Стежити
Чому з професії вчителя останнім часом тихо зникає радість від результату?
Бо результат у вчительській праці став невидимим, відкладеним і постійно знеціненим.
Колись радість була простою й чесною:
учень зрозумів, навчився, подолав — і це було видно тут і тепер.
Сьогодні між зусиллям і результатом з’явилося надто багато шуму.
Кілька причин, які болять найсильніше.
1. Результат замінили цифрою.
Не «дитина навчилась мислити», а «середній бал», «відсоток», «рейтинг».
Жива праця перетворилась на звіт. Радість у звітах не живе.
2. Успіх учня більше не приписують учителю.
Якщо вийшло — «талант», «репетитор», «YouTube».
Якщо не вийшло — відповідальність учителя.
Радість не витримує такої асиметрії.
3. Результат відсунули в далеке “потім”.
Справжні плоди навчання видно через роки.
А вчитель живе в режимі щоденних перевірок, дедлайнів і зауважень.
Коли постійно оцінюють процес, а не сенс — радість висихає.
4. Очікування стали нереалістичними.
Вчитель має бути водночас психологом, мотиватором, айтішником, батьком, менеджером —
і при цьому не помилятися й не втомлюватися.
У такому полі результат не радує — він лише “не підвів”.
5. Зникло право на гордість.
Радіти власному успіху тепер часто соромно:
«Не хвались», «Це твій обов’язок», «За це ж платять».
А без гордості радість не тримається.
І найболючіше.
Вчитель усе ще вкладає душу, але світ навчився цього не помічати.
А радість — це завжди відповідь.
Коли відповідь зникає, зникає й радість.
Можливо, вона не пішла назавжди.
Можливо, вона просто чекає, щоб результат знову почали бачити як людський, а не статистичний.
Немає коментарів:
Дописати коментар