдання, акуратно оформлена самостійна робота, приємний зовнішній вигляд — мрія вчителя.
Зосередженість. Здатність керувати увагою, утримувати її на певному об’єкті, концентрація — дуже потужний інструмент у навчанні й у житті, який часто приходить із віком. Але він суперечить багатозадачності — людина може випасти з контексту, проґавити зупинку, отримати проблеми в спілкуванні.
Комунікабельність. Спілкування в межах навчального предмета — це непросто. Вміння ставити запитання, обговорювати інформацію, ділитися враженнями, обстоювати, обґрунтовувати свою думку. Вміння працювати в команді, підкорятися, керувати. Придумаймо, як це перевірити у системі ЗНО? Заробимо Нобелівську премію з педагогіки.
Ініціативність. Здатність починати справу, робити перший крок, сміливість, рішучість. На жаль, не дуже вітається в нашій шкільній системі. Наявні форми контролю успішності учнів не передбачають оцінювання їх ініціативності. Може, тому, що ця якість неважлива? Навряд чи. Може, числом її не оціниш? Оце ймовірніше.
Цей без претензії на повноту перелік показує, що успішність учня — багатокомпонентна характеристика, яку практично неможливо виразити невеликим натуральним числом (оцінкою). Компоненти успішності впливають один на одного, змінюються з часом, іноді їх нестача створює критичні проблеми, іноді проблеми створює надмірний розвиток, а іноді повна неуспішність за одним із пунктів виявляється непринциповою, обходиться, переростається, забувається.
Шановні батьки! Про що ж ви дізнаєтеся, коли бачите оцінки своєї дитини, наприклад, 10, 3, 10 і — тематична! — 9? За великим рахунком — ні про що, а якщо детальніше, то дещо про стан стосунків учня з учителем, про вміння пристосовуватися. Я бачив ситуації, коли 9 означало, що учень спокійно сидить на уроках й іноді навіть записує щось у зошит. Просто більшість не робила й цього, а декілька учнів іще й щось пам’ятали, то отримували 10–12. Бачив і такі ситуації, що 9 означало повне володіння курсом за чотири роки, здатність вступити до найкращих профільних ЗВО, але учень іноді помилявся в складних розрахунках.
Була ще історія, коли учень 4 класу отримав за семестр оцінку 1 із предмета «етика». Як гадаєте, цей учень був маніяком? Садистом? Ні, просто оцінки ставили за виконання завдань у спеціальному «робочому зошиті з етики», який дитина щасливо загубила вже в перший день занять, тобто не мала жодного виконаного завдання за семестр.
Якщо ви (батьки) хочете бути в курсі успіхів і проблем вашої дитини, варто відкинути ілюзію, що завдяки оцінкам ви щось контролюєте. Це занадто вузький інформаційний канал, не шукайте простих рішень складної проблеми. Обмежитися покаранням за погані оцінки та схваленням за гарні означає втечу від відповідальності, відмову вкладати енергію своєї особистості в розвиток дитини.
Що взагалі-то не смертельно, але сумно. Тому що дитина, підліток потребує уваги насамперед від батьків, це конче необхідно для формування особистості, для самооцінки — справжня увага, жива, емоційна. Потреба в такому контакті зазвичай є й у батьків, але буває не зовсім зрозуміло, як це здійснити на практиці. От і виходить, що за випадкову двійку можна отримати вдома скандал, а за виклянчену дванадцятку — новий телефон. Батьки так бурхливо реагують на оцінки, бо мають святу потребу бурхливо реагувати, а кращого контакту з дитиною, ніж щоденник, не мають.
Шановні батьки! Налагоджуйте контакт із дитиною. Нехай шкільне навчання не зашкодить вам, не стане джерелом постійного конфлікту, а допоможе. Обговорюйте з дитиною зміст навчального матеріалу, покажіть, що цікавитеся предметом, вважаєте його важливим (а якщо не вважаєте, хай не вчить, правда), це дуже потрібно для мотивації дитини. Покажіть, що й ви трохи розбираєтеся в предметі, але дечого й не знаєте, нехай дитина пояснить. Без брехні, шкільні предмети містять дуже багато цікавого та корисного, і я певен, що жоден дорослий не знає всього цього в повному обсязі.
Виконайте разом із дитиною завдання — не для того, щоб забезпечити їй гарну оцінку на завтра, цього не потрібно, а щоб відчути зміст і рівень складності цього завдання, побачити у спільній роботі рівень дитини. Добре, якби були спеціально передбачені завдання для виконання всією сім’єю — в старших класах, із серйозних предметів, не їжачки з шишечок. Запитайте про події в школі, на уроках, про вчителя, висловіть своє ставлення (це окрема складна тема, що казати, якщо вчитель особисто вам не подобається, мабуть, зменшувати його авторитет не варто, хоч яким би поганим він був, краще від цього не стане).
Якщо дитина уникає спілкування, закривається, що буває на певних етапах розвитку, залишається особистий контакт із учителем. У деяких школах обов’язком учителів є регулярне написання для батьків коротенької характеристики поточної ситуації з предметом. Якщо ви отримали 70 знаків (декілька слів) тексту, то за кількістю інформації це еквівалентно сотні оцінок, і це не фокус, це працює.
Живе спілкування не піддається прямому обрахунку, але обсяг інформації величезний. Зовнішній вигляд учителя — декілька мільйонів оцінок, щоб ви розуміли. Тобто просто побачивши вчителя, ви отримуєте інформації більше, ніж із оцінок усіх ваших знайомих за всі роки школи. Я не возвеличую учителя, та ж математика стосується, наприклад, того, як виглядає кабінет. Так от, учитель не дасть вам повної розкладки за всіма пунктами, це неможливо, але ви побачите, що він за людина, як ставиться до вашої дитини, можливо, відчуєте якісь конфлікти чи навпаки — перспективи. Важливо, що й учитель отримає важливий для нього зворотний зв’язок, відчує принципи та цінності вашої сім’ї, не обов’язково усвідомлюючи це, але коригуючи своє ставлення до вашої дитини, сподіваюся, в конструктивному напрямі.
Так, випускні, екзаменаційні оцінки важливі для творення подальшої біографії. Учень виконує велику роботу, щоб отримати високу випускну оцінку, — роботу з вивчення предмета, спілкування з учителем, із однокласниками. На шляху до результативної оцінки будуть сльози, безсонні ночі, радість перемоги, відчуття власного безсилля — це життя, це правильно.
Кожне рішення впродовж усього навчання впливає на остаточний результат, визначає його. Але в зворотному напрямку це не працює — знаючи, яким було навчання, ви можете передбачити, якою буде оцінка, але знаючи оцінку, неможливо відтворити процес навчання. Розуміючи людину, ви можете прогнозувати, які в неї будуть оцінки, але знаючи тільки оцінки, неможливо зрозуміти людину.
Отже, передаючи повноваження — довіряйте, а не довіряючи — не передавайте повноважень. Ясна річ, довіра виникає не на порожньому місці. Довіра до своєї дитини, довіра до вчителів. То хто, як не ми, батьки та вчителі, зробить це місце не порожнім, наповнить його доброзичливістю, відвертістю, розумінням. Коли, як не зараз?
джерело
