Ви стали учителем не для того, щоб влаштовувати шоу.
Ви стали вчителем, щоб навчати.
Щоб реагувати.
Щоб використовувати свою педагогічну інтуїцію.
Коли ж ви граєте нав’язану вам роль, ви відчуваєте, що віддаляєтеся від роботи, яка мала значення.
У якийсь момент вчителювання перестало бути справжнім вчителюванням.
Ви вчителюєте, але весь час думаєте про те, як це виглядає на зовні.
Як би це виглядало на відео, якби хтось записав чи якби хтось зайшов.
Усе робиться з урахуванням візуальних особливостей з розрахунку на зовнішній ефект.
Уроки(оцінювання навчальних досягнень за ГР тощо) більше не створюються для дітей. Вони створюються для ефектного впровадження міфічної НУШ.
І це зміщення пріоритетів не може не виснажувати.
А потім ми дивуємось чому сталась у нашій освіті за останні десятиліття вкрай сумна річ: втрата сенсу, легкості буття та радості життєтворчості.
"Біда.
Я 35 років у школі.
І мені дуже подобається вчити дітей!
Але вчити, а не гратися і бути клоуном. Це різні речі. Клоуном бути- це не моє життєве кредо!
А от відповідальність, робота, навчання - це так.
Сучасна українська освіта- це чортзна-що!
Навіть слова не придумаю: якийсь каламбур: швидко, весело, показово.
Але ж це не про знання!
Це повна деградація.
Про ставлення держави до вчителів я взагалі мовчу.
Тому правильно сказано, що йти в цю професію для чого?
Вигоріти за копійки?".
Олена Ходос
Немає коментарів:
Дописати коментар